Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Фізична культура – джерело здоров’я

Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
7
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Фізична культура – джерело здоров’я
 
Оздоровчий і профілактичний ефект масової фізичної культури нерозривно зв'язаний з підвищеною фізичною активністю, посиленням
функцій опорно-рухового апарата, активізацією обміну речовин. Навчання Р. Могендовича про моторно-вісцеральні рефлекси показало взаємозв'язок діяльності рухового апарату, скелетних м'язів і вегетативних органів.
У результаті недостатньої рухової активності в організмі людини порушуються нервово-рефлекторні зв'язки, закладені природою і закріплені в процесі важкої фізичної праці, що приводить до розладу регуляції діяльності серцево-судинної і інших систем, порушення обміну речовин і розвитку дегенеративних захворювань (атеросклероз та інші).
Для нормального функціонування людського організму і збереження здоров'я необхідна визначена «доза» рухової активності. У цьому зв'язку виникає питання про так звану звичну рухову активність, тобто діяльність, виконувану в процесі повсякденної професійної праці й у побуті. Найбільш адекватним вираженням кількості виконаної м'язової роботи є величина енерговитрат. Мінімальна величина добових енерговитрат, необхідних для нормальної життєдіяльності організму, складає 12-16 Мдж (в залежності від віку, статі і маси тіла), що відповідає 2880-3840 ккал. З них на м'язову діяльність повинно витрачатися не менш 5, 0-9, 0 МДж (1200-1900 ккал).
Інші енерговитрати забезпечують підтримку життєдіяльності організму в стані спокою, нормальну діяльність систем дихання і кровообігу, обмінні процеси і т. д. (енергія основного обміну). В економічно розвинутих країнах за останні 100 років питома вага м'язової роботи як генератора енергії, використовуваної людиною, скоротилася майже в 200 разів, що привело до зниження енерговитрат на м'язову діяльність (робочий обмін) у середньому до 3, 5 Мдж. Дефіцит енерговитрат, необхідних для нормальної життєдіяльності організму, склав, таким чином, близько 2, 0-3, 0 Мдж (500-750 ккал) у добу. Інтенсивність праці в умовах сучасного виробництва не перевищує 2-3 ккал/хв., що в 3 рази нижче граничної величини (7, 5 ккал/хв) яка забезпечує оздоровчий і профілактичний ефект. У зв'язку з цим для компенсації дефіциту енерговитрат у процесі трудової діяльності сучасній людині необхідно виконувати фізичні вправи з витратою енергії не менш 350-500 ккал у добу (чи 2000-3000 ккал у тиждень).
За даними Беккера, у даний час тільки 20% населення економічно розвинутих країн займаються досить інтенсивним фізичним тренуванням, що забезпечує необхідний мінімум енерговитрат, в інших 80% добова витрата енергії значно нижче рівня, необхідного для підтримки стабільного здоров'я. Різке обмеження рухової активності в останні десятиліття привело до зниження функціональних можливостей людей середнього віку. Таким чином, у більшої частини сучасного населення економічно розвитих країн виникла реальна небезпека розвитку гіпокінезії.
Гіпокінетична хвороба являє собою комплекс функціональних і органічних змін і хворобливих симптомів, що розвиваються в результаті неузгодженості діяльності окремих систем і організму в цілому з зовнішнім середовищем. В основі патогенезу цього стану лежать порушення енергетичного і пластичного обміну (насамперед у м'язовій системі). Механізм захисної дії інтенсивних фізичних вправ закладений у генетичному коді людського організму. Скелетні м'язи, що у середньому складають 40% маси тіла (у чоловіків), генетично запрограмовані природою на важку фізичну роботу. «Рухова активність належить до числа основних факторів, що визначають рівень обмінних процесів організму і стан його кісткової, м'язової і серцево-судинної систем», – писав академік В. В. Парін (1969).
