Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 portalstudcon@gmail.com

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Феномен козацтва в історії української державності

Предмет: 
Тип роботи: 
Бакалаврська робота
К-сть сторінок: 
79
Мова: 
Українська
Ціна: 
1200 грн.
Оцінка: 

ЗМІСТ

ВСТУП
1.  Історичні передумови утворення української козаччини
1. 1. Витоки і родовід козаччини
1.2. Причини виникнення українського козацтва
1.3. Процес становлення українського козацтва
2. Запорізькі Січі в історії українського козацтва. Формування українського народу і державності
2. 1. Дмитро Байда-Вишневецький.  Утворення Запорізької Січі та її природно-географічне розташування
2.2. Запорізькі Січі. Прообраз української козацької держави
2.3. До історії Запорізьких Січей
3. Запорізькі Січі в їх історичній ретроспективі
3.1. Запорожці у війні під проводом Богдана Хмельницького
3.2. Січ і українсько-московський договір 1654 р.
3.3. Запорожці у селянських повстаннях
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТКИ

 

Вступ: 

У багатовіковій історії України важливе місце належить козацтву. За слушним висловом В. Б. Антоновича в ньому найвиразніше і найяскравіше визначилася «провідна ідея, що виявляла собою жадання народу», основою якої був принцип демократизму і рівного політичного права для кожної особистості. Грунтуючись на глибоких історичних традиціях, козацтво відродило перерваний іноземними загарбниками державотворчий процес в Україні. Вагомий його внесок у розвиток матеріальної культури та духовного життя народу. Зрештою, з середини XVII ст. козацтво почало репрезентувати перед світом український етнос, а українці дістали назву «козацького народу». 

Актуальність теми роботи полягає у зростаючому інтересі нації до історичних коренів, свого минулого, що відображається заснуванням сучасних козацьких товариств, куренів тощо. Крім того, з кожним днем підростаюче покоління звертає все більше уваги на героїчне минуле свого народу, а тому висвітлення питання виникнення і розвитку козацтва стоїть як ніколи гостро. 

Мета роботи - вивчити і проаналізувати феномен українського козацтва з точки зору дослідження його джерел, історичних і соціальних причин виникнення та ролі у формуванні української держави. 

Об’єкт дослідження - історичні джерела та матеріали, які стосуються періоду виникнення козацтва на території сучасної України, а предмет - козацтво як історичний феномен у світлі формування української державності. 

Відповідно до теми, мети, об’єкта і предмета дослідження визначено наступні завдання:

1) з’ясувати історичні передумови виникнення козаччини;

2) вивчити роль і місце Запорізьких Січей у формуванні української державності;

3) провести ретроспективний аналіз діяльності Запорозької Січі у визвольній війні під проводом Б. Хмельницького;

4) дати оцінку укладенню українсько-московського договору 1654 р. і оцінити роль запорожців у селянських повстаннях. 

Формування козацького стану територіально окреслюється Центральною Україною та Поділлям, що за тогочасним адміністративним поділом відповідало Київському (з 1635 р. і Чернігівському), Брацлавському та східним районам Подільського воєводства. Разом з тим, у цьому процесі взяли участь вихідці з інших теренів України та сусідніх земель. 

Нижня хронологічна межа дослідження періоду, окресленого в цій книзі, сягає появи українського козацтва у кінці XV ст., коли воно стало об’єктом геополітики країн центрально-східноєвропейського регіону. Верхньою межею є середина XVII ст. В ході Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького відбувалося інтенсивне перетворення козацтва у привілейовану верству українського суспільства. 

Джерельною базою виконання роботи послужили як рукописні, так і опубліковані матеріали, а саме: законодавчі акти, універсали і накази вищих державних урядовців, козацькі реєстри, акти люстрацій замків, подимні тарифи, документація органів судочинства, універсали і грамоти козацьких ватажків, поземельні привілеї, майнові угоди та заповіти, офіційне й приватне листування, літописи, хроніки, мемуари. 

Характерною особливістю архівних джерел з даної проблематики є брак ґрунтовних і узагальнюючих відомостей. Більшість з них має фрагментарний і розрізнений характер. Часто при використанні останніх виникала потреба у зіставленні їх зі свідченнями інших видів джерел. Важливим орієнтиром у пошуку архівних матеріалів слугувала серія праць М. П. Ковальського та Ю. А. Мицика. 

