Емоційні засоби переконання слухача/читача у проповідях Лазаря Барановича

Прикметно, що в казаннях процеси гріхопадіння, відку- плення та удосконалення людини вибудовані в один ланцюжок.

Спасіння людини проповідник пов’язує з церквою як містичним тілом Христовим, особливо наголошуючи на таїнствах, символічно пов’язаних з розп’яттям, – Хрещенні та Євхаристії. Вода, що витекла з боку Ісуса після удару списом, називається водою хрещення як основою церковного життя: «Кров же обра- зуєт тайну Єтааристіи, єже всеконечным єсть совершенством Церкви и всЄх єя таин» [10, арк. 462]. Лазар Баранович змальовує ті бажані для людини стани, до яких ведуть ці два головні церковні таїнства. Хрещення забезпечує духовне народження, причастя – користь для душі й духовне вдосконалення. На питання, що робити людині для спасіння, Баранович відповідає ще в епіграфі. Він констатує факт Христових страждань за людство й закликає словами апостола Петра до наслідування Ісуса: «Христос пострада по нась, нам остави образ, Да последуем стопам єго» [10, арк. 462 зв]. У кінці проповіді він повертається до цього мотиву й закликає зробити життя більш аскетичним, тепер вдаючись до цитати з послання апостола Якова: «По- страждете и слезЄте, и плачЄтеся, смЄх ваш вь плач да обратится, и радость в сетованіє» [24, арк. 462 зв].

Чернігівський письменник любив всілякі алегорії. У кінці казання він закликає перетворити тіло кожного на гріб, у якому Христос перебуватиме до Воскресіння. Ознаки цього місця перебування Спасителя – набір морально-етичних якостей людини, яка гідна й готова прийняти Христа (чиста совість, чесноти, дух правий оновлений, серце сокрушенне). Фактично, це стан розкаяного грішника.

Одним з дієвих засобів переконання в українській бароковій проповіді були картини Страшного суду. Про друге пришестя Ісуса Христа йдеться в уривку з Євангелія від Матвія, що зачитується на м’ясопусну неділю (Мт. 25: зач. 106). У Євангелії маємо досить лаконічний опис початкової картини: Син Людський у славі на престолі, а з ним – ангели. Перед ним – «вси языци» [10, арк. 365]. Об’єкт суду – все людство, що ділиться на дві частини: справа від Сина Людського – праведники, зліва – грішники. Останній суд зображується через промову й вирок всезнаючого Судді, який не потребує додаткових свідчень. Дослідник С. Травіс вважає, що Ісус у євангельській концепції суду цікавиться не законом «відплати», що розподіляє нагороди й покарання згідно з людськими справами. Він зосереджений на стосунках людей з Ним або з Отцем [11, с. 630]. Натомість суд, за Матвієм, обумовлений поведінкою людини і є винагородою або покарою за справи милосердя. Лазаря Ба- рановича також цікавить проблема відплати: «Прійдет воздати комуждо по дЄлом єго» [10, арк. 364 зв].

Сам євангельський матеріал змушував проповідника вдатися до правил судової промови. Феофан Прокопович виділяє два види таких орацій – обвинувача та захисника. Як правило, у судовому красномовстві визначаються й відображаються причина, особа і вчинок. Відповідно до теми уривка, Ісус у проповіді постає як Суддя, що прийшов і виносить вирок для людства. Композиція євангельського оповідання визначила структуру проповіді. Лазар Баранович деталізує сам прихід Судді словами псалмоспівця: «Богь яве прійдет, Богь нашь, и не премолчит, огнь пред нимь возгорится, и окрест єго буря sелная, призовет Небо свышше, и землю, разбудити люди своя» [10, арк. 365]. Картина другого пришестя подається з використанням різних кодів. До тексту для унаочнення приходу Царя-Судді вводяться антитези, побудовані на євангельському матеріалі: «не в яслехь вертепа посреди скотовь, но на престоле вь облацех небесних сь всеми Аггелы своими» [10, арк. 365]. Далі вмикається слуховий код: «прійдет с трубнымь гласомь, и воплем веліимь» [10, арк. 365]. Для вибудовування дискурсу автор активно черпає з біблійних контекстів, де йдеться про друге пришестя, а саме – з Першого соборного послання апостола Петра (І Петра 3), Євангелія від Луки (Лк. 21), Євангелія від Матвія (Мт. 21), Книги пророка Ісаї (Іс. 76). Для переконливості текст насичується різними біблійними цитатами. Ключового значення набуває тут промова Ісуса-Судді. Вона і в передтексті складається з двох протилежних за змістом частин, але ще й риторично розгортається.

