Естрадна музика Японії

 

І. Вступ

ІІ. Історичні умови

ІІІ. Сучасна музика

3. 1. Японський рок

3. 2. Японський поп

IV. Караоке

V. Висновок

 

 

Історичні умови розвитку популярної музики дозволяють віднести національну культурну традицію в розряд феноменальних явищ. Характерною особливістю розвитку була повна заборона на іноземної музики в епоху Едо і стрімкий зліт музичної культури, яка дала змогу Японії стати міжнародним центром музичної культури.

 

 

Перша поява іноземної музики стала можливою після реставрації Мейдзі у вигляді демонстрації політики модернізації уряду. Стрімкий розвиток і популярність західна музика отримала в період закінчення II світової війни. Формування культу кантрі-року відноситься до п'ятидесятих років, в шістдесятих роках відбувається формування рухів «гурупу саундз» або групових звуків у творчості груп «Павуки», «Тигри», «Бик», «Блакитні комети» і «Спокусник». В цей же період починається бурхливий розвиток джазу з поширенням кав'ярень і джаз-барів. Додатково цей період охарактеризований сплеском фолькмузикальної контркультури у вигляді протестних віршів і пісень з сюжетами повсякденного життя.

Сімдесяті роки доповнили популярну музику переходом акустичної фолькмузикі на електрооснову. Стрімкий розвиток музичних журналів і телевізійних програм послужили основою формування і популярності в дев'яностих роках жанрів фанк, важкий метал, етнічної музики, репу, реггі та джазу. Популярна музика в національній культурі стала займати домінуюче становище.

Традиційно національними пісенними жанрами тридцятих років були енка і дещо. Витоки дещо відносяться до старих мелодій японської музичної культури Рюкоку. Завдяки Кобус або повільного вібрато цей жанр популярної музики отримав унікальне звучання і порівнюється з блюзом і спірічалусом. У енка або традиційному пісенному жанрі часто застосовується сентиментальна тематика і любовні страждання. Сучасний жанр енка в популярній музиці найбільш консервативний і найменш схильний до трансформації.

Активно розвивається каекеку або популярна пісня у вигляді великої категорії ідольной музики. Історично назва стилю означала всю популярну музику, проте трансформація визначення в сучасній популярній музиці відносить каекеку до визначення вишуканої музики або музики без змісту. Виконавці каекеку варіюються від ідолів до жіночих рок-ансамблів з характерною участю в комерційних телешоу і програмах.

Розвиток жанру нью мьюмікку або авторів-виконавців пісень відносять до фолькмузикального руху шістдесятих років. Саме цей період сформував плеяду представників незалежних пісень. Характерною особливістю нью мьюмікку є оптимістична тематика і витончене аранжування і інструментування.

 

 

Сучасна популярна музика представлена кількома видами року і японських адаптацій практично будь-яких стилів від фанку, важкого металу, глем-року, панку, репу і до реггі. Популярна чорна музика в жанрі буракон і джаз. І, хоча європейський і американський ринок досить скептично ставляться до амбіцій японських музикантів, рівень розвитку сучасної популярної музики характерний активним розвитком існуючих стилів і формуванням плеяди підростаючих музикантів.

Для нас найбільш зрозумілий і приємний для сприйняття японський рок, в силу того, що інша сучасна японська музика досить своєрідна.

 

Японський рок склався з американського року, який японці перейняли і переробили на свій лад, в результаті вийшов ні на що не схожий національний рок. Японський рок відрізняється дуже якісною музикою і якісним підходом до виконання музикантів, в силу жорсткої конкуренції в музичному світі в Японії. «У музиканта все повинно бути прекрасно» – під таким девізом виходять на сцену японські рокери. Тому і макіяж, і часом божевільні стрижки, нафарбовані нігті або ефектні костюми точно такі ж атрибути шоу, покликані розважити глядача.

J-Rock – узагальнююча назва для напрямків рок-музики, поширених в Японії. Даний термін часто плутають з Visual kei, але другий є піджанром першого, так само як і J-metal, J-punk і J-ska.

Dir en grey (デ ィ ル ア ン グ レ イ) – одна з перших японських груп, яка домоглася популярності в усьому світі, в першу чергу, завдяки своїм численним закордонним виступів.

Істотний підйом цього напрямку почався на хвилі популярності метал-групи X-Japan. У своїй музиці X-Japan використовують не тільки традиційні фатальні інструменти, а й інші, наприклад, скрипку, фортепіано.

