Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 portalstudcon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Фізична реабілітація дітей дошкільного віку із затримкою психічного розвитку

Тип роботи: 
Індивідуальне завдання
К-сть сторінок: 
18
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Індивідуальна робота на тему:
 
«Фізична реабілітація дітей дошкільного віку із затримкою
психічного розвитку»
 
План
 
1. Сутність і зміст поняття затримка психічного розвитку
2. Причини виникнення затримки психічного розвитку
3. Класифікація форм затримки психічного розвитку
4. Програма фізичної реабілітації дітей дошкільного віку із затримкою психічного розвитку
Висновок
Список використаної літератури
 
1. Сутність і зміст поняття затримка психічного розвитку
 
Проблема слабовираженних відхилень у психічному розвитку виникла і здобула особливе значення, як у закордонній, так і у вітчизняній науці лише в середині XX ст., коли внаслідок бурхливого розвитку різних галузей науки і техніки і ускладнення програм загальноосвітніх шкіл з'явилася велика кількість дітей, що зазнають труднощі в навчанні.
Комплексне клініко-психолого-педагогічне обстеження стійко невстигаючих учнів зі шкіл різних регіонів країни і теоретико-науковий аналіз стали засадою сформульованих уявлень про дітей із затримкою психічного розвитку (ЗПР).
За всіма досліджуваними показниками психосоціального розвитку діти даної категорії якісно відрізняються від інших дизонтогенетичних розладів, з одного боку, і від «нормального» розвитку – з іншого, займаючи за рівнем психічного розвитку проміжне положення між розумово відсталими і нормально розвинутими однолітками.
Діти із затримкою психічного розвитку описуються в літературі як особлива група відставанням у психічному розвитку, що мають такі особливості інтелекту і особистості, які не дозволяють їм вчасно і якісно опановувати елементарними знаннями.
Затримка психічного розвитку (ЗПР) – це вповільнення темпу розвитку психіки і виражається в нестачі загального запасу знань, обмеженості уявлень, незрілості мислення, перевазі ігрових інтересів і нездатності займатися інтелектуальною діяльністю. Поняття «затримка психічного розвитку» вживається стосовно до дітей зі слабко вираженою органічною або функціональною недостатністю центральної нервової системи. У них спостерігається поліморфна клінічна симптоматика: незрілість складних форм поведінки, цілеспрямованої діяльності на тлі швидкої виснажуваності, порушення працездатності. Такі діти відзначаються, як діти з недостатніми здатностями до навчання.
Для затримки психічного розвитку характерне вповільнення темпу формування пізнавальної і емоційної сфер з їхньою тимчасовою фіксацією на більш ранніх етапах. Характерна мозаїчність ураження, при якій поряд із дефіцитарними функціями є і збережені.
Патологічною сутністю ЗПР є вплив цілого ряду патологічних факторів перинатального, натального і постнатального періоду. Аналіз электрофізіологічних даних свідчить про наявність органічних уражень мозку у майже всіх дітей із ЗПР. У більшості випадків при ЗПР виявляється сполучення органічних ушкоджень у вигляді енцефалопатичних розладів і недостатності окремих психічних функцій з ознаками загального психічного недорозвинення.
Дослідники вказують на варіабельність прояву затримки психічного розвитку. У літературі, присвяченої вивченню дітей із ЗПР, відзначається відставання в розвитку пізнавальних процесів, порушення функції активної уваги, загальна неорганізованість діяльності, перевага ігрових мотивів і малої здатності до вольового зусилля, недостатність загального запасу знань, обмеженість уявлень, слабка працездатність.