Найбільший комплекс рукописних джерел, опрацьованих при дослідженні проблеми, становлять матеріали архівів та бібліотек Польщі. У Головному архіві давніх актів (Варшава) зберігаються різноманітні документальні збірки, що стосуються українського козацтва XVI - першої половини XVII ст. Особливу цінність являють фонди «Архів Радзивіллів» та «Архів Замойських». Так, перший з них містить багато справ про військові походи запорожців, універсали королів Речі Посполитої Стефана Баторія (1576-1586), Сигізмунда III (1587-1632) і Владислава IV (1632-1648), литовського гетьмана Криштофа Радзивілла до Війська Запорозького, накази коронних гетьманів Станіслава Жолкевського та Станіслава Конецпольського. Ці матеріали мають велике значення для з’ясування становлення правових основ українського козацтва, їх суттєво доповнюють листи козацьких ватажків Яцька Мітли, Петра Сагайдачного, Якова Бородавки, Богдана Конші. Цікаві оцінки козацтва містяться в кореспонденції родини Радзивіллів – Альбрехта Станіслава, Юрія, Криштофа та Януша. 

Для дослідження генези козацької становості використано матеріали Центрального державного історичного архіву України в Києві. Так, у фондах Житомирського гродського суду та збірках документів родин польських і литовських магнатів, зокрема, Замойських і Сапєг містяться свідчення, які дають уявлення про становище козацтва в кінці XVI - першій половині XVII ст. Цікаві інформативні дані взаємовідносин запорожців із владою та представниками інших верств, списки особового складу рядових козаків є у фондах: «Документи архівів та рукописних відділів бібліотек Польщі, які відображають історію України», «Документи і матеріали з історії Запорозької Січі» та «Колекція фотокопій документів про Визвольну війну українського народу 1648-1654 рр.».

При дослідженні історії українського козацтва до середини XVII ст., попередники звертали увагу переважно на військову діяльність запорожців, їхню участь у визвольній боротьбі проти польсько-шляхетського гноблення і турецько-татарської агресії. Проте, це зовсім не означає, що окремі питання формування козацького стану в Україні опосередковано не висвітлювались. 

Спроби оцінки козацтва як соціального явища траплялися вже у творах авторів XVI ст. Польський шляхетський історик Марцін Бельський (1494- 1575) у своїй праці «Хроніка Польська» показав козаків воїнами-служебниками, які перебували при місцевій адміністрації. Про причетність південноукраїнських старост до «організації козацьких загонів», а точніше, - прагнення магнатів перетворити частину козаків на своїх слуг, писав і польський хроніст, італієць за походженням, Алессандро Гваньїні (1534-1614), який тривалий час перебував на службі короля Сигізмунда II Августа (1548-1572). 

Широкого розвитку дослідження козацької проблематики набуло на межі XIX - XX ст. в українській історичній науці. До генези козацтва звертався П. Г. Клепатський. Підкреслюючи побутовий характер козакування на степових теренах, він зокрема писав: «Чужой пример часто вызывает подражание, тем более, что казакование, с одной стороны, было выгодно (легкая добыча), а с другой - заманчиво своей привольной жизнью, исполненной приключений. И вот, по примеру татарских удальцов, из южнорусских замков и сел потянулись в направлении степи вереницы искателей приключений и легкой наживы». Колискою козацтва автор називав Черкаський повіт, який за географічними умовами був найсприятливішою ареною для діяльності шукачів пригод. Зрештою П. Г. Клепатський зробив висновок, що до Люблінської унії 1569 р. козацтво являло собою вільне неосіле населення без міцної організації, що займалося мирними промислами і розбоями на південному порубіжжі. 

Лише з середини 80-х років починають з’являтися праці, в яких знайшли відображення окремі аспекти генези козацької верстви. Зокрема, у дослідженні В. А. Смолія зазначається, що в середині XVII ст. козацтво «з гнаного і переслідуваного перетворилось у привілейований стан... Воно посідало особливе місце серед інших станових груп населення України. Підпорядковане у військово-адміністративних справах лише гетьманському правлінню, козацтво користувалося значними економічними і правовими привілеями». Окремою верствою «військового прикордонного населення» вважає козацтво Я. Р. Дашкевич, виводячи це явище з геополітичного становища України. 