М'язи людини є могутнім генератором енергії. Вони посилають сильний потік нервових імпульсів для підтримання оптимального тонусу центральної нервової системи, полегшують рух венозної крові по судинах до серця («м'язовий насос»), створюють необхідну напругу для нормального функціонування рухового апарату. Згідно «енергетичного правила скелетних м'язів» І. А. Аршавського, енергетичний потенціал організму і функціональний стан всіх органів і систем залежить від характеру діяльності скелетних м'язів.
Чим інтенсивніша рухова діяльність у границях оптимальної зони, тим повніше реалізується генетична програма і збільшуються енергетичний потенціал, функціональні ресурси організму і тривалість життя. Розрізняють загальний і спеціальний ефект фізичних вправ, а також їхній опосередкований вплив на фактори ризику. Найбільш загальний ефект тренування полягає у витраті енергії, прямо пропорційній тривалості й інтенсивності м'язової діяльності, що дозволяє компенсувати дефіцит енерговитрат. Важливе значення має також підвищення стійкості організму до дії несприятливих факторів зовнішнього середовища: стресових ситуацій, високих і низьких температур, радіації, травм, гіпоксії. У результаті підвищення неспецифічного імунітету підвищується і стійкість до простудних захворювань.
Однак використання граничних тренувальних навантажень, необхідних у великому спорті для досягнення «піку» спортивної форми, нерідко приводить до протилежного ефекту – пригноблення імунітету і підвищення сприйнятливості до інфекційних захворювань. Аналогічний негативний ефект може бути отриманий і при заняттях масовою фізичною культурою з надмірним збільшенням навантаження.
Спеціальний ефект оздоровчого тренування зв'язаний з підвищенням функціональних можливостей серцево-судинної системи. Він полягає в економізації роботи серця в стані спокою і підвищенні резервних можливостей апарату кровообігу при м'язовій діяльності. Один з найважливіших ефектів фізичного тренування – зменшення частоти серцевих скорочень у спокої (брадикардія) як прояв економізації серцевої діяльності і більш низької потреби міокарда в кисні.
Збільшення тривалості фази діастоли (розслаблення) забезпечує краще постачання серцевого м'яза киснем. В осіб із брадикардією випадки захворювання нервової системи трапляються значно рідше, ніж у людей з частим пульсом. Вважається, що збільшення частоти серцевих скорочень у спокої на 15 ударів/хв. підвищує ризик раптової смерті від інфаркту на 70%. Така ж закономірність спостерігається і при м'язовій діяльності. При виконанні стандартного навантаження на велоергометрі в тренованих чоловіків обсяг коронарного кровотоку майже в 2 рази менше, ніж у нетренованих, відповідно в 2 рази менше і потреба міокарда в кисні.
Таким чином, з ростом рівня тренованості потреба міокарда в кисні знижується як у стані спокою, так і при субмаксимальних навантаженнях, що свідчить про економізацію серцевої діяльності. Ця обставина є фізіологічним обґрунтуванням необхідності адекватного фізичного тренування для багатьох хворих, тому що в міру росту тренованості і зниження потреби міокарда в кисні підвищується рівень граничного навантаження, що людина може виконати без загрози ішемії міокарда і приступу стенокардії. Найбільш виражене підвищення резервних можливостей апарата кровообігу при напруженій м'язовій діяльності: збільшення максимальної частоти серцевих скорочень, систолічного і хвилинного обсягу крові, артеріо-венозної різниці, зниження загального периферичного судинного опору, що полегшує механічну роботу серця і збільшує його продуктивність.
Варто особливо відмітити вплив занять оздоровчою фізичною культурою на старіючий організм. Фізична культура є основним засобом, що затримує вікове погіршення фізичних якостей і зниження адаптаційних здібностей організму в цілому і серцево-судинній системі зокрема, неминучих у процесі інволюції. Вікові зміни відбиваються як на діяльності серця, так і на стані периферичних судин.
