Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 portalstudcon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Емоційно-вольова сфера дошкільника

Тип роботи: 
Курсова робота
К-сть сторінок: 
29
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Курсова робота
на тему: «Емоційно-вольова сфера дошкільника»
 
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. Особливості емоційно-вольової сфери дошкільника:
1.1. Класифікація емоцій
1.2. Види емоцій у дошкільнят
1.3. Вплив емоцій на пізнавальні процеси у дітей
РОЗДІЛ 2. Художня творчість як фактор впливу на розвиток емоційної сфери дошкільника:
2.1. Становлення емоційної сфери дошкільника через творчу діяльність
2.2. Вплив художніх засобів на розитлк емоційної сфери дошкільника
РОЗДІЛ 3. Дослідження ролі художньої творчості у становленні емоційної сфери дошкільника:
3.1 Опис групи досліджуваних
3.2. Методики, використані в дослідженні
3.2 Опис формуючого експерименту
3.3 Аналіз результатів дослідження:
3.3.1. Кількісний аналіз результатів
3.3.2. Порівняльний аналіз результатів
ВИСНОВОК
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТКИ
 
ВСТУП
 
На протязі історичного розвитку людства мистецтво, зокрема художня творчість, посідало одне з провідних місць у системі формування особистості людини. Його розглядали як частину світу, як певний духовний засіб пізнання навколишньої дійсності. Власне всім різновидам мистецтва надавали цілющого значення, вважали, що за його допомогою людина “очищає” своє тіло та душу. Мистецтво є носієм історії становлення та розвитку людства, воно містить моральні принципи, цінності, життєву мудрість багатьох поколінь, що передається наступним.
На сучасному етапі розвитку суспільства дитина стикається у процесі життєдіяльності з різноманітними чинниками, що здійснюють позитивний та негативний вплив на формування особистості. Залучаючи дітей до художньої діяльності, різноманітної гурткової роботи, створюючи аматорські театри, організовуючи виставки, екскурсії тощо сприяє розвитку загальної культури дошкільника, формує художньо-естетичний смак, розвиває емоційну сферу та комунікативні вміння. За вдяки художній самодіяльності створюється сприятливий мікроклімат для особистісного зростання у дитини та формується активна позиція індивіда. Саме багатогранність мистецтва, невичерпність його можливостей відкриває новий шлях до генерації гармонійної особистості. Розкриття внутрішнього світу людини через її творчість виступає на сьогоднішній день основним пріоритетом, ціллю, митою життя в ідеалі багатьох людей.
У дослідженнях з психології мистецтва і художньої творчості особистісні характеристики розглядаються як умова успішних занять мистецтвом, але не досить уваги приділяється впливу мистецтва на зміну особистісних характеристик. Тому на сучасному етапі актуальною проблемою художньо-естетичного виховання є дослідження психолого-педагогічних механізмів формування особистості засобами мистецтва.
Питання вивчення особливостей взаємозв’язку “особистість – мистецтво” зустрічається ще у філософських поглядах Платона. Вивченням даного питання займалися, також Л. І. Божович, В. Соловйов, К. Тейлор, Л. С. Виготський
Метою даної роботи є дослідити ролі художньої творчості у становленні емоційної сфери дошкільника
Об’єктом дослідження є особистість дитини старшого дошкільного віку, а предметом – розвиток емоційної сфери дошкільника.
Таким чином, доцільно поставити такі завдання:
  • розглянути сутність художньо-естетична діяльності;
  • охарактеризувати особливості та чинники емоційно-вольової сфери дошкільника;
  • здійснити аналіз художньої творчісті, як фактор впливу на розвиток емоційної сфери дошкільника;
  • проаналізувати значення художньої творчості у формуванні емоційної сфери дошкільника;
  • виявити вплив художньо-естетичних засобів на розвиток емоційної сери дітей дошкільного віку.
  • Гіпотеза дослідження:
  • ймовірно, що художньо-естетичні засоби здійснюють вплив на становлення ціннісних орієнтацій в розвитку емоційної сери дошкільника, сприяє кращому розумінню почуттів та емоцій;
  • можна припусти, що існує взаємозв’язок між розумінням у дітей вербального та не вербального прояву емоцій.
При проведенні дослідженні використали такі емпіричні методи: анкетування, арт-терапевтичне дослідження, тренінгові заняття і спостереження, а також використовували методи опрацювання інформації: синтез, порівняння, аналіз, індукція.
Дослідження проводили за допомогою анкетування для батьків та арт-терапевтичних методик.
Дане дослідження проводилося у Львівському навчально виховному комплексі садоку-школі «Малюк» в старших дошкільних групах з яких було вибрано 15 дітей віком 5-6 років які відвідують творчі гуртки, а саме танці, театральний гурток, малювання та дизайн. Для контрольної групи було взято 15 дітей з ДНЗ № 159 м. Львів які не відвідують жодні гуртки з творчим напрямком.
 
