Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Етнічна ідентифікація особистості

Предмет: 
Тип роботи: 
Контрольна робота
К-сть сторінок: 
7
Мова: 
Українська
Оцінка: 
У другій половині ХХ століття підсилилися процеси, які характеризуються сплеском усвідомлення своєї етнічної ідентичності – приналежності до певного етносу, «етнічної спільності». Значення терміну «етнос» дотепер залишається неоднозначним. Етнологи і психологи розглядають етнос як реальну соціальну групу, яка склалася в ході історичного розвитку суспільства.
Існує й інший підхід до вивчення етнічних спільностей, коли вони розглядається як соціальні конструкції, що виникають і існують у результаті цілеспрямованих зусиль політиків і творчої інтелігенції для досягнення колективних цілей, насамперед забезпечення соціального комфорту в рамках культурно-однорідних співтовариств. У якості етнодиференціюючих характеристик можуть виступати найрізноманітніші ознаки: мова, цінності і норми, історична пам'ять, релігія, уявленння про рідну землю, міфи про спільних предків, національний характер, народне і професійне мистецтво.
Значення і роль ознак сприйняття членів етносу змінюється залежно від особливостей історичної ситуації, від стадії консолідації етносу, від особливостей етнічного оточення. Етнодиференціюючі ознаки відбивають найчастіше елементи духовної культури, але відбиття може бути більш-менш адекватним, більш-менш перекрученим, або навіть помилковим. Іншими словами, етнічна спільність – це насамперед спільність уявлень про певні ознаки, а не сама по собі культурна відмінність. Невипадково спроби визначити етнос через ряд ознак постійно зазнавали невдачі, тим більше, що з уніфікацією культури кількість етнодиференціюючих факторів неухильно скорочується.
Отже, з позиції психолога можна визначити етнос як стійку у своєму існуванні групу людей, що усвідомлюють себе її членами, на основі будь-яких ознак, сприйманих як етнодиференціюючі.
Соціологічні школи пояснюють ріст етнічної ідентичності по різному:
а) реакцією відсталих у розвитку народів на етнокультурний поділ праці, що породжує економічну і технологічну експансію більш розвинених народів;
б) світовою соціальною конкуренцією, у результаті якої інтенсифікується внутріетнічна взаємодія, незважаючи на уніфікацію матеріальної і духовної культури;
в) підвищенням впливу великих соціальних груп в економіці і політиці та полегшенням процесів їх зімкнення завдяки засобам масової комунікації.
Соціального психолога етнос цікавить насамперед як психологічна спільність, здатна успішно виконувати важливі для кожної людини функції:
орієнтувати людину в навколишньому світі, надаючи відносно впорядковану інформацію;
встановлювати загальні життєві цінності
захищати, відповідаючи не тільки за соціальне, але часто і за фізичне самопочуття.
Людині завжди необхідно відчувати себе частиною «ми», і етнос – не єдина група, в усвідомленні приналежності до якої людина шукає опору в житті. Серед таких груп можна назвати партії, церковні організації і т. д. Багато людей цілком «поринають» в одну з подібних груп, але в них прагнення до психологічної стабільності не завжди може бути реалізованим. Склад такої групи постійно оновлюється, строки їх існування обмежені в часі, а саму людину можуть із групи виключити.
Всіх цих недоліків позбавлена етнічна спільність. Це міжпоколінна група, вона стійка в часі, для неї характерна стабільність складу, а кожна людина має стійкий етнічний статус, її неможливо «виключити» з етносу. Завдяки цим якостям етнос є для людини надійною групою підтримки.
Соціальна ідентифікація і соціальна диференціація, якщо використати категоріальну сітку Тешфела і Тернера, будуються на процесі категоризації «ми» і «вони». Єдиний процес диференціації/ідентифікації приводить до формування соціальної ідентичності, що є результатом процесу порівняння «своєї» групи з іншими соціальними об'єктами. Саме в пошуках позитивної соціальної ідентичності індивід або група прагнуть самовизначатися, відокремлюватися від інших, стверджувати свою автономність.
Етнічна ідентичність – частина соціальної ідентичності особистості. У її структурі звичайно виділяють два основних компоненти – когнітивний (знання, уявлення про особливості власної групи і усвідомлення себе її членом) і афективний (оцінка якостей власної групи, значимість членства в ній). Виділяється також і поведінковий компонент соціальної ідентичності, побудова системи відносин і дій у різних етноконтактних ситуаціях.
У процесі свого становлення етнічна ідентичність проходить ряд етапів, які співвідносяться із етапами психічного розвитку дитини. Одним з перших концепцію розвитку в дитини усвідомлення приналежності до національної групи запропонував Ж. Піаже. Він проаналізував як дві сторони одного процесу формування поняття «батьківщина» і одночасно з ним розвиток образів»інших країн» та «іноземців». Розвиток етнічної ідентичності вчений розглядає насамперед як створення когнітивних моделей, відповіддю на які є етнічні почуття.
Піаже виділяє три етапи в розвитку етнічних характеристик:
у 6-7 років дитина отримує перші – фрагментарні і несистематичні – знання про свою етнічну приналежність;
у 8-9 років дитина вже чітко ідентифікує себе зі своєю етнічною групою, висуває підстави ідентифікації – національність батьків, місце проживання, рідна мова;