 

Групи японського року діляться на:

Мейджер – «багаті» – (групи, які підписували контракт з великими лейблами, зазвичай вже отримали популярність) ;

Інді – «вільні» – (часто початківці групи, що записуються на інді-лейблах з більш вільними умовами).

 

Visual kei – жанр японської музики, що виник на базі J-rock в результаті змішування його з глем-роком, металом і панк-роком. Visual kei буквально означає «візуальний стиль». Так називається напрямок японської рок-музики, що виділяється використанням макіяжу, складних зачісок і яскравих костюмів.

J-metal – піджанр, який охоплює особливості японських метал-груп. Найбільш поширені групи пауер і неокласик-метала. На відміну від груп сучасних метал-напрямків, які в основному дотримуються Visual kei, групи пауер / неокласичного метала мають більш європеїзоване звучання, що зробило неабиякий вплив на їх популярність.

J-Ska – Стиль японської музики, який є як окремим стилем, так і підвидом J-punk напрямку. Включає в себе як властиві для ска ямайські мотиви, так і додавання J-punk / J-rock / Jazz-мотивів.

 

Популярна і естрадна музика Японії позначається терміном J-pop, від словосполучення «Japanese pop». Цю назву вперше було вжито на радіо J-Wave для того, щоб підкреслити відмінності японської популярної музики від естрадних пісень решти світу. Але терміном J-pop японці нерідко називають і інші музичні жанри – японський реп, соул, танцювальну і електронну музику. Виконавці J-pop – популярні музиканти, а також сейю.

Utada Hikaru (宇多田 ヒ カ) – одна з найвідоміших поп-виконавиць в Японії. Utada займає верхні рядки хіт-парадів, її м'який голос, здається, спеціально створений для привабливих R'n'B і поп-композицій. Вона залишається однією з найбільш багатосторонніх артистів на сьогоднішній музичній сцені, чиї диски продаються в Японії, Америці і Європі.

J-pop як явище йде корінням в джазову музику, яка стала популярною протягом раннього періоду Сева. Джаз приніс безліч музичних інструментів, які використовувалися раніше для класичної музики, військових маршів, що були у дивину для слуху японців, додавши елемент «веселощів» в японську музичну сцену тих років.

 

 

Японці звикли до того, що музика повинна бути завжди десь поруч, буквально під рукою. Звідси – їхня тяга до портативних музичних винаходів – транзисторні приймачі, які з кожним роком зменшувалися в розмірах до мікро-габаритів; переносні магнітофони – «касетник», на яких стали записувати і відтворювати улюблені мелодії, а потім аудіо-плеєри, що дозволили постійно перебувати в світі улюблених мелодій – навіть в транспорті і на природі. Але, мабуть, найпопулярнішим музичним винаходом японців досі залишається караоке – музичне розвага, яка отримала широке поширення сьогодні в багатьох країнах світу.

Караоке – це своєрідна квінтесенція відносини японців до музики. По-перше, це – природна любов до співу і прагнення співати і проводити вільний час в колективі (як правило, з колегами по роботі). По-друге, це – можливість проявити себе, головним чином, не стільки демонструючи свій талант, скільки наслідуючи улюбленим виконавцям тих чи інших популярних мелодій не тільки в манері співу, а й сценічних рухах і т. д. і, по-третє, це – все ті ж сучасні технології, якими японці звикли пишатися.

 

 

Сьогодні музика оточує японців завжди і всюди, аж до оригінальних рингтонів і мелодій, які кожен з них в будь-який момент і в будь-якому місці може замовити і почути по мобільному телефону, не кажучи вже про море різноманітних звуків, що містяться в Інтернеті. Але в цьому японці не оригінальні і сьогодні мало, чим відрізняються від жителів інших країн, якщо, звичайно, не враховувати їх самі передові технології в області цифрових комунікацій і широкого впровадження їх в повсякденне життя.

В останні роки розвиток популярної музики в Японії йшов паралельно з вдосконаленням музичних технологій, де Японія завжди була і є одним зі світових лідерів. А це означає, що з урахуванням вродженої музикальності і працьовитості японців, у них є чимало шансів все-таки коли-небудь підкорити і світовий музичний Олімп.

 

1. Катасонова О. Л. Світ популярної японської музики / Текст наукової статті за спеціальністю «Мистецтво. Мистецтвоведення»
2. Гартман Садакіті. Японське мистецтво. Пер з англ. С-Пб, 1908, с. 23.