РОЗДІЛ 1. Особливості емоційно-вольової сфери дошкільника
 
1.1. Класифікація емоцій
 
Класифікація емоцій Розвиток емоцій у дитини значною мірою залежить від її особистості та її сформованості. Особистість дитини – це жива і органічна єдність її індивідуальних особливостей, але крім цього, вона має багато сторін, які є типовими для всіх дітей. Герберт стверджував, що дитина це «хамелеон». Однією з характеристик рис дитячої особистості є її незавершеність, здатність швидко змінюватися. Друга риса – ніжність і тендітність дитячої особистості, що відзначається її легкою піддатливістю. Дитина легко вбирає різні переживання, не вміючи зрозуміти свої конфлікти і правильно їх вирішити. Панування емоцій, реального «Я», слабка влада інтелекту, відсутність звичок, певних стійких оцінок – усе це призводить до того, що в дитини немає нічого штучного, вона безпосередньо слідує своїм захопленням і почуттям, їй притаманна справжня духовна свобода. У цьому полягає неповторність становлення дитячої особистості, розвиток якої відбувається в напрямі збагачення її досвіду, волі та інтелекту.
Божович Л. І. вважає, що формування особистості не може характеризуватися незначним розвитком якої-небудь однієї її сторони – раціональної, вольової або емоційної. Особистість – це вища інтегрована система, а центром її розвитку є свідомість [18]
Емоції, почуття значною мірою визначають ефективність навчання, а також беруть участь у становленні будь-якої творчої діяльності дитини, розвитку її мислення. Групу емоцій, почуттів, що супроводжує пізнавальну діяльність і забезпечує ефективність процесу пізнання, називають інтелектуальною.
“Норми, що лежать в основі людських відносин, стають через гру джерелом розвитку моралі самої дитини. Гра є школою моралі, але не моралі в уявленні, а моралі у дії”. [4, 289] А. В. Запорожець і Я. З. Неверович показали також, що при переході від раннього до дошкільного віку, в міру виникнення простіших видів продуктивної діяльності (корисної як для дитини, так і для оточуючих) відбуваються зміни емоційних процесів, що здійснюють регуляцію цієї діяльності (вибірковості, ситуативності, предметності).
Істотні новоутворення характерні для емоційно-вольової сфери особистості дошкільника: потреба у соціальній відповідності (“гарний – поганий”, “добрий – злий”, “вірний – невірний” тощо), здатність співпереживати, емоційна децентрація. Саме остання поява переживання майбутнього і проявів переживання минулого (наприклад, почуття провини), є важливим показником норм формування особистості в дошкільному віці.
На думку Немова, дошкільний вік (період від трьох до шести років) можна розділити на три етапи:
3-4 роки – зміщення емоційної саморегуляції;
4-5 років – моральна саморегуляція;
6 років – формування ділових особистісних якостей дитини [15, 158-159].
Цікаво відзначити, що під впливом діяльності в дитини формується ставлення нетільки до людей, але й до речей.
Отже, внутрішнє емоційне ставлення до оточуючої дійсності немовби виростає з практичної взаємодії з цією діяльністю і, як наслідок, виникають нові емоції.
У дитини старшого дошкільного віку, крім підвищення стійкості (тривалості) емоційного процесу, легко простежується його вибірковості. Так, переключити увагу трирічного малюка досить просто, відвернути 5 -6 – річну дитину від актуального бажання вже складніше, а в підлітка – це здебільшого є вже неможливим.
Про потребу людини в позитивних емоціях пише Е. Фромм. Дійсно, людина робить багато речей заради одержання задоволення, насолоди: слухає музику, читає книгу, як подобається їй, і не раз вже прочитану, катається на американських гірках, щоб випробувати гострі відчуття тощо. Тому емоція постає у вигляді мети (людина робить щось заради одержання бажаного переживання). Усвідомлювана ж мета є для людини цінністю або за Б. І. Додоновим, мотивом поведінки. Це особливо видно у дітей вони веселі і радісні коли навколо них є позитивні емоції, коли їх хвалять, дарують подарунки чи просто посміхаються. А коли навпаки їх ображають, батьки між собою сваряться, вихователька «не має настрою» то і дитина ходить засмучена і має злий чи ображений настрій. Діти ще не вміють скривати свої емоції вони є безпосередні і емоційно вразливими на відміну від дорослих.
У дошкільному віці поступово розвивається вміння визначати емоційний стан інших людей. Це питання вивчалося А. М. Щетиніною на дітях 4-5 і 6-7 років. Нею були виявлені типи сприймання емоції за експресією, які можуть розглядатись і як рівні розвитку цього вміння.
Емоції інтересу і радості тісно пов'язані з пізнавальною діяльністю дитини. Інтелектуальний успіх неможливий, якщо дитина не переживає ці емоції.
Інтерес розглядається К. Ізардом як фундаментальна, вроджена емоція і вважається домінуючою серед інших. Саме він спонукає дитину до дослідження оточуючого світу. З інтересом тісно пов'язана емоція радості. їх взаємодія це своєрідна емоційна основа для творчої діяльності дитини. Радістьдозволяє дитині відчути більш тісний і багатогранний зв'язок із оточуючим світом [14, 281-289].
Таким чином, емоційна сфера старшого дошкільника характеризується:
легким відгуком на події, що відбуваються, афективною забарвленістю сприймання, уяви; безпосередністю та відкритістю вираження своїх переживань – радості, суму, страху, задоволення чи незадоволення; готовністю до афекту страху; у процесі учбової діяльності страх дитина переживає як передчуття невдач, неприємностей, невпевненості у своїх силах, неможливість справитись із завданням; великою емоційною нестійкістю, частою зміною настрою (на загальному фоні життєрадісності, веселості, безтурботності), схильністю до короткочасних і бурхливих афектів; емоційними чинниками для дітей є не тільки ігри і спілкування з однолітками, але й успіхи у навчанні і оцінка цих успіхів вихователями і батьками; свої і чужі емоції і почуття погано усвідомлюють, розуміють; міміка інших сприймається часто невірно, так як і тлумачення виразу почуттів оточуючих, що призводить до неадекватних реакцій; виняток становлять базові емоції страху і радості, стосовно яких у дітей цього віку уже с чіткі уявлення, вони можуть виразити їх невербально, називаючи п'ять синонімічних слів, що позначають ці емоції [4].
Розвивається усвідомлення своїх почуттів і розуміння їх виявлення в інших людей. За даними спостережень (Н. С. Лейтес, П. М. Якобсон та ін.), дитина перед шкільного віку не завжди правильно сприймають зовнішні вияви страху й гніву, а також доброзичливого й недоброзичливого ставлення дорослих один до одного. Вже у старшій дошкільній групі здебільшого адекватно наслідують виявлення почуттів дорослих і переносять їх у взаємини з однолітками. Іноді вони переймають негативні способи виявлення почуттів, наприклад погані манери.
Для дітей старших дошкільних груп загалом характерним с життєрадісний, бадьорий настрій. Причиною афективних станів, які іноді бувають у них, є розходження між їх домаганнями і можливостями задо-вольнити їх, прагненням домогтися свого, відстоювання свої правоти (Л. С. Славіна). У такій ситуації він може виявити грубість, запальність, забіякуватість та інші форми емоційної нестійкості. Якщо вихователь і батьки залишають такі випадки без належної уваги, то вони можуть призвести до ізоляції дитини в колективі, формування в неї негативних рис характеру. [6, 167-168].
Отже, для дітей віком 5-6 років характерні такі особливості емоційної сфери як: підвищена чутливість, здатність глибоко і болісно переживати, емоційна нестабільність, відкритість вираження своїх переживань, поява рефлексії, схильність до афектів тощо.
Емоції значною мірою визначають ефективність навчання, беруть участь у становленні будь-якої творчої діяльності дитини, розвитку мислення, відіграють велику роль у формуванні в дитини способів і прийомів оволодіння діяльністю та її мотивів.
 
