Філософські погляди Григорія Сковороди

«А мій жребій – з голяками…»

(Г. Сковорода)

Пам‘ять про поета-філософа Григорія Сковороду вшановують в Україні та в усьому світі. Народ відзначає знаменні ювілеї філософа-поета. Відкрито меморіальні музеї письменника; йому споруджено оригінальні пам‘ятники у Києві, Лохвиці та Сковородинівці, гранітній монумент у Бабаївському лісі й у Сковородинському парку.

Народився письменник-просвітитель ХVII ст. Григорій Сковорода 3 грудня 1722 року в селі Чорнухах, на Полтавщині, в сім‘ї Сави і Паланки Сковородів – малоземельних селян з козаків.

Батьки Григорія славилися на всю округу чесністю і правдивістю, гостинністю і працьовитістю; так виховували і Гриця. Змалку його привчали до праці: пасти гусей, допомагати по господарству. Грицевій душі була милою сопілонька, в гру на який хлопчик вкладав всю свою дитячу душу…

З 1769 року Сковорода вів мандрівне життя. Майже 30 років мандрував цей співець-музика і вчитель-бацкар курними шляхами. Лівобережжя, заходив в села й хутори, рідше – в міста, здебільшого на ярмарок, зупинявся у приятелів, а то й зовсім незнайомих селян, – і всюди зустрічали його як рідного, приймали як найпочеснішого гостя, бо з ним до хати входили дружня бесіда, добрий настрій, доброзичлива порада, влучний жарт.

Мудре слово Сковороди притягувало людей. зайде він, бувало, в село, сяде край майдану або на цвинтарі, або в когось на подвір‘ї, скине торбу, дістане подругу-сопілку, заграє народної «Ой, піду я лугом-долиною» – і сходяться люди.

Велич і безсмертя Григорія Савича Сковороди полягає в тому, що в глуху пору національного гніту, жорстоких утисків українського народу самодержавною Росією він став на захист співвітчизників і проголосив: «А мій жребій - з голяками».