у 10-11 років етнічна ідентичність формується в повному обсязі як особливість народу, дитина відзначає унікальність історії, специфіку традиційної побутової культури.
У процесі формування етнічної ідентичності дитина проходить ряд етапів – від дифузійної до реалізованої ідентичності – і результатом цього процесу є емоційно-оцінне усвідомлення своєї приналежності до етнічної групи в підлітковому віці. Але етнічна ідентичність підлітка – не статичне, а динамічне утворення, тобто процес її становлення незакінчений.
Усвідомлення дітьми своєї етнічної приналежності варіює від того, живуть вони в поліетнічному чи моноетнічному середовищі. Міжетнічне середовище дає індивідові більше можливостей для отримання знань про особливості своєї і інших етнічних груп, формує комунікативні навички. Відсутність досвіду міжетнічного спілкування спричиняє менший інтерес до власної етичності. В індивідів, які живуть в дуже відмінних умовах за своїми етнічними ознаками культури, етнічна ідентичність виражена найбільше, а в індивідів, які живуть серед групи, яка близька в культурних відносинах, усвідомлення власної етнічності не стає життєво важливою проблемою.
Те, наскільки позитивні соціальні установки, багато в чому залежить від того, до якої групи людина належить – більшості або меншості. У дітей груп меншості існує тенденція ідентифікуватися з домінантною групою, що відбиває ранню поінформованість дітей про існування певної соціальної структури, про те, що в суспільстві одні групи оцінюються вище, ніж інші.
Але з віком і розвитком етнічної ідентичності в членів етнічних меншин звичайно відбувається зрушення до «внутрігрупової орієнтації». Це відбувається тоді, коли новому поколінню передаються норми і цінності соціокультурного середовища. Процес етнічної ідентифікації являє собою не тільки усвідомлення індивідом членства в групі, але і сприйняття групою індивіда. Індивід може прийняти правильну самоідентифікацію разом із правильною оцінкою групи, при цьому в них формується негативна етнічна ідентичність. Але, приймаючи негативну самоідентифікацію, людина може по-різному реагувати на негативні судження про свій етнос. Вона може відносити їх до інших членів своєї групи, але не до самої себе, усунувши психологічні межі між ними і собою.
Друга стратегія полягає в спробі перемінити групу. Що стосується етнічної приналежності, то в наші дні більшість дослідників вважає її скоріше приписуваною, ніж наслідуваною якістю. Приналежність до народу визначається не біологічною спадковістю, а свідомим залученням до культурних цінностей і святинь, які складають зміст історії народу.
У більшості людей проблеми вибору не виникає, але багатьох, насамперед членів груп меншості і вихідців з міжетнічних шлюбів, ця проблема зачіпає. У процесі етнічної ідентифікації у них, крім критерію приписування, значні роль відіграє і критерій внутрішнього вибору. Критерій приписування більш важливий, коли етнічність проявляється у явних фізичних характеристиках, наприклад расових розходженнях. Якщо ж явні міжгрупові відмінності відсутні, важливішим может виявитися внутрішній вибір людини, і группа її прийме, навіть якщо “по крові” вона чужа.
У поліетнічному суспільстві люди демонстративно підтримують позитивну групову ідентичність, проявляючи упередження відносно представників інших етнічних груп і ухиляються від тісної взаємодії з ними. Моноетнічна ідентичність з чужою етнічною групою веде до повної асиміляції, тобто прийняття норм, звичаїв, мови чужої групи, аж до повного розчинення в ній. Множинна ж ідентичність дозволяє людині використати досвід однієї групи для адаптації в іншій, опанувати багатством ще однієї культури без шкоди для цінностей власної. Це благотворно позначається на особистостісному рості вихідців з міжетнічного шлюбу.
Існує і маргінальна етнічна ідентичність. У цьому випадку людина коливається між двома культурами, не опановуючи жодною з них. Такі люди, плутаючись в ідентичностях, часто переживають внутріособистісні конфлікти. Вони можуть бути агресивно настроєними націоналістами – на користь своєї або чужої групи, залежно від того, яка з них має вищий статус.
Однак випадків асиміляції, маргіналізації і бієтнічної ідентичності менше, ніж спроб будь-якими шляхами підтримати свою етнічну ідентичність. Іншими словами, при порівнянні своєї етнічної групи з іншими люди найчастіше прагнуть зберегти або відновити позитивну групову ідентичність. У членів групи домінантної більшості звичайно не виникає з цим особливих труднощів.
Існує ще одна стратегія позитивної етнічної ідентичності – стратегія соціальної конкуренції. У цьому випадку позитивні розходження встановлюються в прямому змаганні. Дуже часто така стратегія соціальної конкуренції переростає в ситуації міжетнічної напруженості і справа доходить навіть до війн.
 
Список використаних джерел
 
Проценко О. В. Національна ідентифікація в структурі соціальної ідентичності особистості // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. – Вип. 5, ч. 1. – Івано-Франківськ: Вид-во “Плай” Прикарпатського університету, 2000.
Шевченко О. В. Формування національної ідентичності як компоненту Я-образу особистості // Соціально-психологічний вимір демократичних перетворень в Україні / За ред. С. Д. Максименка, В. Т. Циби, Ю. Ж. Шайгородського та ін. – К. : Український центр політичного менеджменту, 2003.
Фото Капча