1.2. Види емоцій у дошкільника
 
Емоції можна класифікувати в залежності від суб'єктивної цінності виникає переживань. Так, виділяють наступні види таких «цінних» емоцій. [4, с. 108-109]
1. Альтруїстичні емоції – переживання, що виникають на основі потреби і сприяння, допомогу, заступництво іншим людям.
2. Комунікативні емоції, що виникають на основі потреби у спілкуванні
3. Глоріческіе емоції пов'язані з потребою у самоствердженні, у славі
4. Праксіческіе емоції, які викликаються діяльністю, зміною її в ході роботи, успішність чи неуспішність її, труднощами її здійснення та завершення.
5. Пугніческіе емоції, що відбуваються від потреби в подоланні небезпеки, інтересу до боротьби.
6. Романтичні емоції.
7. Гностичні емоції, пов'язані з потребою в пізнавальній гармонії.
8. Естетичні емоції, пов'язані з ліричними переживаннями.
9. Гедоністичні емоції, пов'язані із задоволенням потреби в тілесному і душевному комфорті.
10. Акізітівние емоції, що виникають у зв'язку з інтересом до накопичення, колекціонуванню.
Емоція називається фундаментальною, якщо вона має специфічний внутрішньо детермінований нервовий субстрат, зовні виражається особливими мімічними або нервово-м'язовими засобами і володіє особливим суб'єктивним переживання – феноменологічним якістю. [4, 109]
Фундаментальні емоції є важливими в житті індивіда, але окремо, не в поєднанні з іншими емоціями, вони існують лише протягом дуже короткого періоду часу – до того, як активізуються інші емоції.
Хоча фундаментальні емоції мають вроджений характер, проте, кожна культура володіє своїми власними правилами прояви цих емоцій. Ці культурні правила можуть вимагати придушення або маскування одних емоційних виразів і, навпаки, частого прояви інших. Так, японці зобов'язані посміхатися, навіть переживаючи горі.
До фундаментальних емоцій відносяться наступні: [4, 110-111]
1. Інтерес-хвилювання – позитивна емоція, мотивуюча навчання, розвиток навичок та вмінь і творчі прагнення. У стані інтересу у людини підвищується увагу, допитливість і захопленість об'єктом інтересу. Інтерес, що викликається іншими людьми, полегшує соціальне життя і сприяє розвитку емоційних міжособистісних відносин.
2. Радість – максимально бажана емоція. Вона є скоріше побічним продуктом подій і умов, ніж результатом прямого прагнення отримати її.
3. Здивування з'являється завдяки різкого підвищення нервової стимуляції, що виникає з-за будь-яких раптової події. Здивування сприяє напряму всіх пізнавальних процесів на об'єкт, що викликав подив.
4. Горе-страждання – емоція, випробовуючи яку людина падає духом, відчуває самотність, відсутність контактів з людьми, жалість до себе.
5. Гнів. При гніві кров «кипить», особа починає горіти, напружуються м'язи, що викликає відчуття сили, відчуття сміливості або впевненості в собі.
6. Огида часто виникає разом з гнівом, але має свої власні мотиваційні ознаки й інакше суб'єктивно переживається. Воно викликає бажання позбавитися від кого-небудь або від чого-небудь.
7. Зневага. Часто бажання відчувати свою перевагу в якомусь відношенні може вести до деякої міри презирства. Ця емоція «холодна», що веде до деперсоналізації індивіда або групи, до яких відноситься презирство, тому вона може мотивувати, наприклад, «холоднокровне вбивство». У сучасному житті ця емоція не має якої-небудь корисної чи продуктивної функції.
8. Страх, мабуть, відчував у своєму житті кожна людина, його переживання дуже шкідливо. Страх викликається звісткою про реальну або уявної небезпеки. Сильний страх супроводжує невпевненість і погані передчуття. Іноді страх паралізує людини, але зазвичай він мобілізує його енергію.
9. Сором мотивує бажання сховатися, зникнути, він може також сприяти виникненню почуття бездарності, може бути основою конформності, а іноді, навпаки, вимагати порушення групових норм. Хоча сильна і постійне почуття сорому може перешкоджати розвитку людини, ця емоція часто сприяє збереженню самоповаги.
10. Вина часто виявляється пов'язаною з соромом, але сором може з'являтися через будь-яких помилок, а вина ж виникає при порушенні морального чи етичного характеру, причому в ситуації, в яких суб'єкт відчуває особисту відповідальність.
Якщо дві або декілька фундаментальних емоцій в комплексі виявляються у людини відносно стабільне і часто, то вони визначають якусь його емоційну межу. Розвиток таких емоційних рис сильно залежить від генетичних передумов індивіда і від особливостей його життя.
 