Важливе значення для комплексного дослідження формування козацької верстви мають положення і висновки у працях попередників, що стосуються окремих аспектів проблеми. Вже на початку XX ст. з’явилися розвідки, присвячені процесові легітимації козацтва у Великому князівстві Литовському та Речі Посполитій через прийняття запорожців на державну службу. Андрій Яковлів акцентував увагу на причинах цього явища і зусиллях урядовців по реалізації ідеї протягом першої половини XVI ст.. Грунтовний аналіз так званої «Баторієвої реформи» здійснили А. В. Стороженко, В. М. Доманицький, І. П. Крип’якевич, довівши безпідставність теорії про реформування козацтва в часи правління Стефана Баторія. Зокрема, І. П. Крип’якевич зробив слушне зауваження: «Козаччина, як кожда молода суспільність, мала в собі багато елементарної енергії і дуже легко та скоро вміла реалізувати свої бажання. Але світогляд козаччини-знов як кождої молодої громади-навіть у часах Баторія не був викінчений, не стояв ще твердою ногою. Щоби козаччина могла виробити собі тверді основи, потреба було, щоби вона перейшла цілу дорогу перешкод і утисків, аж по багатьох роках проби могла сконсолідуватися в сильне громадянство». Подібних поглядів на «реформу» Стефана Баторія дотримувався й Александр Яблоновський, називаючи її «легендою» або ж «байкою». Однак він вбачав у козаках виключно воїнів, яких обходили справи релігійні чи національні. На думку вченого лише у Зборівській угоді 1649 р. вперше було зафіксовано причетність козаків до «народу руського». 

Генези українського козацтва стосуються також праці М. П. Василенка, Д. І. Дорошенка, польських істориків Владислава Томкевича, Збігнєва Вуйцика, Владислава Серчика, американського дослідника Френка Сисина. 

 