У роботі К. С. Лебединської узагальнено дані про різні причини виникнення ЗПР. Затримка може бути обумовлена генетичними факторами і екзогенними шкідливостями, що впливають на центральну нервову систему. Причинами ЗПР можуть бути патологія вагітності, асфіксія і травми при пологах, постнатальні нейроінфекції, тривалі токсико-дистрофіруючі захворювання в перші роки життя.
Серед різних класифікацій ЗПР найпоширеною є класифікація К. С. Лебединської, розроблена на основі етиопатогенетичного підходу, у відповідності, з яким розрізняють 4 основних варіанти ЗПР:
1. ЗПР конституційного походження. До цього варіанта відносяться діти із психічним і психофізичним інфантилізмом;
2. ЗПР соматогенного походження, при якому в дітей відзначається фізична й психічна астенія;
3. ЗПР психогенного генезу, при якому переважно порушується емоційно-вольова сфера;
4. ЗПР церебрально-органічного генеза з перевагою органічного інфантилізму з порушенням пізнавальної діяльності.
Для дошкільників із ЗПР типові такі особливості, як незрілість емоційно-вольової сфери, швидка стомлюваність, коливання працездатності, виснажуваність нервових процесів. Дітям із ЗПР, у порівнянні з їхніми однолітками, необхідний більш тривалий період для прийому і переробки сенсорної інформації. Крім того, у них виявляється зниження, як довгострокової, так і короткочасної пам'яті, довільного і мимовільного запам'ятовування. Також характерні низька продуктивність і стійкість пам'яті, слабкий розвиток опосередкованого запам'ятовування, зниження його при здійсненні інтелектуальної активності. Клінічні спостереження і психологічні дослідження свідчать про недостатній розвиток емоційно-вольової сфери. Затримка розвитку включає емоційний компонент, що робить значний вплив на емоційну діяльність.
Характеризуючи в цілому дітей із ЗПР, слід зазначити нерівномірність порушень різних психічних функцій. Функції, які інтенсивно розвиваються в більше ранні періоди, страждають сильніше, ніж функції, формування яких відбувається пізніше. Для дітей зі ЗПР одним із частих проявів є синдром дефіциту уваги з гіперактивністю.
Розглядаючи діяльність дітей із ЗПР в аспекті проблем варто зазначити дослідження, проведені під керівництвом В. І. Лубовского, у яких вказується, що діти із ЗПР зазнають труднощів у довільній організації діяльності, не вміють виконувати інструкції вихователя, переключатися з одного виду діяльності на іншій.
Дошкільники із ЗПР швидко стомлюються, працездатність їх знижується, а іноді вони взагалі відмовляються виконувати розпочату роботу. В. І. Лубовським відмічено, що недостатня працездатність і підвищена стомлюваність у сполученні з низьким рівнем пізнавальної активності призводять до того, що будь-який новий вид роботи, або необхідність зміни способу дії викликає утруднення. У стані стомлення працездатність і увага різко знижуються, виникають імпульсивні необдумані дії. Знижена працездатність дітей із ЗПР у процесі навчальної діяльності пов'язана із недостатнім рівнем активності симпатичного відділу вегетативної нервової системи.
Психоемоційна напруга в дітей із ЗПР на відміну від здорових однолітків перебуває на однаковому рівні, не підвищуючись у періоди стомлення. Діяльність дітей зі ЗПР характеризується загальною неорганізованістю, імпульсивністю, недостатньою цілеспрямованістю, слабким орієнтуванням у завданні, що приводить до численних помилкових дій. Такі діти допускають зайві, не завжди адекватні помилки, не роблять спроб знайти раціональні прийоми роботи.
Однією із істотних особливостей діяльності дітей із ЗПР є недостатня її регуляція за допомогою мовлення. Це виражається в тому, що діти даної категорії утрудняються в адекватному словесному позначенні дій і точному виконанні запропонованих мовних інструкцій.
 
