Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Етнокультурна маркованість геортонімних паремій

Предмет: 
Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
7
Мова: 
Українська
Оцінка: 
У артыкуле исследуется сутнасць паняцця гэортонимной парэміі, прадстаўленыя канструкцыямі з уласнае гэортанямеў и агианямеў; раскрываецца іх этнакультурная спецыфіка, звязаная перш за ўсё з народнуай вобразнасцю, пабудаванай на ўласна ўкраінскіх светапоглядных прынцыпах.
 
Загальновизнано, що паремійний корпус відповідної мови відіграє важливу роль у творенні, накопиченні, збереженні, трансляції культури того чи того народу, відображає етнокультурні стереотипи, породжені національною специфікою людського світосприймання, засвідчує тісний взаємозв’язок мови і культури: звичаї та традиції впливають на комунікативну систему етносу, а культурні цінності й вірування частково створюють етномовну реальність. У зв’язку з цим так звані народні афоризми розглядають не лише як «семіотичний спосіб репрезентації, форму існування та зберігання елементів культури, але й мовний засіб пізнання, що сприяє розширенню ціннісно-смислового горизонту людської культури» [4, c. 208].
Про зв’язок паремій з історичним та духовним досвідом певного мовного колективу, з його культурними традиціями, зокрема й їхню культурно-національну конотацію, етнокультурну специфіку написано чимало[див. 3]. Українські дослідники, як і зарубіжні, здебільшого акцентують на співвідношенні інтернаціональних та національних елементів; на специфічній образності, яка виникає на основі реалій, характерних для тієї чи тієї етнічної спільноти; на мотиваційних розбіжностях (при наявності спільних реалій) ; на аксіологічних значеннях і т. ін. І це цілком закономірно. Адже і в українському паремійному корпусі засвідчені як ті одиниці, що маніфестують колективний досвід людства загалом, так і ті, які репрезентують властивий лише українському етносу спосіб сприйняття світу, манеру мислення й поведінки (Без гетьмана військо гине; Де козак, там і слава; Козак у дорозі, а надія в Бозі; Січ – мати, а Великий Луг – батько; На кого біда нападе, то до Києва йде, а як біда минеться, то він і з Броварів вернеться; Язик до Києва доведе; У Попівці люди по копійці, а в Конотопі – по копі; У Диканьці дівки модні, всі гуляють, хоч і голодні; Поки Дніпро пливе, Україна не вмре). Саме такі мовні знаки більшою мірою ілюструють етнічну самобутність, етнічну самосвідомість, у їх глибинних зв’язках закодовані повідомлення про країну, її історію, географію, стереотипи народу, спосіб його життя і т. ін. Народний світогляд є національно зумовленим ставленням народу до світу й життя. Він виявляється в тому, що цей народ любить (Степ та воля – козацька доля), чого уникає (Хто любить піч, тому ворог Січ), що найвище цінує (Краще смерть на полі, ніж життя в неволі), до чого ставиться негативно (Дурень до Києва, дурень і з Києва).
Загалом у пареміях представлені такі етнічні особливості українців, як-от: працьовитість, хазяйновитість, глибокий емоційний зв’язок із краєм, миролюбну вдачу, гостинність, турботу про родину, рішучість, хоробрість у справі захисту Батьківщини, індивідуалізм, спрямованість на вдосконалення, демократизм, толерантність, гіпертрофоване волелюбство, що межує з анархічністю, глибинна емоційність, стриманість, поєднання елегійних настроїв із нездоланним оптимізмом і т. ін. [5, с. 209-211]. До однієї з провідних рис українського світогляду зараховують ще й «глибоку релігійність». На думку М. Грушевського, особливостями української релігійності є певна духовна свобода, поєднання обрядової практики з господарським життям [2, с. 176], що знайшло своє відображення в церковно-народному календарі, який регламентував християнсько-хліборобське життя людей, формував комплекс їхніх національних уявлень і сприяв появі цілої низки паремій: Як Введення (4 грудня) мостить мостки, а Микола (19 грудня) забив гвіздки, то люта зима буде; Катерина  (7 грудня) на воді, то Різдво (7 січня) на льоді; Варвара (17 грудня) заварить, Микола (19 грудня) загвоздить, а на Ґанки (22 грудня) сідай в санки; Яка Ганна (22 грудня) до полудня, така зима до кінця грудня; Після Івана Предтечі  (20 січня) хто не робить, того б’ють у плечі; Якщо на Стрітення (15 лютого) півень нап’ється води, то на Юрія (6 травня) віл напасеться трави; Прийшов Федул (18 квітня) – тепло роздув; На Прокопа (21 липня) жита копа; Прийшов Борис і Гліб (6 серпня) – достиг у полі хліб; Прийшов Спас (19 серпня) – готуй рукавиці про запас; На Трохима (2 жовтня) не проходить щастя мимо: куди Трохим, туди й воно за ним тощо.
Такі паремії, що репрезентують українські календарні традиції, звичаї, обряди крізь призму свят, у нашому разі релігійних, і до складу яких входить компонент-геортонім, кваліфікуємо як геортонімні (пор. : геортологія – наука, що вивчає різновиди свят як складову частину світової загальнокультурної спадщини). Одиниці на зразок проілюстрованих вище відбивають соціально-звичаєвий, духовно-практичний історичний досвід, що віддзеркалює процеси людського світосприйняття, картину навколишнього світу, визначає соціальну поведінку людей.
Геортонімні українські паремії, як, безумовно, і інші слов’янські, містять у своєму складі або просто лексеми-агіоніми (ім’я святих), або відповідні прийменниково-іменникові конструкції зі значенням темпоральності, які попри відсутність квантитативного компонента співвідносні з тією чи тією конкретною датою: На Андрія (13 грудня) сниться дівчатам надія; Наум (14 грудня) наставляє на ум; Який Макар (1 лютого), такий і товар; На Стрітення  (15 лютого) обертається птиця до гнізда, а хлібороб до плуга; На Талагія  (2 червня) велика надія; Ходить Тодося (11 червня) й дивиться колосся. У пареміях із темпоральною прийменниково-іменниковою конструкцією найчастіше репрезентується так зване власне датування, забезпечуване прийменником на: На Андрія (13 грудня) треба кожуха-добродія; Як на Стрітення (15 лютого) капає зі стріхи – не
Фото Капча