1.3. Вплив емоцій на пізнавальні процеси у дітей
 
Під впливом емоцій протягом всіх пізнавальних процесів може змінюватися. Емоції можуть вибірково сприяти одним пізнавальним процесам та гальмувати інші. [4, 113]
Людина, що перебуває в емоційно нейтральному стані, реагує на предмети в залежно від їх значущості, при цьому, чим важливіше для нього той чи інший фактор (предмет, його властивість), тим краще вона сприймається.
Емоції помірною та високою мірою інтенсивності викликають вже виразні зміни в пізнавальних процесах, зокрема, у дітей з'являється сильна тенденція до сприйняття, пригадування і т. д. тільки, що відповідає домінуючою емоції. При цьому зміст сприйманого, мнемічні і розумового матеріалу підсилює і зміцнює емоцію, що в свою чергу ще більше зміцнює тенденцію до зосередження на утриманні, що викликала цю емоцію. Тому, як правило, безуспішним виявляються спроби вплинути на сильні емоції за допомогою умовлянь, пояснень та інших способів раціонального впливу.
Емоційне збудження поліпшує виконання більш легких завдань і ускладнює – більше важких. Але при цьому позитивні емоції, пов'язані з досягненням успіху, зазвичай сприяють підвищенню, а негативні, пов'язані з неуспіхів зниження рівня виконання діяльності; коли успіх викликає емоції великої сили, то протікання діяльності порушується, але і у випадку, коли успіх досягається ціною особливих зусиль, можлива поява втоми, яка може погіршити якість діяльності; коли неуспіх слід за серією успіху, то він може викликати короткочасне підвищення рівня виконання діяльності; позитивна емоція сприяє кращому, а негативна – гіршого виконання діяльності, в результаті якої ці емоції виникли.
Емоції і мислення мають одні й ті ж джерела і тісно переплітаються у своєму функціонуванні. Однак особливістю свідомої людини є те, що емоції не визначають його поведінку. Формування рішення про той чи інший дії приймається такою людиною в процесі ретельного зважування всіх обставин і мотивів. Цей процес зазвичай починається з емоційної оцінки і завершується нею, але в самому процесі домінує думка. Але якщо дії і вчинки виробляються людиною на основі одних лише холодних доводів розуму, то вони значно менш успішні, ніж у тому випадку, коли такі дії підтримуються емоціями. [6]
 
РОЗДІЛ 2. Художня творчість як фактор впливу на розвиток емоційної сфери дошкільника
 