2. Причини виникнення затримки психічного розвитку
 
Видатними вітчизняними і зарубіжними лініцистами-психіатрами розроблено ряд класифікацій затримки психічного розвитку дітей, прослідковано причини виникнення, виявлено її динаміку, а також прогноз і можливості її корекції.
На думку Є. М. Мастюкової причиною відхилення у розвитку є вплив на мозок дитини зовнішнього або внутрішнього несприятливого фактору, який обумовлює специфіку ураження або порушення розвитку психомоторних функцій.
Серед факторів, які призводять до ЗПР, виділяють біологічні і соціальні (психогенні, соціогенні).
Біологічні фактори дуже різноманітні. Науковці відмічають, що у даному випадку це генетично обумовлене уповільнене дозрівання різних систем дитячого організму, у тому числі і нервової системи. Такі діти, не виявляючи хворобливих ознак, і фізично, і психічно відстають від вікової норми, що виявляється під час обстеження їх на шкільну зрілість. Особливо відстає емоційно-вольова сфера: дитина може виявляти досить знань і кмітливості у грі, але дуже важко сприймає суто навчальні завдання, погано засвоює правила поведінки, обов'язки школяра. Адаптація до школи у таких дітей досить складна. Їм краще починати шкільне навчання пізніше, і при цьому вони потребують індивідуального підходу з боку сім'ї і педагога.
Затримка психічного розвитку у дітей зумовлена також різними тілесними захворюваннями, особливо такими, що починаються в ранньому віці, і, набуваючи хронічності, надовго позбавляють дитину життєрадісності і активності. Центральна нервова система в таких випадках безпосередньо не уражається хворобою, але страждає від загального виснаження дитячого організму. Хвороба знижує психічний тонус дитини, а тому складаються несприятливі умови і для розвитку її психічних функцій. Умовою подолання такої форми затримки психічного розвитку у дитини є лікування її хвороб та систематична педагогічна робота.
Церебрально-органічна форма затримки психічного розвитку пов'язана з хворобливим ураженням мозку. Прояви її стійкіші і яскравіше виражені. Щоб їх усунути чи пом'якшити, потрібні систематичні і тривалі лікарські та педагогічні заходи. Під час неврологічного обстеження таких дітей досить часто виявляються певні відхилення у функціонуванні їхньої нервової системи, що свідчить про шкідливий вплив на мозок чи плоду новонародженої дитини різних чинників, а саме: різні хвороби матері під час вагітності, токсичні речовини, якими забруднене навколишнє середовище, а також нікотин, алкоголь, деякі лікарські препарати.
Затримку психічного розвитку зумовлюють різні запальні захворювання центральної нервової системи впродовж перших років життя, а також травми головного мозку.
Ознаки затримки психофізичного розвитку, пов'язані з ушкодженням мозку, у багатьох дітей виявляються вже в ранньому дитинстві: запізнілим початком ходіння, незграбністю в рухах, затримкою в розвитку мовлення, зниженою пізнавальною активністю. Залежно від того, які функціональні системи мозку зазнали ушкодження, можна спостерігати окремі особливо виражені порушення пізнавальної діяльності. У деяких дітей найбільш вираженими є недоліки розвитку мовлення, читання, в інших – лічби, просторової орієнтації, довільної регуляції поведінки.
Причинами виникнення затримки психічного розвитку у дітей є умови її проживання в неблагонадійній сім'ї: алкоголізм батьків, їхня неуважність, жорстокість до дитини. Проведено чимало досліджень, які свідчать про негативний вплив на розвиток дитини ранньої ізоляції її від контактів з матір'ю. Так, втрата чи відсутність тісного контакту з матір'ю чи іншим дорослим, який виконує її функції, уже у двомісячному віці дитини призводить до серйозних розладів у її розвитку. Можливість виправити ці недоліки залежить від тривалості порушення зв'язків з матір'ю: чим вони триваліші, тім важче подолати їх наслідки.
 
