Емоційний стрес та регуляція емоційних станів

 

 

Фрустрація – це психічний стан людини, викликаний об'єктивно непереборними труднощами, що виникли при досягненні мети або вирішенні завдання. Слід зазначити, що термін «фрустрація» застосовується в сучасній науковій літературі в різних значеннях. Дуже часто під фрустрацією розуміють форму емоційного стресу. В одних роботах цим терміном позначаються фрустраційні ситуації, в інших – психічний стан, але завжди мається на увазі неузгодженість між поведінковим процесом і результатом, тобто поводження індивіда не відповідає ситуації, а отже, він не досягає мети, до якої прагне, а навіть навпаки, може прийти до зовсім протилежного результату.

Істотні для адаптації в даній ситуації звичайно пов'язані із широким діапазоном потреб, які не можуть бути задоволені в тій або іншій ситуації. Потреба – це стан індивіда, що створюється нестатком у чому-небудь. Існують різноманітні класифікації найбільш значимих з них. П. В. Симонов, наприклад, виділяє біологічні, соціальні й ідеальні. А. Маслоу стверджує, що існує певна ієрархія потреб, де до числа вищих ставляться соціальні потреби.

Неможливість задовольнити ту або іншу потребу викликає певна психічна напруга. У випадку реорганізації цілого комплексу потреб або їхньої неузгодженості, коли людина намагається вирішити два або більше взаємовиключні завдання, психічна напруга досягає найвищих меж й у результаті формується стан, що викликає порушення адекватності поводження, тобто фрустрація. Як правило, цей стан виникає в результаті якогось конфлікту, що прийнятий називатися інтрапсихічним конфліктом, або конфліктом мотивів. Характерна для інтрапсихічного конфлікту несумісність і зіткнення протилежних тенденцій особистості неминуче перешкоджають побудові цілісного інтегративного поводження й збільшують ризик зриву адаптації.

Із ситуацією інтрапсихічного конфлікту безпосередньо пов'язаний й емоційний стрес. Імовірність виникнення інтрапсихічного конфлікту в значній мірі обумовлена особливостями когнітивної сфери. Численні дослідження показали роль когнітивних елементів у розвитку стресу, а невідповідність між когнітивними елементами (когнітивний дисонанс) спричиняє зростання напруженості, і чим більше невідповідність, тим вище напруженість, що приводить до порушення інтеграції поводження.

Інтеграція поводження – це система взаємозв'язку між елементами психічної структури особистості, що дозволяє успішно вирішувати завдання в інтересах адаптації індивіда, і в першу чергу домогтися погодженості його мотивів і вимог оточення. Інтеграція поводження реалізується через такі психологічні утворення, як установка, відношення, рольові структури. Інтрапсихічний конфлікт відносин, які формуються на основі рольових й особистісних установок, може приводити до дезорганізації поводження й порушенню сформованих структур особистості – «я-образ», «я-концепція», самооцінки. При цьому дезорганізація поводження буде супроводжуватися негативним емоційним тлом, тому що емоції сполучені з мотивами й забезпечують здійснення деяких регуляторних функцій, при цьому інтеграція емоцій у єдину систему визначає характер емоційного стану.

Побудова інтегрованого поводження – істотна частина адаптаційного процесу. Порушення поводження на будь-якому рівні інтеграції супроводжується зниженням якості психічної адаптації, зростанням фрустраціонної напруженості й відповідних фізіологічних зрушень. Залежно від того, наскільки наша поведінка інтегроване, тобто цілісна, усвідомлена й підпорядкована певній меті, настільки високий у нас поріг фрустрації, який можна розглядати як міра потенційної стабільності психічної адаптації й здатності протистояти виникаючій напрузі.

Одним з найважливіших складених елементів структури особистості, що впливають на рівень інтеграції поводження, а отже, і на процес адаптації в цілому, є «я-концепція». «Я-концепція» – це відносно стійка, у більшому або в меншому ступені усвідомлена й пережита як неповторна система подань індивіда про самого себе, на основі якого він будує свою взаємодію з іншими людьми й ставиться до себе. З даного визначення виплває: «я-концепція» – це система відносин людини до себе й навколишніх його предметів, людям й іншим явищам. Всю інформацію, що людина одержує із зовнішнього середовища, вона сприймає в контексті системи таких відносин, і, виходячи зі ступеня відповідності або невідповідності своїм цілям, з того, що в собі несе отримана інформація – погрозу або схвалення, – людина будує своє поводження. Невипадково прийнято вважати, що «я-концепція» становить ядро системи саморегуляції людини. В основі «я-концепції» лежать самооцінка й рівень домагань, що відбивають загальну спрямованість мотиваційної сфери, орієнтованої на досягнення успіху (мотивація досягнення) або на запобігання невдач (мотивація уникання). У свою чергу, дослідження мотивації показали залежність між характером мотивації й вибором поведінкових стратегій, а також особливостями адаптації до умов середовища, що змінюється. При перевазі мотивації досягнення поводження відрізняється відсутністю видимої тривоги, і навпаки, мотивація уникання невдач супроводжується проявом тривоги.

Оскільки йде мова про систему відносин особистості, то не можна не згадати про В. Н. Мясищеве – автора концепції відносин особистості. На думку Мясищева, система відносин становить ядро особистості. Ця система формується під впливом відбиття свідомістю людини навколишньої дійсності. Дана концепція знайшла широке застосування в медичній психології, особливо в області дослідження й лікування неврозів.

Неврози – це група нервово-психічних розладів, психогенних по своїй природі, що є наслідком тривалого або надмірно інтенсивної емоційної напруги. Головна причина неврозу – порушення системи регуляції емоційного зв'язку, викликана протиріччям між установками й поглядами особистості й зовнішньою дійсністю,