2.1. Становлення емоційної сфери дошкільника через творчу діяльність
 
Визначаючи естетичний потенціал художньої творчості, слід враховувати, що жодна сфера людської діяльності не має такої глибини емоційного впливу на людину, як мистецтво, що за кожним визначним твором постає яскрава і самобутня особа митця, розумом, почуттям, волею якого створене все те прекрасне, над чим безсилий час. У зв'язку з цим особливої теоретичної уваги заслуговує аналіз внутрішніх психологічних особливостей індивіда, які розвиваються у динаміці: задатки, здібності, обдарованість, талановитість, геніальність.
Задатки – це вроджені анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, мозку. Вони становлять основу розвитку здібностей.
Здібності – це індивідуально-психологічні особливості конкретної людини, завдяки яким успішно виконується та чи інша продуктивна діяльність.
Обдарованість – це якісно своєрідне поєднання здібностей, що є запорукою успішного виконання конкретної діяльності.
Талановитість – це високий рівень розвитку здібностей, передусім спеціальних, тобто таких, які дають змогу успішно виконувати певнудіяльність: літературну, музичну, сценічну тощо. Поняття талант слід використовувати лише при аналізі професійної діяльності у мистецтві, а також вживати при оцінці принципово нових, позначених оригінальністю і самобутністю підходу художніх творів.
Геніальність-це найвищий рівень розвитку здібностей, який визначає появу творів, що мають історичне значення в житті суспільства, засвідчують нову епоху в розвитку культури.
Що ж до проблеми художніх здібностей, то вона пов'язана з питанням природної обдарованості людини. Більше того, талант є безпосереднім результатом наявності певних нахилів до художньої діяльності. Здібності не мають елемента природженості, але є завжди результатом розвитку.
Досить поширеною є концепція відомого психолога К. Платонова, який вважає, що «формулювання Б. М Теплова «здібності – це задаток у розвитку» потребує не відмови від нього, а уточнення: під задатками треба розуміти природжені, але не обов'язкові спадкові передумови подальшого розвитку». Спираючись на досягнення психології, фізіології і філософії, К. Платонов переконливо доводить, що «чим складніша структура конкретної здібності, тим більше в неї набутого, умовно-рефлекторного». Проте значну роль відіграє і природжений фактор. «Заперечувати природженість деяких елементарних здібностей, а відповідно й елементів структур складних здібностей так само невірно, як і визнавати природженими (і тим більш спадковими) всі здібності». З огляду на таку постановку проблеми, Платонов гадає, що «задатки – це природжені передумови розвитку функціональних органів, а отже, і функціональних структур особи. Оскільки психічні риси в умовах діяльності повинні розглядатися як здібності, остільки задатки є природженими передумовами розвитку емоційної сфери дитини».
Глибоке і всебічне пізнання законів творчості слід починати з вивчення розумового розвитку, причин і можливостей становлення художніх здібностей дитини. Історія мистецтва знає чимало прикладів, коли нахил до художньої діяльності виявлявся у дітей в перші роки життя. Так, Моцарт у віці чотирьох-п'яти років почав виконувати і створювати перші музичні твори. Від перших дитячих спроб через усе творче життя Моцарта складалася неповторна специфіка відображення в музиці емоційних переживань
Дитяча обдарованість Моцарта – не поодиноке явище. До «геніальних» дітей належали Леонардо да Вінчі і Мікеланджело, Канова і Байрон, Рєпін і Серов, Римський-Корсаков і Прокоф'єв. Прояв художніх здібностей у ранньому віці свідчить про існування природженого фактора і зумовлюється він фізичною організацією людини (наприклад, певним рівнем розвитку зорового чи слухового аналізатора). Водночас надзвичайно важливо, щоб дитина, в якої виявлено художній хист, мала можливість його розвивати, мала умови для формування художніх здібностей. Адже саме соціальні умови на основі природних даних формують художній талант.
Дитина потребує до себе уваги, зацікавленого ставлення. Більшість дітей володіють, так би мовити, «всеосяжною» талановитістю. Ще чітко не визначивши свого інтересу в якомусь конкретному виді мистецтва, вони вражають нас своєрідністю сприймання предметів та явищ, їх олюдненням, усуненням граней між реальним і фантастичним. Надзвичайно важливо правильно спрямувати інтерес дитини, максимально використати всі переваги дитячого відношення до дійсності для побудови міцного фундаменту високохудожніх естетичних смаків і ідеалів, які стануть запорукою справжнього потягу до художньої культури і в зрілому віці.
Своєрідне розуміння ролі й значення дитячої обдарованості у становленні і змужнінні художнього таланту пропонує педагогічна система В. Сухомлинського. Видатний український педагог зумів переконливо продемонструвати внутрішній зв'язок між художньою обдарованістю дитини, її розумінням краси й утвердженням етичних принципів, розкриттям сил добра і зла. «. Необхідно зорати і засіяти насінням краси поле дитячої свідомості», – говорив учений.
В. Сухомлинський радив викладачам поступово впливати на почуття, уяву, фантазію дітей. Треба, щоб невеличкий відтинок життя заграв перед дитиною всіма фарбами райдуги. Було б дуже добре, щоб кожний вихователь дитини ніколи не забував настанови В. Сухомлинського: «Ідіть у поле, у парк, пийте з джерела думки, і ця жива вода зробить ваших вихованців мудрими дослідниками, допитливими людьми і поетами. Я тисячу разів переконувався: без поетичного, емоційно-естетичного струму неможливий повноцінно розумовий розвиток дитини».
«Музика – уява – фантазія – казка – творчість» – це той шлях, по якому, за Сухомлинським, іде розвиток духовних сил дитини. Досвідчений педагог виховував звичайних, а не художньо обдарованих дітей. І звернення до емоційного світу сприймалося ним як сходинка у пробудженні розуму, свідомості, зацікавленого ставлення до праці.
Віддаючи належне природженому фактору у становленні художніх здібностей, підкреслюючи переваги раннього прояву нахилів до творчості, дитячу обдарованість все ж не слід переоцінювати. Формування художнього таланту це – специфічна здатність людини до художньо-образного відтворення навколишньої дійсності, до творчої роботи в певному виді мистецтва. Вчені справедливо підкреслюють, що талант – це не тільки психологічне, а й соціальне явище.
Поступовий розвиток художнього таланту, його змужніння розкриває різноманітність аспектів вивчення особи митця, властиву йому єдність психофізіологічного та суспільно-історичного. Природжені задатки – лише основа для подальшого формування творчої індивідуальності. Тому вони перебувають у прямій залежності від зовнішніх умов життя людини, від соціального середовища, від спрямованості її інтересів.
При вивченні природи художнього таланту, розкритті діалектики природжених і набутих факторів постає питання і про вищий рівень художньої обдарованості – геніальність. Художня геніальність – це найвищий ступінь розвитку художнього таланту. Тому, аналізуючи рівні розвитку обдарованості, ми повинні враховувати і кількісний аспект, який допомагає чіткіше уявити собі ті сходинки, якими піднімається людина від задатків до художньої геніальності. Певний рівень обдаровання має кожна нормально розвинена людина. Саме завдяки цьому твори мистецтва зрозумілі не лише тим, хто їх створює, а й тим, хто їх сприймає. Властивістю ж таланту й геніальності є свідомий, поглиблений, всебічний розвиток художньої обдарованості.
Митець піднімається до рівня генія завдяки силі й активності впливу його творів на життя сучасників. З ім'ям генія пов'язане створення шедеврів мистецтва, відкриття нової мистецької епохи. Якщо творчість талановитого митця може мати значення як явище в розвитку національної культури, то художня спадщина геніального митця переходить межі національного, підносячись до рівня загальнолюдського визнання.
Творчість геніальних митців завжди органічно пов'язана з розвитком певних суспільно-економічних формацій і позначена здатністю до глибокого опанування сутності суспільних явищ. Водночас геній як людська індивідуальність нічого неприродного, таємничого в собі не приховує. Талановитість, емоційність, пристрасність, працездатність та багато інших ознак, що вирізняють геніїв, нерідко притаманні й іншим людям. Але геніальність – це найскладніше злиття всіх тих рис, які частково властиві багатьом, їх синтез і дає нам нову людську якість, яка є підсумованим і якісно новим виявом усіх кращих властивостей, здобутих людством протягом усієї історії розвитку. [11]
 
2.2. Вплив художніх засобів на розитлк емоційної сфери дошкільника
 
Емоційна сфера дошкільника тісно пов’язана з проявом її естетичних почуттів. Це особливі почуття насолоди, переживання, випробовувані при сприйнятті прекрасного.
Естетичні почуття виявляються в найрізноманітніших формах. Джерела естетичних почуттів – твору мистецтва: література, живопис, музика й ін. Дітей захоплюють учинки героїв художніх творів, вони з хвилюванням стежать за їхнім життям, захоплюються ними, співпереживають. Казка відкриває перед дітьми одну зі сторінок культури людства, будить уяву, пізнавальний інтерес, розвиває розум.
«Дитяча душа однаковою мірою чуттєва і до рідного слова, і до краси природи, і до музичної мелодії... Почуття краси музичної мелодії відкриває перед дитиною власну красу – маленька людина усвідомлює своє достоїнство».
Спілкування з мистецтвом повинне приносити дитині величезну радість. Але власна його активність в області того або іншого виду мистецтва низка, тому в розвитку естетичних почуттів велика роль вихователя. Так, при читанні художніх творів, перегляді кінофільмів оцінки хлопців зв'язані головним чином з моральними рисами героїв. Очевидно, що естетична сторона твору мистецтва повинна особливо підкреслюватися вихователями, виховниками, батьками. Підготовка дітей до сприйняття і переживання прекрасного під час художньо-естетичних заняттях проходить кілька етапів: від пасивного сприйняття окремих добутків до активного, з вираженням власного емоційного відношення, і, нарешті, до власної діяльності, де діти можуть у своїх малюнках виявити естетичне відношення, що виникло в них при сприйнятті твору мистецтва [8].
Таким чином, «однієї з головних задач виховника є виховання потреби в красивому, котра багато в чому визначає весь лад духовного життя дитини, його взаємини в колективі. Потреба в красивому затверджує моральну красу».
Вирішення внутрішніх протиріч як механізм розвитку почуттів. Розвиток почуттів старшого дошкільника є найважливішою умовою всебічного розвитку особистості, але «гармонійний розвиток особистості зовсім не означає, що в емоційному світі дитини панує, спокій, що в особистості дитячий садок чи сім’я не будуть виникати ніякі конфлікти. Наприклад, конфлікт між прагненням до задоволення і почуттям боргу; між особистими прихильностями і суспільними вимогами, між особистою симпатією і почуттям справедливості і т. д. Погано, якщо такі конфлікти не будуть виникати у внутрішньому світі дитини й усі в нього буде проходити без боротьби, без внутрішніх протиріч».
Наявність таких протиріч і їхній продуктивний дозвіл вихователем, батьками або виховниками на користь розвитку позитивних почуттів і буде процесом формування почуттів як особистісних рис дітей, властивому духовному виглядові людини.
Глобальні зміни в різних сферах життєдіяльності, динамічність і глибина перетворювань навколишньої дійсності, розширення інформаційного простору впливають на зростання активності людини в усвідомленні особистісно значимих та світових процесах. Реальна ситуація існування людини у сучасному світі потребує його якісних змін. Тому актуальною є проблема розвитку творчих якостей особистості, формування креативності, виховання духовності, самореалізації і саморозвитку.
Вчені різних країн визнають, що художньо-естетична діяльність дитини позитивно впливає на розвиток інтелектуальних та творчих здібностей. Таким чином, залучення до мистецтва є потужним засобом впливу на становлення та розвиток особистості.
Художньо-естетичне виховання складається з трьох основних видів діяльності:
– знайомство з художнім твором;
– отримання мистецтвознавчих знань;
– художня творчість.
Сучасне поняття «мистецтво» має декілька значень. По-перше, мистецтво – це майстерність, по-друге, – творчість за законами краси, по-третє, – це художня творчість. У цьому значенні мистецтво розуміють як частину духовного життя суспільства і форму суспільної свідомості.
Мистецтво є формою відображення культури, воно намагається відтворити ряд життєвих явищ, подій, історію суспільства. Тому мистецтво робить вплив не тільки на почуття індивіда, а й на його волю, сприйняття оточуючого світу. Мистецтво становить стрижень духовної культури, є колективною пам’яттю людства, яка здійснює зв'язок поколінь, різних народів та культур. Воно ціннісно орієнтує дитину в світі, розвиває у неї творчий дух, пробуджує у дитини творця.
Ряд дослідників визначають різну кількість функцій мистецтва, але, незалежно від кількості, всі ці функції взаємопов’язані, доповнюють одна одну і становлять цілісне явище. Отже мистецтво виконує такі функції:
  • Суспільно-перетворююча та компенсаторська, які проявляються як ідейно-естетичний вплив на людей;
  • Пізнавально-еврестична функція розглядає мистецтво як знання та просвіта;
  • Художньо-концептуальна функція дозволяє побачити у художньому творінні уявлення митця про світ у цілому, людину та її місце у світі;
  • Функція передбачення має свій прояв у тому, що мистецтво здатне прогнозувати майбутнє, воно співвідноситься з людською інтуїцією, яка здійснює стрибок через розриви інформації, однак набагато важливішим є соціальні передбачення, прогнози щодо майбутнього людини та суспільства;
  • Інформативна та комунікативна функції полягають в тому, що твір мистецтва містить у собі певне повідомлення, інформацію, яка є доступна тільки певному колу людей;
  • Виховна функція дає змогу мистецтву впливати на склад думок та почуттів людини в цілому;