3. Класифікація форм затримки психічного розвитку
 
Важливим напрямком у дослідженні нашої проблеми є клініко-фізіологічне і психолого-педагогічне вивчення дітей із ЗПР. Існуюча в наш час класифікація типів ЗПР, яка розроблена К. С. Лебединською, відображає не тільки механізми порушення психічного розвитку, але і їх причинну обумовленість. Основні клінічні типи її диференціюються за етіопатогенетичними принципами: конституційного походження, соматогенного походження, церебрально-органічного походження, психогенного походження (при патологічному формуванні особистості).
Кожному з цих варіантів властиві як специфічні особливості інфантилізму, так і різний прогностично значущий характер недостатності пізнавальної діяльності. Вони можуть бути ускладнені багатьма хворобливими ознаками – соматичними, енцефалопатичними, неврологічними – і мати свою клініко-психологічну структуру, свої особливості емоційної незрілості і порушення пізнавальної діяльності, свою етіологію.
Затримка психічного розвитку конституціонального ґенеза. До даного типу ЗПР відноситься обумовлений психічний, психофізичний інфантилізм – гармонійний або дисгармонійний. В обох випадках у дітей переважають риси емоційно-особистісної незрілості, «дитячість» поведінки, жвавість міміки і поведінкових реакцій. Розлади поведінки при дисгармонійному інфантилізмі важче піддаються психолого-педагогічній корекції і вимагають більших зусиль з боку батьків і педагогів, тому таким дітям показана додаткова медикаментозна терапія.
При ЗПР конституціонального походження також розглядають спадково обумовлену парціальну недостатність окремих модально-специфічних функцій (праксис, гнозис, зорова і слуховая пам'ять, мовлення), які лежать в основі формування складних міжаналізаторних навичок, таких, як малювання, читання, письмо, рахунок і інших. Генетична обумовленість даних порушень зумовлена передачею у родинах дітей із ЗПР із покоління в покоління випадками ліворуцтва, дислексії, дисграфії, акалькулії, недостатності просторового гнозиса і праксиса. У плані корекції це один із самих сприятливих типів психічного розвитку при ЗПР.
Затримка психічного розвитку соматогенного ґенеза. Це тип затримки розвитку психіки обумовлений тривалою соматичною недостатністю різного походження: хронічними інфекціями і алергійними станами, уродженими і набутими вадами розвитку внутрішніх органів (серце, нирки, легені і ін.). Важливу роль відіграють важкі соматичні захворювання (численні пневмонії, ангіни і ін.), що мають місце в перші роки життя дитини.
Психічний розвиток цих дітей гальмується, в першу чергу, стійкою астенією, що різко знижує загальний психічний і фізичний тонус, затримує емоційний розвиток. Соматогенний інфантилізм обумовлений низкою невротичних нашарувань – невпевненістю, боязкістю, пов'язані з відчуттям своєї фізичної неповноцінності. Цей тип іноді викликаний режимом заборон і обмежень, у якому соматично ослаблена або хвора дитина. Такі діти рідко відвідують дитячий садок, вони, в основному, виховуються вдома, у результаті чого їхнє коло спілкування обмежене, порушені міжособистісні відносини. Ці діти вимагають санаторно-курортних умов, правильного режиму харчування, відпочинку, сну, їм необхідне медикаментозне лікування. Нерідко виникає вторинна інфантилізація, що призводить до зниження працездатності і більш стійкій затримці психічного розвитку. Урахування поєднання всіх цих факторів є засадою прогнозу перспектив подальшого розвитку дитини та визначення змісту лікувально-профілактичного, корекційно-педагогічного і виховного впливів на дитину.
