Фактори, що впливають на тривалість життя

Різні форми поведінки літніх людей в однотипних ситуаціях відображають індивідуальні особливості реагування на власне старіння. Саме цей вік психічного життя людини визначає її ставлення до особистих втрат, минулих можливостей і нове сприйняття оточуючого світу.

Проте особистість старої людини, переживаючи трансформацію, все ж залишається сама собою, зберігаючи індивідуальні риси. У старості не відбувається якої-небудь зміни особистісних характеристик, “ні моральні, ні соціальні якості особистості не втрачаються” (Н. Шахматов). М. Ціцерон у своєму трактаті “Про старість” писав: “Але старі. неспокійні, дратівливі і важкі у співжитті, а якщо придивитися до них, то і скупі. Це недоліки характеру, а не старості”.

Роль особистості в процесі формування психосоціального статусу літньої людини така: поведінка людини перед обличчям старості великою мірою залежить від зрілості її поглядів на життя. Наскільки успішним буде життя людини в старості визначається тим, як вона будувала свій життєвий шлях на попередніх стадіях. Тому справедливо звучать слова А. Шопенгауера: “Те, що людина має в собі, ніколи так їй не згодиться, як у старості”.

Риси особистості, що сприяють адаптивному старінню: активність творчість, діяльність, впевненість, задоволеність. Людина, що веде продуктивне життя, не стає “дряхлою”, навпаки, розумові та емоційні якості розвинуті нею в процесі життя, зберігаються, хоча фізична сила слабне. У старих, котрі є стримані, добрі, старість проходить більш терпиміше, ніж у тих, хто має негативний характер. У цьому контексті можна розглядати і такі спостереження, коли люди, які прожили багате життя, нехай сповнене не тільки радості, але й горя, проявляють у старості більше позитивних рис, ніж невдахи, котрі в старості стають самолюбами й похмурими.

Не адаптивним (неблагоприємним) виявляється процес старіння у тих людей, які не змогли розвинути в собі якості самостійності та ініціативи. В ситуації відставки вони почувають себе втраченими, безпомічними і швидко засвоюють негативні соціальні стереотипи старості. Всі сучасні розробки підтверджують те, що було сказано за 2 тис. Років до цього М. Ціцероном: “Для тих, у яких немає нічого, що дозволяло б їм жити гарно і щасливо, важким є будь-який вік”.

Отже, успішність, адаптивність старіння визначається тим, наскільки людина виявляється підготовленою до вступу у нову фазу свого життя, до специфічних для старості важких ситуацій, прийняття свого нового місця в суспільстві та зміни соціального статусу.

До факторів ризику передчасного старіння відносять також гіподинамію, часті і тривалі стресові ситуації, наявність хронічних захворювань, шкідливі звички, нераціональне харчування, генетичні фактори (коротка тривалість життя в батьків). Перелік вищевказаних факторів визначає основні шляхи попередження передчасного старіння і збільшення тривалості життя.

 

Спосіб життя – це усталена система форм та видів життєдіяльності, повсякденної поведінки людей, пов’язана з їхнім здоров’ям і яка залежить від світогляду, установок, виробничих та побутових факторів.

Доведено, що переважна більшість випадків передчасного старіння і смерті є наслідком неправильного способу життя (шкідливі звички, незбалансоване харчування, алкоголізм, куріння і т. l.).

Поняття “спосіб життя” – це широка категорвя, яка включає:

індивідуальні форми поведінки;

активність та реалізацію усіх можливостей у праці, житті та культурних звичаях;

кількість і якість потреб людей, їх взаємостосунки, емоції та їх суб’єктивне вираження.

Концепція способу життя – це усталена система форм і видів діяльності, повсякденної поведінки і стосунків між людьми при певних умовах зовнішнього середовища, пов’язаних із здоров’ям. Науковцями виявлено тісний зв’язок між способом життя і станом здоров’я літніх і старих людей.

Загальновідомо, що одні люди зберігають до глибокої старості фізичну активність, бадьорість, зовнішню молодечність веселий настрій та оптимізм. Інші ж похмурі, бездіяльні, вічно невдоволені собою та оточуючими. Вивчаючи спосіб життя у попередні роки, майже усі дослідники пересвідчуються, що подібні відмінності між цими людьми існували і раніше, в старості вони просто стали більш помітними.

Оремі вчені стверджують, що на темп старіння активний спосіб життя не здійснює безпосереднього впливу, але фізичні можливості людей, які ведуть пасивний, малорухомий спосіб життя, набагато менші, ніж у їхніх ровесників, активних та діяльних.

Однак останні дослідження довели, що рівень фізичної активності безпосередньо впливає на швидкість старіння організму людини. Люди, що ведуть сидячий спосіб життя, старіють у середньому на десять років раніше, ніж їх більш активні ровесники, стверджують вчені Великобританії. У Королівському коледжі Великої Британії були проведені дослідження за участю 2400 пар близнюків. Учасникам потрібно було заповнити спеціальні анкети, де вказати: як часто вони займаються спортом, скільки проходять пішки і як багато часу витрачають на перегляд телевізора або лежання на дивані? Крім цього, в опитуваних брали аналіз крові. За аналізом крові вчені з'ясовували довжину кільцевих хромосом, що зменшується при кожному діленні клітини, і, що найважливіше, відповідає за швидкість старіння організму. Дослідники дійшли висновку, що у тих учасників дослідження, які займалися спортом менше 16 хвилин на тиждень, довжина хромосом коротша, ніж у тих, хто жив активно, витрачаючи на спорт близько 199 хвилин. У менш рухливих людей на 10 років раніше з'являються перші ознаки старіння. Таким чином, вчені ще раз підтвердили, що рівень фізичної активності прямо впливає на стан організму і його старіння.

Вчені припустили, що організм фізично неактивних людей більш чутливий до запалення й ушкодження клітин під впливом кисню. У той час фізична активність допомагає справлятися зі стресами.

Отже, старіння наближається до людини двома шляхами:

через фізіологічне ослаблення організму,

зменшення кола інтересів, яке викликається змінами психики.

На думку деяких геронтологів психічне вмирання прискорює фізіологічне, тому люди, яким вдалося довго зберегти психічну активність, продовжують свої зрілі роки і роки ранньої старості. Кожна людина сама вибирає і виробляє свій власний спосіб старіння. Одним із основних завдань медичного обслуговування літніх та старих людей поряд із лікуванням захворювань медичними засобами є підтримка їх життєдіяльності у сім’ї та суспільстві.

 

Альперович Д. Д. Социальная геронтология. Ростов-на-Дону, 1997.

Василенко Н. Ю. Социальная геронтология. – Владивосток: изд. Дальневосточного университета, 2003.

Соціологія: Підручник для студ. вищ. навч. закл. / pа ред. В. Г. Городяненка. – К. : Вид. центр “Академія”, 2000.