  • Сугестивна функція полягає у тому, що мистецтво здатне навіювати певний склад думок та почуттів;
  • Естетична функція сприяє формуванню естетичного смаку, здібностей, цінностей та потреб людини, мистецтво ціннісно орієнтує людину в світі, розвиває у неї творчий дух;
  • Гедоністична функція має прояв у тому, що мистецтво – сфера свободи й майстерності, які несуть насолоду [9; 126 Мирося].
Багатоманітність видів мистецтва дає можливість естетично освоювати світ у всій його складності і багатстві. Немає головних і другорядних видів мистецтва, кожний з них має свої особливості та переваги, по різному виражає сутність життя людини. Отже вид мистецтва – це реальні форми художньо-творчої діяльності, що різняться, способом втілення художнього змісту, специфікою творення художнього образу [20; 78].
У зв’язку з цим мистецтво є найбільш ефективним засобом виховання творчої особистості і допомагає виявленню особистісного «я», емоційному розкріпаченню, дає можливість самостійної реалізації у процесі художньої діяльності.
На особливу роль мистецтва вказують не тільки теоретики художнього виховання, але й американські діячі науки. К. Тейлор, який вивчає природу наукової творчості, пише: «Я вже неодноразово стверджував, що скоріше науці є чого повчитися у мистецтва, ніж навпаки… Художнє виховання, можливо, більш цінне у вік науки, ніж це визнають. На відміну від виховання наукового, художнє виховання завжди ставило заохочення і розвиток творчості одним із головних завдань» [21; 9].
Найвидатніші вчені-фізики і математики вказують на твори мистецтва, імена улюблених авторів як джерело творчого натхнення, зосередженості всіх сил інтелекту, яскравих емоційних вражень.
А. Ейнштейн писав: «Мені особисто відчуття найвищого щастя дають витвори мистецтва. З них я черпаю духовного блаженства більше, ніж із жодної іншої галузі. Достоєвський дає мені більше, будь-якого наукового мислителя, більше від Гаусса» [22: 132].
Про необхідність художньо-естетичного виховання всіх дітей стверджують і сучасні наукові дослідження про роботу лівої та правої півкуль головного мозку і зв’язку однієї з них з емоційною, образною особливістю мислення, а іншої – з логіко-розумовою діяльністю.
Таким чином, наслідки спілкування людини з мистецтвом можна розглядати не тільки як джерело здібності сприймати і створювати прекрасне, а й як засіб розвитку універсальних творчих здібностей.
Доведено (В. В. Давидов, О. М. Леонтьев, Г. І. Щукіна), що провідні фактори формування особистості становлять діяльність і спілкування. Тому на художньо-естетичний розвиток дошкільника має значний вплив спілкування дітей з мистецтвом, активізація й організація їх художньої діяльності. Вирішальну роль у цьому процесі має відігравати вчитель-вихователь.
Художньо-естетична діяльність є важливим елементом педагогічного процесу. Через цю діяльність:
– здійснюється знайомство дитини з національними та світовими надбаннями культури, які знайшли своє відображення у різних видах мистецтва;
– розвиваються розумові здібності, їх інтелект;
– збагачується емоційна сфера і культура почуттів;
– формується система моральних цінностей;
– з’являються можливості вибору дитиною виду і жанру мистецтва для творчості;
– розвиваються художні смаки, здібності, естетичні переваги.
Художня діяльність є досить універсальною, тому що складається з органічно пов’язаних між собою видів діяльності у різних видах мистецтва: в літературі, у музиці, в образотворчому мистецтві. [23; 72]
У процесі здійснення художньо-творчої діяльності відбувається усвідомлення ставлення дитини до дійсності, своєї соціальної значущості, закріплюється впевненість у собі. Знання, навички, які отримані в процесі художньої творчості, дитини може перенести в трудову, навчальну, соціальні сфери, побут і спілкування, надати їм естетичного характеру.
Специфічну роль мистецтва у формуванні світогляду відзначив Л. С. Виготський. Він вважав, що за допомогою мистецтва особистісні сфери залучаються до процесу здійснення суспільних цілей і завдань. Мистецтво – своєрідна модель людської культури, концентрований ідеал епохи, тому залучення до мистецьких цінностей впливає на розвиток потреби в активній діяльності за законами краси.
Цю потребу найбільш повно можна реалізувати в художньо-творчій діяльності, яка припускає розвиток активності, самостійності мислення, уяви, виховання емоційної і вольової сфер у процесі спілкування з мистецтвом. Отримання знань, умінь і навичок у сфері художньої діяльності здійснюється з урахуванням у дітей потреби і прояву здібностей самостійно вирішувати творчі завдання, що активізує розвиток креативності.
Таким чином, залучення дітей до мистецтва у різних формах, у тому числі до художньо-творчої діяльності:
– розвиває креативність як універсальна загальна здібність до творчості, яка необхідна у будь-якій продуктивній діяльності;
– розуміє сутність процесу створення витвору мистецтва, здійснюється пізнання його глибинних ідей, адекватне сприйняття;
– поглиблює вивчення програмного матеріалу предметів естетичного циклу;
– підвищує рівень духовної культури;
– удосконалює морально-естетичні якості особистості;
– ефективніше здійснює процес саморозвитку, самовиховання та самоактуалізації особистості.
Отже, залучення дітей до мистецтва буде стимулювати розвиток усіх здібностей, тому що воно з одного боку є засобом активізації універсальних здібностей, а з іншого – це специфічна форма пізнання дійсності, невід’ємна частина художньої культури.
 