Затримка психічного розвитку церебрально-органічного походження відрізняється більшою стійкістю і виразністю порушень як в емоційно-вольовій сфері, так і в пізнавальній діяльності. Анамнез дітей з даним типом ЗПР у більшості випадків показує наявність негрубої органічної недостатності нервової системи залишкового характеру внаслідок патологій вагітності (важкі токсикози, інфекції, інтоксикації, травми, конфлікт за резус-фактором), асфіксії, родові травми, постнатальні нейроінфекції та ін..
Т. Д. Ілляшенко відмічає, що церебрально органічна форма ЗПР є найбільш важкою. Як свідчить її назва, вона пов'язана з хворобливими ураженнями головного мозку.
Виділяють два загальних клініко-психологічних варіанти ЗПР даної категорії. Перший варіант характеризується переважно незрілістю емоційної сфери за типом органічного інфантилізму. При іншому варіанті домінують симптоми ураження нервової системи і парціальні порушення вищих коркових функцій.
Затримка психічного розвитку психогенного ґенеза. Даний вид ЗПР пов’язується із несприятливими умовами виховання, що обмежують або спотворюють стимуляцію психічного розвитку дитини на ранніх етапах її розвитку. Відхилення в психофізичному розвитку дітей при даному варіанті виникають внаслідок психотравмуючого впливу середовища. Негативний вплив може позначитися на дитині ще в утробі матері, якщо жінка зазнає сильні, довгострокові переживання. ЗПР психогенного ґенеза може бути пов'язана із соціальним сирітством, культурною депривацією, при яких у дитини не виховується почуття обов’язку і відповідальності, не стимулюється розвиток пізнавальної діяльності, інтелектуальних інтересів і установ. Тому риси патологічної незрілості і імпульсивності у дітей часто поєднуються із недостатнім рівнем знань і уявлень про навколишній світ, що в майбутньому відображається на фрагментарному засвоєнні шкільних предметів.
Варіант аномального розвитку особистості за типом «кумир сім'ї» обумовлений, навпаки, гіперопікою – розпещеним вихованням, при якому дитині не прищеплюються риси самостійності, ініціативності, відповідальності. Для психогенного інфантилізму, поряд з недостатньою здатністю до вольового зусилля, характерні риси егоцентризму і егоїзму, нелюбові до праці.
Патологічний розвиток особистості за нервовим типом найчастіше спостерігається у дітей, батьки яких проявляють грубість, жорстокість, деспотичність, агресію до дитини та інших членів сім'ї. У таких умовах нерідко формується особистість несмілива, боязка, емоційна незрілість якої проявляється в недостатній самостійності, рішучості, активності і ініціативності.
Ефективність корекційних заходів при даному типі ЗПР пов'язана з можливістю перебудови несприятливого сімейного клімату і подолання розпещуючого або знехтуючого дитину типу сімейного виховання.
Поряд із визначенням типів психічного розвитку, виділені ступені її тяжкості:
1. Легкий ступінь – як правило, не потребує систематичного лікування.
2. Середній ступінь – корекція відбувається в спеціальних умовах.
3. Тяжкий ступінь – уявляє собою діагностичні труднощі в плані відокремлення її від олігофренії в ступені дебільності.
Розподіл за ступенями тяжкості дає можливість більш цілеспрямовано проводити лікування, будувати корекційно-педагогічну роботу і визначати подальший прогноз у розвитку дитини даної нозоології.
 