Промова Ісуса збільшується за рахунок зображення страждань грішників. Це досягається шляхом уведення цитат з псалмів, які відрізняються картинністю й великою переко- нувальною силою: «Положиши ихь, яко пещ огненну вь время лица твоєго, Господь гневомь своимь смутить я, и снесть ихь огнь» [10, арк. 378]. Імперативні дієслова були покликані підкреслити Божий гнів, а ознаки місця вічних страждань – вплинути на емоції слухачів. Це – смерть і вічна мука, нагота й відчуження, голод, скрегіт зубів, плач, спрага, вогонь. Текст насичений антитезами, як і відповідна сюжетна частина Євангелія. Але в проповіді протиставлення універсалізують ситуацію, розширюють її параметри. Скажімо, фраза Сина Людського до грішників: «Взалкахся бо, и не дасте ми ясти» (Мт. 25: зач. 106) – стосується проблеми любові до ближнього. У проповіді вона передана антитезою Божої любові до людей та повної ігнорації людьми Бога: «Повелехь земле дати плодь свой, умножих жита єя, мне же не принесосте и класа, разве вместо класов, терніє и трость принесосте ми на главу» [10, арк. 378 зв]. Якщо в євангельському уривку міститься одна антитеза на один період, то в проповіді – кілька. Попередня тема отримує семантично тотожне продовження: «Азь вы напитахь Манною, вы же мя желчію. Азь вы от камене меда насытих, вы же мне в жажду далисте оцет. Азь вы одех много паче кринов... ; вы же мя нага на Крсте умертвисте» [10, арк. 378 зв]. Баранович перераховує парафразами гріховні справи людини, значно збільшуючи їхню кількість порівняно з євангельським читанням: не захотіли пити вина та їсти хліба (тобто не причащалися), возносити рук (молитися), знати заповіді. Згодом він наголосив на діях, бажаних для християнина, у формі заповідей.

У Євангелії Ісус вказує заповідями милосердя на причини отримання праведниками в спадок Царства Небесного. У казанні ж перераховуються ті блага, які вони отримають у вічному житті. Євангельська цитата: «прийдіте благословенный, наслідуйте уготованноє вамъ Царствіє от сложенія Міра» [10, арк. 372] – анафорично починає звернення Ісуса до праведників. Після такого єдинопочатку проповідник вказує на їх ключові ознаки й винагороди: успадкування Царства Небесного, воскресіння в останні часи, любов Бога Отця, віра в походження Сина від Отця. Справи, які зробили праведники, – молитва, милостиня, віра в Бога.

Висновки. Засоби текстової ампліфікації виконували передусім риторичні функції, так само, як і неточні цитати або парафрази.

У такий спосіб чернігівський проповідник намагається викликати у слухачів почуття провини за рани Христові й пропонує шляхи подолання гріховності людини. В основному ці шляхи владика пов’язує з церковними таїнствами та наслідуванням Христа. В темі Останнього суду Лазар Баранович акцентує на стосунках людини і Бога та їх есхатологічних наслідках. Для переконливості автор розгортає євангельський матеріал та насичує свій текст антитезами. Розгорнуті картини страждань грішників викликали в реципієнта почуття страху за майбутню долю, схиляли його до зміни способу життя.

Подальше студіювання риторичних засобів переконання в текстах українського бароко дасть змогу дослідникам вивчити європейські джерела текстів XVII ст. та з’ясувати їх персвазій- ну силу.

 

ЛІТЕРАТУРА: