Емпіричне дослідження волі та вольової поведінки особи юнацького віку

Лібертаріанські погляди є подальшим розвитком м'якого детермінізму: хоча поведінка не вважається абсолютно вільною, повна передбачуваність людського вибору не допускається. Вільний вибір поведінки не означає «безпричинний», оскільки в останньому випадку вибір повинен бути випадковим, і прихильники свободи вибору звичайно припускають існування причини особливого роду, яка дозволяє людині вибрати інший спосіб дій, що відрізняється від того, що відбувся насправді. Ця особлива причина полягає в здатності самостійно діючої людини до цілеспрямованого, навмисного вибору.

В. М. Аллахвердов вважає, що відчуття свободи вибору виникає тоді, коли є суб'єктивні підстави, які не залежать причин, які їх породили. А це відбувається в тому випадку, коли одні причини викликають до дії зовсім інші спонукальні причини, що виявляються в подальшому абсолютно самостійно і незалежно від вихідних [1].

В. І. Селіванов [21] вважав, що в разі конфлікту спонукань однакової сили результат боротьби визначається вольовим імпульсом (який має всі ознаки внутрішнього свідомого стимулу), рефлекторно підсилює один з альтернативних мотивів.

Участь механізмів волі у вирішенні протиріч в процесі мотивації В. К. Калін [13] запропонував називати волінням. Цей процес, пише він, переживаєтьсясуб'єктом як підконтрольність і підвладність йому усвідомлюваних потягів.

Воля як довільна мотивація. Німецький, а згодом американський психолог К. Левін [31, c. 123 – 125] довів, що завчені форми поведінки (стимульно-реактивні зв'язки, навички і т. п.) самі по собі не здатні детермінувати активність суб'єкта; для цього необхідна дія мотиваційного фактора. Тим самим була постульована чільна і координуюча роль мотиваційних і вольових процесів по відношенню до інших психічних процесів. За К. Левіним, поведінка особистості управляється великою кількістю «напружених систем», які являють собою цілі, що йдуть від самого суб'єкта або задані ззовні. Цілі є не тільки когнітивною репрезентацією майбутнього стану (когнітивний аспект), але одночасно динамічним вираженням певних потреб особистості (мотиваційний аспект), хоча повністю до цих потреб не зводяться, тому вони отримали назву квазіпотреб. Об'єкти або події, які можуть служити для розрядки напружених систем -квазіпотреб, – мають особливі спонукальні риси, буквально – характер вимоги («Aufforderungscharacter») від суб'єкта того чи іншого типу поведінки. Так, якщо нам необхідно зателефонувати, телефон як би «сам кидається в очі», вимагаючи від нас певних дій. Замінивши поняття «детермінуюча тенденція» Н. Аха поняттям «квазіпотреба», К. Левін фактично ототожнив проблематику волі і мотивації. Згідно з К. Левіном, квазіпотреба автоматично втілюється в дію, як тільки для цього наступають сприятливі зовнішні умови. [31].

Пов'язували волю з мотивацією і вітчизняні психологи. І тут не можна не згадати про уявлення І. М. Сєченова про дане питання. По-перше, вчений виділяв моральний компонент волі, що можна розглядати як постулювання ним участі в вольових актах морального компоненту мотиву («воля – діяльна сторона розуму і морального почуття, що керує рухом в ім'я того й іншого, і часто наперекір навіть почуттю самозбереження», – писав він [23, с. 177]). По-друге, І. М. Сєченов підкреслював, що просто так людина не стане проявляти силу волі, для цього потрібна вагома причина, мотив. «Безособової, холодної волі ми не знаємо», – стверджував учений [23, с. 181].

Г. І. Челпанов [27] виділяв у вольовому акті три елементи: бажання, стремління і зусилля. Він пов'язував вольову дію з боротьбою мотивів, наділяючи волю функцією вибору (прийняття рішення про дію). Про потяги, бажання і хотіння людини у зв'язку з питанням про волю і вольові акти говорив у своїх роботах й інший великий вітчизняний психолог Н. Н. Ланге [14]. Зокрема, він дав своє розуміння відмінності потягів від хотіння, вважаючи, що останні – це потяги, що переходять у дії і супроводжувані почуттям активності цих дій. Для Н. Н. Ланге хотіння – це діяльна воля.

Л. С. Виготський [5] виділяв у вольовій дії два окремих процеси: перший відповідає рішенню, замиканню нового мозкового зв'язку, створенню особливого функціонального апарату; другий – виконавчий – полягає в роботі створеного апарату, в дії за інструкцією, у виконанні рішення. Л. С. Виготський включав в структуру вольового акту операцію введення допоміжного мотиву для посилення спонукання до дії – необхідного, але слабо пов'язаного з особистим бажанням людини. Л. С. Виготський стверджував, що свобода волі не є свобода від мотивів. Вільний вибір людини з двох наявних можливостей визначається не ззовні, а зсередини, самою людиною.

Розуміння мотиваційного процесу як вольового можна знайти у С. Л. Рубінштейна [18]. Вся перша частина його глави про волю – «Природа волі»- є не що інше, як виклад різних аспектів вчення про мотивацію. С. Л. Рубінштейн вважав, що «зачатки волі укладені вже в потребах як у вихідних спонуканнях людини до дії» [18, с. 588]. Однак, мотиваційне спонукання у людини дає тільки поштовх до розгортання першого компонента вольового акту, тобто мотивації, але не призводить безпосередньо до дії. Про це писав і сам С. Л. Рубінштейн: «Будучи