Еволюція золота та його роль в сучасних умовах

- купівля акцій золотовидобувних компаній з метою отримання високих дивідендів, прибутку й одночасного страхування інфляційного ризику;

- строкові – форвардні і ф’ючерсні – угоди терміном 1, 3, 6 місяців із золотом для здійснення ризикованих (венчурних) інвестицій. На ринку форвардних операцій здійснюється:

- хеджування з метою страхування ризику зміни ціни;

- спекулятивні строкові угоди – купівля-продаж золота з метою отримання прибутку;

- арбітражні операції із золотом з метою отримання прибутку у просторовому та часовому розриві:

- угода «своп» із золотом – поєднання готівкової та строкової контругоди, – тобто дилер купує 2000 унцій золота на умовах готівкової угоди (за ціною 368 дол.) і одночасно продає 10 контрактів по 200 унцій на строк (за ціною 379 дол. за унцію) ;

- своп угоди із золотом з метою придбання іноземної валюти для підкріплення офіційних валютних резервів;

- паралельно не зменшуються масштаби приватної тезаврації (нагромадження приватними особами золота як скарбу) [3, 82].

На ринках золота, як і на сучасних фінансових і товарних ринках, спостерігається постійне зростання віртуальної частини (похідні інструменти) – ф’ючерси, опціони і т. п. -для підвищення ліквідності базового товару та хеджування ризиків, що сприяє отриманню значних прибутків. Оборот реального золота з центрами у Лондоні і Цюріху становить усього 1-2% від обороту ринку так званого паперового золота з центрами у Чикаго і Нью-Йорку.

Золото сьогодні залишається досить надійним високоліквідним резервним активом центральних банків провідних країн світу, хоча наприкінці 90-х років ХХ ст. намітилася тенденція продажу золота центральними банками ряду країн і МВФ з метою поновлення своїх валютних резервів.

У першу п’ятірку країн з видобутку золота входять ПАР, США, Австралія, Канада, Росія. Новий видобуток золота зростає меншими темпами, ніж споживання. У структурі світового видобутку золота поступово скорочується частка провідних країн і збільшується частка країн, що розвиваються. Сьогодні у світі активно розвідують цілі неосвоєні регіони, які раніше були закриті для іноземних інвесторів. Зацікавлені в економічному розвитку і створенні робочих місць уряди забезпечують сприятливий режим для інвестицій. Зростають витрати на розвідування родовищ золота в Африці, Латинській Америці, Азії. Дешева робоча сила, вигідний податковий режим у цих країнах сприяють зниженню собівартості добування золота. За даними аналітиків «Business Week», якщо собівартість добування золота у США становить до 240 дол., у ПАР – до 300 дол., то в багатьох нових районах вона дорівнює лише 100 дол. за трійську унцію золота (1 трійська – 31, 1035 г) [3, 84].

На світові ринки золото потрапляє через посередників-дилерів. Золоті дилери – це фірми, які є втіленням фінансової аристократії (як правило, їх налічується не більше 20). У вузькому значенні власне золотими дилерами є лише п’ять фірм, які традиційно утворюють Лондонський ринок. Найстаріша з них виникла ще у ХVII ст., а «наймолодшій» – близько 150 років. Список лондонських дилерів очолює заснований у 1804 р. банкірський дім Ротшильдів (офіційна назва N. M. Rotchild and suns, Ltd). Діють і інші фірми, зокрема Mocata and Goldsmi, що входить до Standard chartered bank. До золотих дилерів відносять також «велику трійку» швейцарських банків із головними конторами у Цюріху.

 

 

Золотозлитковий стандарт (англ. Gold bullion standard) – обмежений варіант золотого стандарту, хоча банкноти і далі обмінюються на золото, але обмін здійснюється лише на зливки встановленого розміру. До нього перейшли на початку 20-х років ХХ століття коли європейські країни відновили у себе золотий стандарт зруйнований фінансовими негараздами часів Першої світової війни. Зливки і відповідно суми обміну були вельми значні і фактично золотозливковий стандарт обмежував можливість обміну банкнот на золото – у Великобританії вага зливку складала 12, 4 кілограми вартістю 1700 фунтів, у Франції 12, 7 кілограмів вартістю 215 тисяч франків. Золотозливковий стандарт був останнім етапом панування «чистого» золотого стандарту і проіснував до Великої депресії [8, 185].

Золотодевізний або золотовалютний стандарт – одна з форм організації грошового обігу за збереження золотого стандарту при якій гроші повністю або ж частково пов’язані із золотом через забезпечення «девізами», тобто чужоземною валютою розмінною на золото. Перехід до золотодевізного стандарта відбувся через нестачу в багатьох країн золота і неможливість забезпечити пряміший зв’язок грошей із ним. Саме на золотовалютному стандарті грунтувалася Бреттон-Вудська система.

Складовими елементами світової валютної системи є: форми міжнародних засобів платежу (світові гроші) ; уніфікований режим валютних курсів; умови взаємної конвертованості валют; валютні ринки; міжнародне регулювання валютних обмежень; міжнародні валютно-фінансові організації.

Валютні відносини тісно пов’язані з внутрішніми грошовими відносинами. Тому еволюція світових грошей у специфічному вигляді повторює розвиток внутрішнього грошового обігу більшості країн.

Історично першими виникли системи, в яких роль міжнародних грошей виконували благородні метали – золото і срібло, а пізніше – тільки золото. Такий механізм дістав назву золотого стандарту. Він проіснував у формі золотомонетного, золотозлиткового, золотодевізного стандартів з різною масштабністю охоплення відносин на світовому ринку до кінця 70-х років. Згодом набула юридичної сили Ямайська угода (1978 р.), в якій були кодифіковані положення нової світової валютної системи. Проте процес «витіснення» золота з міжнародного грошового