Фінансова політика та фінансовий механізм

Штраф — це розмір матеріального впливу на винних у порушенні законодавства, угод або діючих правил. Накладаються, як правило, в твердій грошовій сумі.

Пеня — застосовується при несвоєчасному виконанні грошових зобов'язань i нараховується за кожен день прострочення. Розмір пені встановлюється в процентах вiд суми простроченого платежу.

Для нормального функціонування фінансового механізму в його складі необхідне відповідне нормативно-правове забезпечення фінансових процесів, яке представлене, в першу чергу, Конституцією України, великою кількістю законів, а також підзаконних нормативно-правових актів.

Закони приймаються найвищим законодавчим органом — Верховною Радою України, є обов'язковими до виконання, мають вищу юридичну силу по відношенню до інших нормативних актів. Велике значення в регламентації фінансових відносин мають такі закони: “Про власність”, “Про систему оподаткування”, “Про бюджетну систему України” та інші.

Підзаконні нормативно-правові акти приймаються компетентними державними органами на підставі діючих законів і для їх виконання. До таких документів належать укази Президента України, декрети, постанови Кабінету Міністрів, інструкції, накази міністерств, міжнародні договори, укладені і ратифіковані Верховною Радою України.

В сучасних умовах реформування економіки України відбувається вдосконалення фінансового механізму. Найважливіші проблеми, які вирішуються при цьому – це забезпечення раціональних пропорцій розподілу і перерозподілу ВВП і національного доходу; науково обґрунтоване фінансове планування і прогнозування розподілу і використання фінансових ресурсів; підвищення результативності фінансового контролю; вдосконалення механізму дії фінансових важелів, стимулів і санкцій; адекватне правове і нормативне забезпечення функціонування усього фінансового механізму.

 

Фінансове планування — це діяльність із складання планів щодо формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб'єктів господарювання, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць та країни в цілому. Воно є підсистемою фінансового механізму, складовою частиною планування економічного та соціального розвитку. 

Фінансове планування відображає вартісний бік економіки, тобто в його основі зосереджена грошова оцінка явищ і процесів економічного життя суспільства, що дає змогу визначити найефективніші варіанти фінансового забезпечення планових показників, завдань і передбачуваних заходів.

Основна мета фінансового планування – найточніше визначення майбутніх витрат і доходів, які би забезпечували нормальну діяльність держави і підприємницьких структур. Воно здійснюється для забезпечення оптимального розподілу та використання ВВП та на цій підставі досягнення підвищення ефективності суспільного виробництва.

Основними функціями фінансового планування є:

• відображення основних напрямків фінансової політики, що здійснюється органами законодавчої й виконавчої влади в державі;
• встановлення кількісних і якісних параметрів суспільного виробництва на плановий період;
• вибір раціональних шляхів фінансового забезпечення передбачуваного рівня економічного й соціального розвитку на основі ефективного використання наявних у суспільстві ресурсів;
• здійснення необхідного рівня перерозподілу фінансових ресурсів для досягнення темпів і пропорцій розвитку економіки й підвищення суспільного добробуту;
• встановлення раціональних форм мобілізації фінансових ресурсів і на цій основі визначення їх оптимальної структури.

Об'єктом фінансового планування завжди є фінансова діяльність держави, господарських структур і окремих громадян; предметом фінансового планування є фінансові ресурси, їхній рух при здійсненні відтворювальних процесів в економіці. 

Суб’єктами фінансового планування є міністерства, відомства, державні комітети, фінансові органи, органи державного управління на місцевому рівні, окремі підприємства тощо.

До принципів фінансового планування належать:

• принцип комплексного підходу до основних параметрів економічного й соціального розвитку в тісному взаємозв'язку з наявними фінансовими можливостями;
• принцип оптимального використання фінансових ресурсів із метою першочергового забезпечення фінансовими ресурсами пріоритетних напрямків розвитку економіки й соціальної сфери;
• принцип раціонального визначення джерел одержання фінансових ресурсів і їхнього розподілу через такі сфери фінансової системи як державні фінанси, фінанси підприємницьких структур, фінанси страхових фондів та фінансовий ринок;
• принцип єдності у використанні фінансових показників, здійсненні фінансових розрахунків, застосуванні єдиної методології прогнозування тенденцій і напрямків розвитку;
• принцип наукового обґрунтування планів, що передбачає реальність прогнозних розрахунків, їхню економічну обґрунтованість, використання прогресивної методології, норм і нормативів, а також вибір кращих методів забезпечення прогнозних завдань необхідними ресурсами з урахуванням кінцевих результатів. Реальність прогнозів досягається на основі пізнання й використання закономірностей розвитку суспільства, реальної оцінки потреб і наявності фінансових ресурсів, глибокого обґрунтування всіх розрахунків, їхніх взаємозв’язків із натуральними показниками;
• принцип безперервності, тобто взаємозв’язок перспективних, поточних і оперативних фінансових планів;
• принцип стабільності, тобто незмінності показників фінансових планів.
• Виконувати покладені на нього завдання фінансове планування зможе тільки тоді, коли воно базуватиметься на спеціально розроблених наукових методах. Метод планування — один із способів розробки фінансових планів спеціалістами на рівні держави, місцевих громад та окремих суб’єктів господарювання. 

При визначенні фінансових показників використовуються такі методи планування:

• метод коефіцієнтів або екстраполяції передбачає перенесення встановлених у минулому тенденцій на майбутній період або розповсюдження вибіркових даних на іншу частину сукупності досліджуваних об'єктів, які самі не були досліджені. Цей метод використовується при індексації вартості основних фондів підприємства, дооцінці товарно-матеріальних цінностей в зв'язку з інфляцією, при плануванні прибутку, величини власних оборотних коштів та ін.
• Перевага методу коефіцієнтів полягає у його простоті. Водночас цьому методу притаманний суттєвий недолік. Справа в тому, що разом з коефіцієнтами, які використовуються при плануванні фінансових показників, механічно на наступний період переносяться всі недоліки, що мали місце в попередній період, а внутрішні помилки, як правило, не вишукуються. 
• нормативний метод у фінансовому плануванні позбавлений вказаного недоліку; він передбачає розрахунок фінансових показників на основі встановлених норм і нормативів. Це — нормативи утворення фондів