Етичні стандарти поведінки соціального працівника з людьми похилого віку

 

Вступ

1. Етика і деонтологія в соціальній роботі з людьми похилого віку

2. Етичні особливості спілкування при роботі з людьми похилого віку

3. Професійні етичні вимоги до соціальних працівників, які обслуговують людей похилого віку

Висновки

Список використаних джерел

 

 

Постійне зростання частки людей похилого віку у всьому світі стає впливовою соціально-демографічною тенденцією практично всіх розвинених країн. Такий процес обумовлений двома причинами: по-перше, успіхи охорони здоров'я, взяття під контроль ряду небезпечних захворювань, підвищення рівня і якості життя ведуть до збільшення середньої очікуваної тривалості життя людей. З іншого боку, процес стійкого зниження народжуваності, нижче рівня простого заміщення поколінь, зменшення числа дітей, народжених однією жінкою за весь її репродуктивний період, приводить до того, що рівень природної смертності в нашій країні перевищив рівень народжуваності. На зміну кожному поколінню приходить наступне покоління меншої чисельності; частка дітей і підлітків у суспільстві неухильно знижується, що викликає відповідний ріст частки осіб старшого віку.

Відповідно до теорії звільнення в процесі старіння люди відчужуються від молодших; крім того, відбувається процес звільнення людей похилого віку від соціальних ролей – маються на увазі ролі, пов'язані з трудовою діяльністю, а також керівні і відповідальні ролі. Цей процес відчуження і звільнення обумовлений соціальною ситуацією, у якій перебувають старіючі люди. Його можна вважати також одним зі способів пристосування людей похилого віку до обмеження своїх можливостей і примирення з думкою про неминучу смерть. Відповідно до теорії звільнення в соціальному аспекті процес відчуження людей похилого віку неминучий, оскільки займані ними посади в якийсь момент повинні переходити до людей більш молодих, здатних трудитися більш продуктивно.

Особливе місце у соціальній роботі з людьми похилого віку займає проблема етичного відношення соціального працівника до таких клієнтів, його відповідність встановленим вимогам, дотримання етичних і деонтологічних правил і норм як під час безпосереднього спілкування, роботи з людьми похилого віку, так і у оцінці ним їх життя, поведінки, соціального статусу у позаробочому середовищі.

 

 

1. Етика і деонтологія в соціальній роботі з людьми похилого віку

 

Соціальна робота у її сучасному розумінні і трактуванні не може обійтися без етики і деонтології. У соціальній роботі деонтологію визначають як сукупність етичних норм професійної поведінки працівників соціальних служб. У деонтологію включають основні принципи, моральні заповіді, які дозволяють забезпечити ефективне соціальне обслуговування населення, що виключає несприятливі фактори в соціальній роботі, спрямовані на оптимізацію системи взаємин між різними категоріями персоналу соціальних служб і клієнтами, попереджаючи негативні наслідки соціального обслуговування: професійний обов’язок, безкорисливість, професійну витримку і самовладання, довіру між фахівцями і клієнтами, професійну таємницю і т. д.

Особливо гостро етичні і деонтологічні проблеми постають при спілкуванні з важко хворими старими людьми, які втратили здатність до самообслуговування. Загальновідомо, що найбільш успішно справляються з доглядом за старими терплячі і врівноважені люди. Зрозуміло, моральна підтримка є найціннішою, тому соціальний працівник, який не обмежує свою діяльність формальними послугами, і зумів, до того ж, стати доброзичливим і уважним співрозмовником, помічником і порадником, виявиться для старої людини ідеальним помічником.

Занадто суворі, владні, працюючі головним чином за гроші або заради кар'єри, не справляються з таким видом діяльності. У свою чергу старі люди зі своїм життєвим досвідом дуже легко розуміють і вловлюють фальш і нещирість у відношенні до них. Ніколи не отримає довіри з боку старих людей і кваплива людина, яка не вміє вислухати, стурбована своїми власними проблемами.

Соціальному працівникові потрібно особливу увагу приділяти своїй зовнішності і формі спілкування зі старими клієнтами. Занадто модний одяг, надлишок косметики і прикрас не сприяють налагодженню контактів між старими людьми і соціальними працівниками.

Особливо недовірливі люди похилого віку до легковажних, поверхневих людей, які дають обіцянки, але не виконують їх. Незібраність, неакуратність, непосидючість, багатомовність також викликають настороженість з боку старої людини до соціального працівника і не сприяють встановленню довірчих контактів, які необхідні обом сторонам.

При догляді за хворими похилого віку, які втратили здатність до самообслуговування, соціальний співробітник всією своєю поведінкою і діями повинен підтримувати і активізувати бажання якомога довше зберегти максимальну рухливість і виконувати хоча б найелементарніші дії з самообслуговування. У кожному разі необхідно з повагою ставитися до достоїнства і почуття незалежності старих людей.

Людина похилого віку повинна стати для соціального працівника суб'єктом індивідуального підходу. Почуття поваги до неї, зацікавленість її життєвим шляхом і досвідом звичайно підвищують довіру до соціального працівника, його авторитету як фахівця. Ніколи не можна забувати про те, що при бесіді з такою людиною потрібно намагатися зберігати на обличчі вираз зацікавленості, інтересу, співчуття і доброзичливості. Все це дозволить ознайомитися з соціальним анамнезом людини похилого віку, місцем і умовами проживання, усвідомити внутрісімейні відносини, їх значимість, розібратися в міжособистісних відносинах між молодими членами родини і старими, допомогти вирішити їх внутрішні незгоди і образи.

Роль реабілітації літніх і старих людей у цьому випадку варто оцінювати як з соціальної, так і з моральної точки зору. Вона також дає значний економічний ефект, оскільки відновлення здатності до самообслуговування звільняє від догляду за хворими старими велику