Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Феномен молодіжної субкультури

Предмет: 
Тип роботи: 
Реферат
К-сть сторінок: 
5
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Сучасні молодіжні рухи в Україні можна назвати своєрідною “молодіжною культурою”, що містить у собі різноманітні напрямки і якісно відмінні види діяльности молоді. Саме поняття “молодіжна культура” є багатозначним і має безліч синонімів. Так, у залежності від ідеологічної спрямованости, говорять про “молодіжну культуру”, про “часткову молодіжну культуру”, “молодіжну субкультуру” і навіть про “контркультуру”.
Порівняно безпечне поняття “молодіжна культура” у більшості випадків характеризує порушення відносин між молодими людьми та їхніми батьками; радикальний же термін “контркультура” означає серйозний конфлікт між молоддю і суспільством, що за певних обставин може перерости у свого роду “молодіжну революцію”.
Термін “неформальний молодіжний рух” не цілком тотожний терміну “молодіжна субкультура”, позаяк є ширшим поняттям. Неформальним молодіжним рухом можна назвати систему молодіжних субкультур і широкої неорганізованої молодіжної діяльности у взаємозв’язку між собою і з суспільством загалом. У свою чергу, молодіжний неформальний рух є частиною ширшого середовища “андеґраунду”.
Деякі дослідники вважають, що неформальний молодіжний рух, андеґраунд і молодіжні субкультури – це явища одного порядку, чи взагалі – терміни, тотожні за своєю суттю. Однак, на мій погляд, ці поняття відрізняються. Андеґраунд – це контркультурне середовище, до якого належать не тільки молодіжні субкультури, але й специфічні спільноти людей, які за віком не підпадають під поняття “молодь”. Окрім того, андеґраунд – це не тільки середовище культурних ініціатив, але явище як соціальне, так і політичне. Він відбиває ту суспільну активність, що не вписується в загальну соціальну і політичну систему. Молодіжні субкультури є передовими спільнотами андеґраунду. Фактично вони визначають характер і напрямок андеґраунду.
Молодіжна субкультура – будь-яке об’єднання молоді, що має власні елементи культури, а саме: мову (сленґ), символіку (зовнішня атрибутика), традиції, норми і цінності.
Молодіжна контркультура – об’єднання молоді, що має всі ті елементи культури, що й субкультура, але чиї норми та цінності перебувають в активній чи пасивній опозиції до існуючих у суспільстві норм і цінностей.
По суті, молодіжні субкультури – це результат пошуку своєрідної, нової ідентичности, створення нового стилю. Джерелом цього стилю можуть бути романтизовані чи ідеалізовані образи іншої цивілізації чи культури (“культурні міти” або “культурні утопії”). Для молодіжних субкультур Заходу джерелами “нового стилю” стали культури Азії, Африки й американських індіанців. Це було радше конструювання, ніж запозичення: образ чужої культури очищався від рис, які не сприймалися середовищем, поповнювався власними інтерпретаціями культурних феноменів. Тому результат міг кардинально відрізнятися від оригіналу.
Джерелом конструювання “культурних мітів” вітчизняних молодіжних субкультур став насамперед Захід.
Причина появи молодіжних субкультур спільна як для західних країн, так і для України. Молодь завжди прагне до спілкування з ровесниками, намагається втекти від духовної самотности в родині, у суспільних інститутах, іноді це спроба піти від суспільства загалом. Цю самотність переживають як діти забезпечених батьків, так і вихідці з малозабезпечених родин. Окрім духовної самотности молодої людини існує і соціальний підтекст – визначення ролі та місця молоді в суспільстві. Розквіт молодіжних субкультур на Заході збігається з кризою суспільних цінностей індустріальної епохи, самих основ капіталістичної системи. Молодим пропонували слухняно успадковувати приклад своїх батьків, що будували для них світ споживання і достатку, ініціатива не схвалювалася. Протест американської молоді шістдесятих років відбувався під гаслом Сартра: “Вони украли в мене сенс життя! ”.
Дослідники сходяться на думці, що андеґраунд формується з тих, хто “випав” із суспільства. Багато дослідників підкреслювали роль дезадаптації, невміння увійти в трудовий чи навчальний колектив, конфлікти в родині у формуванні альтернативних молодіжних спільнот1.
В. Тернер, міркуючи про громади західних гіпі, зарахував їх до “лімінальних спільнот” (від лат. “limen” – поріг), тобто тих, які виникають і існують у проміжних областях соціальних структур (у нас такі структури прийнято називати марґінальними). “Лімінальні” особистості – особи з невизначеним статусом, які знаходяться у процесі переходу, чи “випали із суспільства”.
У періоди змін тими, хто випав, стають до тієї чи іншої міри значні прошарки. Зміни завжди несуть із собою стан нестабільности, невизначености. Іноді це зачіпає ледь не кожного. Не усі йдуть у гіпі, але багато хто проходить через контркультурний стан (потрапляє у зону дій контркультури).
Типологізація молодіжних субкультур в Україні ускладнюється кількома факторами. По-перше, існуючі в західній науці підходи до цієї проблеми не можуть бути застосовані до українських молодіжних субкультур, тому що західні учені виходили з досвіду діяльности неформальної молоді в умовах розвинутої демократії та стабільної економіки. Російські учені виділяють на пострадянському просторі такі типи субкультур:
1) за ціннісними орієнтаціями:
романтико-ескапістські (гіпі, толкієністи, за деякими винятками байкери) ;
гедоністично-розважальні (мажори, рейвери, репери тощо) ;
кримінальні (гопники, урки) ;
анархо-нігілістичні чи радикально-деструктивні (панки, металісти, сатаністи тощо).
2) за історичним критерієм:
традиційні, які мають довгу історію в країні (хіпі, панки, бітломани тощо) ;
нові, які виникли упродовж останніх десятиліть (толкієністи, уніформісти, металісти тощо).
 
Список використаних джерел:
 
Черниш Н. Й. Соціологія молоді: конспект лекцій. – К. : Вид-во Інституту державного управління і місцевого самоврядування при Кабінеті Міністрів України, 1994. – 139 с.
Якуба О. Молодіжні рухи та їх базова типологізація // незалежний культурологічний часопис «Ї». – №24. – 2002. – С. 7-8.
Фото Капча