Список використаних джерел: 
  1. Антонович В. Коротка історія козаччини-К., 1991. - 376 с.
  2. Антонович В. Про козацькі часи на Україні. - К., 1991. - 659 с.
  3. Апанович О. М. Конструктивна історична діяльність українського козацтва. - Праці Українського високого педагогічного інституту ім. Драгоманова в Празі, 1991 р. – 389 c. 
  4. Багалій Д. Історія Слобідської України // Прапор 1998. - № 6. - с.3.
  5. Блакитний О. Ф. Історичне ядро українського козацтва. - «Краєзнавство Черкащини». - Черкаси, 1996 р., 112 с. 
  6. Боєчко В. Ф. Правобережні порубіжні території у генезі, еволюції та організаційному формуванні українського козатцва : 2 п. 15-с. 17 ст. ). - К.: автореф. к. і. н., 2000 р. - 16 с. 
  7. Боєчко В. Ф., Чабан А. Ю. Роль порубіжних територій у процесі генезису козацтва. - Український історичний журнал, 1999 р., № 2, с. 48-63. 
  8. Болотенко О. Козацтво і Україна. - Торонто : 1980 р. - 94 с. 
  9. Борисенко В. Й. Козацтво 2 п. 17 - п. 18 ст. у системі феодальної державності. - «Українська козацька держава», К., 1991 р., с. 62-65. 
  10. Брайчевський М. Походження запорозького козацтва. - «Проблеми історії запорозького козацтва в сучасній історичній науці та музейній практиці», Дп., 1990 р., с. 12-13. 
  11. Брайчевський М. Ю. Біля витоків української державності : походження запорозького козацтва. - Хортиця (Зп. ), 1992 р., № 2, с. 94-101. 
  12. Брехуненко В. Стосунки українського козацтва з Доном у 16-с. 17 ст. - К. : Тандем - У, 1998 р. - 335 с. 
  13. Брехуненко В. А. Актуальні питання формування джерельної бази дослідження історії українського козацтва 15-1 п. 17 ст. : документи московських приказів. - МКУ4, 1999 р., сер. історія, т. 1, с. 153-160. 
  14. Винар Л. Початки українського реєстрового козацтва. - Український історик, 1964 р., № 2-3, с. 12-17. 
  15. Вирський Д. С. До проблеми шляхетського козакування : за літературними джерелами 16 ст. - Знання та праця, 1997 р., с. 114-119. 
  16. Голобуцький В. А. Запорізьке козацтво-К., 1994. – 266 с.
  17. Гришко В. До інституту виборних і підпомічних козаків. - Науковий збірник Українського вільного університету, 1948 р., т. 5, с. 26-41. 
  18. Грушевський М. Ілюстрована історія України-Руси-К., 1992. – 642 с.
  19. Грушевський М. Історія Козаччини // Вітчизна – 1982. – 490 с.
  20. Грушевський М. С. Козацтво на Україні. - Вісник Київського університету. Серія історія, 1992 р., № 5, с. 
  21. Гурбик А. О. Волочна поміра в Україні XVI ст. //Українська козацька держава: матеріали Четвертих Всеукраїнських читань. - Черкаси, 1994. – с. 151
  22. Ковальський М. П. Проблеми джерелознавства історії українського козацтва. - Українське козацтво : витоки, еволюція, спадщина, 1993 р., т. 1, с. 11-23. 
  23. Коцур Н. І. З історії козацтва : життя, побут і здоров'я. - Наукові записки з української історії (Переяслав - Хмельницький), 1998 р., т. 5, с. 71-73. 
  24. Кулиняк Д. І. Дмитро байда Вишневецький. - К.: Генеза, 1991. – 210 с.
  25. Левицький О. Богдан Хмельницький // Україна. - 1990. - №5. – с.45-49.
  26. Леп’явко С. Козацькі війни кінця XVI ст. - Чернігів, 1996. - С. 28-33
  27. Наливайко Д. С. Козацька Християнська Республіка Запорозька Січ у західноєвропейських літературних пам’ятках. - К., 1992. 
  28. Нечитайло В. В. Козацькі та селянські господарства фермерського типу в роки національної революції 1648-1676 рр. - «350-річчя української держави Богдана Хмельницького», К., Знання, 1998 р., с. 63-66. 
  29. Осипов К. Богдан Хмельницький - К.: Веселка, 1998. – 317 с.
  30. Сергієнко Г. Я. Біля витоків українського козацтва й Запорозької Січі. - Український історичний журнал, 1992 р., № 12, с. 123-131. 
  31. Сергійчик В. І. Іменем Війська Запорізького. Українське козацтво в міжнародних відносинах XVI - XVII ст., - К., 1991. – 321 с.
  32. Сергійчук В. Українські козаки на службі Речі Посполитої. - Військо України, 1993 р., № 2-3. - с. 76-90. 
  33. Сергійчук В. І. Походи українського козацтва в Європу в 16-1 п. 17 ст. - «Запорозьке козацтво в українській історії, культурі та національній самосвідомості», К., 1997 р.. - 288 с. 
  34. Сичинський В. Чужинці про Україну – Львів: Світ, 1998. – 330 с.
  35. Смолій В. А. Феномен українського козацтва в загальноісторичному контексті. - Український історичний журнал, 1991 р., № 5, с. 61-72. 
  36. Смолій В. А., Гуржій О. І. Як і коли почала формуватися українська нація. - К., 1991. - с. 54-59.
  37. Смолій В. А., Степанков В. С. Богдан Хмельницький. - К., 1993. – 63 с.
  38. Томкевич В Про суспільний та етнічний склад українського козацтва на переломі 16 і 17 ст. « К., Знання, 1998 р. - 96 с. 
  39. Українська народність: нариси соціально-економічної та етнополітичної історії. - К., 1989. - с. 86-93.
  40. Українське козацтво: витоки, еволюція, спадщина. - К.: Знання, 1993. – 755 с. 
  41. Цибульський В. І. Переяславська угода 1654 року в зарубіжній історіографії - Рівне, 1993. – 14 с.
  42. Чабан А. Ю. Витоки. - Черкаси, 1994. – 159 с.
  43. Чабан А. Ю. Середнє Подніпров’я: в 2-х т. - Черкаси, 1999. - Т. 2. - с. 157 - 164
  44. Шерер Ж. Б. Літопис Малоросії або історія козаків запорожців та козаків України, або Малоросії - К.: Альбус, 1994. – 433 с.
  45. Щербак В. О. Козацтво в класовій структурі українського суспільства (друга половина XV - середина XVII ст. ). // УІЖ. - 1991. - № 11. - с. 51.
  46. Щербак В. О. Українське козацтво на початку своєї історії. – К.: АН АНП, 1999 р., т. 1. – 655 с.
  47. Щербак В. О. Українське козацтво: формування соціального стану (2 п. 15-с. 17 ст. ). - К. : Книжочка мисійна Академія, 2000 р. - 300 с. 
  48. Щербак В. О. Джерела формування українського козацтва // УІЖ. - 1994. - №2-3. - с. 75.
  49. Яворницький Історія запорозьких козаків у 3-ох т. – К.: Знання, 1989. – т. 1. – 596 с.
  50. Яворницький Д. Історія запорозьких козаків: в 3-х т. - К.: Знання, 1989. - т. 2. - с. 620 с.
  51. Яворницький Д. Українсько-руське козацтво перед судом історії. - Київ: Слово, 1999. - 124 с. 
  52. Яковенко Н. М. Нарис Історії України з найдавніших часів до кінця XVII ст. - К.: Генеза, 1997. – 211 с.
  53. Яковлєв А. З історії регістрації українських козаків в 1 п. 16 ст. – К.: Україна, 1997 р., т. 1, № 3, ч. 1. – 434 с.
11050
Терміново зв’язатися з консультантом:  
  Студентська консультація (066) 185-39-18      Вконтакте Студентська консультація
 або телефонуйте: 066-185-39-18, 093-202-63-01 (цілодобово).