З віком істотно знижується здатність серця до максимальних напруг, що виявляється у віковому зменшенні максимальної частоти серцевих скорочень (хоча частота їх у спокої змінюється незначно). З віком функціональні можливості серця знижуються навіть при відсутності клінічних ознак ішемічної хвороби. Так, ударний обсяг серця в спокої у віці 25 років до 85 років зменшується на 30%, розвивається гіпертрофія міокарда. Хвилинний обсяг крові в спокої за зазначений період зменшується в середньому на 55-60%. Вікове обмеження здатності організму до збільшення ударного обсягу і частоти серцевих скорочень при максимальних зусиллях приводить до того, що хвилинний обсяг крові при граничних навантаженнях у віці 65 років на 25-30% менше, ніж у віці 25 років (Роапег, 1986).
З віком також відбуваються зміни в судинній системі: знижується еластичність великих артерій, підвищується загальний периферичний судинний опір, у результаті до 60-70 років систолічний тиск підвищується на 10-40 мм рт. ст. Усі ці зміни в системі кровообігу, зниження продуктивності серця спричиняють виражене зменшення максимальних аеробних можливостей організму, зниження рівня фізичної працездатності і витривалості.
З віком погіршуються і функціональні можливості дихальної системи. Життєва ємність легень починаючи з 35-літнього віку за рік знижується Відзначене також зниження вентиляційної функції легень і зменшення максимальної вентиляції легень. Хоча ці зміни не лімітують аеробних можливостей організму, однак вони приводять до зменшення життєвого індексу, що може прогнозувати тривалість життя. Істотно змінюються й обмінні процеси: зменшується толерантність до глюкози, підвищується зміст загального холестерину, ліпідів і тригліцеридів у крові, що характерне для розвитку атеросклерозу. Погіршується стан опорно-рухового апарату: відбувається розрідження кісткової тканини (остеопороз) унаслідок утрати солей кальцію. Недостатня рухова активність і недолік кальцію в їжі збільшують ці зміни. Адекватне фізичне тренування, заняття оздоровчою фізичною культурою здатні в значній мірі призупинити вікові зміни різних функцій. У будь-якому віці за допомогою тренування можна підвищити аеробні можливості і рівень витривалості і показники біологічного віку організму і його життєздатності.
Наприклад, у добре тренованих бігунів середнього віку максимально можлива частота серцевих скорочень приблизно на 10 ударів/хв. більша, ніж у непідготовлених. Такі фізичні вправи, як ходьба, біг (по 3 год. у тиждень), уже через 10-12 тижнів приводять до покращення стану серцево-судинної системи на 10-15%. Таким чином, оздоровчий ефект занять масовою фізичною культурою зв'язаний насамперед з підвищенням аеробних можливостей організму, рівня загальної витривалості і фізичної працездатності.
Підвищення фізичної працездатності супроводжується профілактичним ефектом у відношенні факторів ризику серцево-судинних захворювань: зниженням ваги тіла і жирової маси, змісту холестерину і тригліцеридів у крові, зниженням артеріального тиску і частоти серцевих скорочень. Крім того, регулярне фізичне тренування дозволяє в значній мірі загальмувати розвиток вікових інволюційних змін фізіологічних функцій, а також дегенеративних змін різних органів і систем (включаючи затримку і зворотний розвиток атеросклерозу). У цьому відношенні не є виключенням і скелетно-м'язова система.
Виконання фізичних вправ позитивно впливає на усі ланки рухового апарату, перешкоджаючи розвитку дегенеративних змін, зв'язаних з віком і гіподинамією. Підвищується мінералізація кісткової тканини і вміст кальцію в організмі, що перешкоджає розвитку остеопорозу. Збільшується приплив лімфи до суглобних хрящів і міжпхребцевих дисків, що є найкращим засобом профілактики артрозу й остеохондрозу. Усі ці дані свідчать про неоціненний позитивний вплив занять оздоровчою фізичною культурою на організм людини.
 
Список використаних джерел:
 
1. Васильев В. Е. Лечебная физическая культура. – М. : СПб, 1978 г.
2. Епифанова В. А. Лечебная физическая культура. – М. : Медицина, 1998 г.
3. Машков А. В. Основы лечебной физической культуры. – М. : Медицина, 1989 г.
4. Пичуев В. П. Чтобы быть здоровой. – М. : Знание, 1985 г.
Фото Капча