РОЗДІЛ 3. Дослідження ролі художньої творчості у становленні емоційної сфери дошкільника
 
3.1. Опис групи досліджуваних
 
У експерименті приймало участь дві групи: експериментальна та контрольна, кожна з яких містила 10 дітей віком від 5 до 6 років, з них 10 дівчаток і 5 хлопчиків.
Есперементальна група дітей навчалися у Львівському навчально-виховному комплексі «Малюк», що працює за програмою «Крок за кроком», що передбачає щотижневі уроки дизайну, крім того діти відвідували різні художньо-естетичні гуртки, такі як: танці, хор, гра на музичних інструментах та театральний гуртках.
Відбір дітей до експериментальної групи був здійснений за допомогою анкетування вихователів, а згодом батьків. Вихователі подали список дітей, що відвідують гуртки з художньо-естетичним напрямком. Батькам цих дітей було роздано анкети (див. Додаток А), які вони мали заповнити і дати згоду на участь у проходженні, їх дітей, в експерименті. Так було вибрано 15 дітей, що відвідують 3 – 4 гуртки.
Всі діти, що приймали участь в експерименті, відвідують гурток «Основи дизайну», що проводиться безпосередньо в ЛНВК «Малюк», 14 дітей ходить на танці, 5 на боротьбу (техвандо), 4 на математику і хор, 3 на малювання і по одній дитині на драматичний гурток і англійську мову. Ще одним із критеріїв відбору дітей було їх спосіб проведення дозвілля, до уваги бралися ті діти які під час свого вільного часу граються з іграшками, мають творчу діяльність, переглядають мультфільми, грають розвивальні ігри на комп’ютері та займаються підготовкою до школи. Отже, з 15 досліджувальних по 13 дітей займаються творчою діяльністю та переглядом мультфільмів, 11 бавляться іграшками і по 6 дітей грають в розвивальні ігри на комп’ютері та займаються підготовкою до школи.
Всі діти на момент експерименту відвідували старшу групу, але з них 8 ходить до садочка з ясельної групи, 3 з молодшої та по 2 з старшої і середньої.
До контрольної групи дітей було відібрано згідно опитування, психологом даного закладу, вихователів, що подали список дітей, що не відвідують гуртки з художньо-естетичним напрямком. Батькам цих дітей було роздано анкети (див. Додаток Б), які вони мали заповнити і дати згоду на участь у проходженні, їх дітей, в дослідженні. Так було відібрано 15 дітей з дитячого навчального закладу №159.
Згідно анкетування батьків було виявлено, що з п’ятнадцяти досліджувальних четверо відвідує гурток з боротьби і двоє ходять на курси англійської мови. Всі діти надають перевагу під час дозвілля бавляться іграшками та дивитися мультфільми, переглядати телебачення; семеро дітей свій вільний час приділяють творчій діяльності, четверо іграм за комп’ютером та п’ятеро дітей займаються підготовкою до школи.
Всі діти на момент дослідження відвідували старшу групу, але з них 9 ходить до садочка з ясельної групи, 6 з молодшого дошкільного віку.
 
3.2. Методики, використані в дослідженні
 
Методи статистичного аналізу даних, які використовувались в даному дослідженні: «Потяг», «Годинник», «Хатинка».
Методика «Потяг» (див. додаток В) направлена на визначення степені позитивного і негативного психологічного стану. В якості стимуляційного матеріалу використовується: білий потяг і 8 різнокольорових вагончиків (червоний, жовтий, зелений, синій, фіолетовий, сірий, коричневий, чорний). Вагончики без порядку викладаються на білому фоні. Завдання дитини побудувати незвичайний поїзд. Першим треба поставити вагончик який дитині найбільше подобається, який є самий гарний.
Методика «Годинник» (див. додаток Г) направлена на виявлення психологічного стану дитини, а також вміння дитини розрізняти емоції у інших людей. В якості стимуляційного матеріалу використовується: картка, на якій зображено 6 емоцій людини (радість, ворожість, сум, злість, страх, здивування) і набір олівців (червоний, жовтий, зелений, синій, фіолетовий, сірий, коричневий, чорний). Дитина має замалювати кожну емоцію тим кольором яким вважає може виглядати дане обличчя.
Методика «Хатинка» (див. додаток Д) є проективний тест особистісних відносин, соціальних емоційних і ціннісних орієнтацій. Дана методика дозволяє виявити степінь диференційованості – загальної емоційної сфери в області вищих емоцій, маючих соціальний генезис. В якості стимуляційного матеріалу використовується: картка на якій зображено не зафарбовані будиночки. Емоції представленні дитині у вигляді «жителів» будиночків, які дитина розфарбовує, підбираючи потрібний колір.
Порівняльний аналіз груп за t-критерієм Стьюдента. Метод статистичного опрацювання даних, який дозволяє порівнювати результати дослідження у двох і більше групах.
Кореляційний аналіз, дозволяє виявити взаємозв’язки між досліджуваними ознаками.
Факторний аналіз. Метод статистичного опрацювання даних, який виділяє групи ознак, які між собою взаємодіють, та дозволяє виділити найсуттєвіші змінні.
На початку дослідження було висунуто такі гіпотези:
ймовірно, що художньо-естетичні засоби здійснюють вплив на становлення ціннісних орієнтацій в розвитку емоційної сери дошкільника, сприяє кращому розумінню почуттів та емоцій;
можна припусти, що існує взаємозв’язок між розумінням у дітей вербального та не вербального прояву емоцій.
 
3.3. Опис формуючого експерименту
 
Есперементальна група мала завдання зробити тести перед початком та після проходження корекційно-розвивального тренінгу: «Становлення та розвиток емоційної сфери через художню творчість дошкільника» (див. Додаток Е).
Мета якого: за допомогою художньо-естетичним методам роботи розвинути емоційну сферу у дітей старшого дошкільного віку.
Тренінг містить 10 тематичних занять:
  • Моє тіло
  • Моє тіло
  • Емоції
  • Емоції
  • Емоції
  • Риси характеру, настрій
  • Дружба
  • Спілкування
  • Спілкування
  • Світ гри
Завдання тренінгу:
  • Формування усвідомлення потреби емоційності як складової психологічного здоров’я.
  • Сприяти встановленню позитивних стосунків з дітьми та вихователями у групі, становленню емоційному стану та активності кожної дитини.
  • Сприяння розвитку самостійності дітей, уяви, творчих проявів дітей, відчуття радості від реалізації своїх задумів та бажання.
Етапи здійснення програми:
  • Проведення індивідуальної психодіагностики дітей за методиками «Потяг», «Годинник», «Хатинка».
  • Ознайомлення з результатами діагностування вихователів та батьків.
  • Комплектування груп для проведення занять за програмою.
  • Проведення заняття
  • Повторна діагностування дітей з метою відстеження динаміки їх розвитку і результативності заняття.
Під час кожного заняття на початку та в кінці, вівся індивідуальний щоденник настрою дитини (див. Додаток Є) та Лист оцінювання психологічного здоров’я дитини (за О. Хулаєвою) (див. Додаток Ж), що заповнювався на початку тренінгу спільно з вихователями, що працюють з даними дітьми.
 
Фото Капча