4. Програма фізичної реабілітації дітей дошкільного віку із затримкою психічного розвитку
 
На основі теоретичних позицій експерименту, документальних даних, результатів констатуючого етапу в розробленій нами реабілітаційній програмі реалізовувалися такі загальні та корекційні завдання:
Загальні завдання:
‒збереження та укріплення соматичного й психоневрологічного здоров'я, загартування організму;
‒активізація функцій дихальної системи;
‒покращення функцій опорно-рухового апарату;
‒попередження, корекція порушеної постави, сколіозу;
‒профілактика та корекція плоскостопості, деформації м'язів нижніх кінцівок;
‒оволодіння основними руховими навиками та вміннями.
Корекційні завдання:
‒уточнення та збагачення словника дітей, розвиток артикуляційного апарату;
‒розвиток уваги, рухової пам'яті, мислення;
‒розвиток дрібної та загальної моторики;
‒розвиток статичної координації рухів;
‒виховання соціально-моральної поведінки та особистісних компонентів пізнавальної діяльності.
Для вирішення поставлених завдань нами підібрані такі засоби фізичної реабілітації:
1. ЛФК.
2. Механотерапія.
3. Масаж.
4. Фітотерапія.
5. Аромотерапія.
6. Засоби загартування.
ЛФК. Заняття з лікувальної фізичної культури проводилися 3 рази на тиждень з використанням предметів та без них під музичний супровід. У комплекс з ЛФК ми включили такі види вправ: дихальна, артикуляційна, пальчикова гімнастики, вправи на формування навиків правильної постави та зміцнення склепінь стопи, м'язів нижніх кінцівок, рухливі ігри дидактичного спрямування. Всі вправи мали сюжетний зміст, що дозволяло розширювати уявлення дітей про довкілля, збагачувати їх словник, закріплювати знання, отримані на інших заняттях. Це забезпечувало міжпредметні зв'язки дошкільної ланки навчання і виховання. Вправи виконували без предметів і з предметами. Активні дії з предметами сприяли сприйманню та розрізненню кольору, форми, величини, ваги, якості матеріалу й інших властивостей предметів. Для цього застосовували малий (прапорці, кубики, кеглі, стрічки та ін.) і великий (рейки, обручі, м'ячі тощо) фізкультурний інвентар, озвучені й неозвучені предмети та іграшки (брязкальця, хусточки, султанчики, дзвіночки, квіти, повітряні кульки та ін.).
Під час зайняти з ЛФК застосовувалася механотерапія.
Дихальну гімнастику (додаток А) використовували для розвитку дихальної функції, мовлення, зниження фізичного навантаження, релаксації, зміцнення здоров'я. При виконанні вправ дихальної гімнастики слідкували за правильним виконанням вдиха й видиха, їх ритмом та синхронністю.
Артикуляційна гімнастика (додаток Б) була спрямована на тренування артикуляційного апарату, дихальних функцій, корекцію звуковимови та розвиток мовлення дітей дошкільного віку із затримкою психічного розвитку.
Пальчикову гімнастику (додаток В) використовували з метою розвитку дрібної моторики, мовлення. Проводили її систематично на кожному занятті із ЛФК, приділяючи їй по 5-7 хвилин щодня. Розпочинали з найпростіших вправ та знайомства дітей зі своїми пальцями – їхніми назвами, призначенням («Пальчики вітаються», «Стиснемо-розтиснемо», «Молоточок», «Бігунець», «Млинок», «Гра на фортепіано» та ін.). Коли дитячі пальчики ставали більш рухливими і гнучкими, вводилися пальчикові ігри, супроводжувані промовлянням звуків, слів, декламацією дитячих віршів, скоромовок, із предметами та без них.
Вправи на формування навички правильної постави (додаток Г) виконували в першій частині занять, а іноді в завершальній впродовж 4-5 хв. З метою тренування правильної постави широко використовували вправи на рівновагу, що сприяло також і розвитку статичної координації рухів. Наприклад, ми застосовували гру «Лелека» – діти вчились стояти на одній нозі на шаблоні з відбитками стіп, зберігаючи правильну поставу. Виконуючи вправи на рівновагу, приділяли увагу правильному положенню тулуба (тулуб прямий, живіт втягнутий, руки зафіксовані в певному положенні), раціональному розподіленню м'язових зусиль і регуляції їх величини (ступінь напруги та розслаблення), що сприяло підвищенню тонусу м'язів спини і всього тулуба, формуванню правильної постави, корекції плоскостопості.
Як спеціальні засоби тренування статичної рівноваги використовували різні стійки на двох ногах (І – ІV позиції ніг у поєднанні з різними позиціями рук), на одній нозі в різних позах (вільна нога вперед, назад, убік, з нахилами тулуба), на коліні тощо.
Вправи на корекцію плоскостопості (додаток Д) і тренування м’язів нижніх кінцівок. Фізичні вправи застосовувалися для усіх м'язових груп у різних вихідних положеннях, з предметами та без них. Використовували різноманітні види ходьби (на носочках, на п'ятках, спиною вперед та ін.), ходіння по похилій та ребристій поверхні.
Рухливі ігри дидактичного спрямування використовували з метою розвитку пізнавальної сфери (уваги, пам’яті, мислення, мовлення), рухових якостей, емоційного стану. Нами були підібрані і класифіковані рухливі ігри дидактичного спрямування в залежності від пори року.
І група ігор мала назву «Осінь». До неї увійшли рухливі ігри дидактичного спрямування: «Осіння палітра», «Знайди своє дерево», «Кущі, дерева та квіти», «Дощик на дорозі», «Осінній листочок», «Осінь килим ткала» та ін.
В ІІ групу – «Зима», увійшли такі рухливі ігри: «Красуня зима», «Чарівні сніжинки», «Сліди на снігу», «Сніг, лід і вода», «Птахи і звірі взимку» та ін.
Ш група – «Весна», включала ігри: «Весняні барви», «Весна вдень червона», «Відгадай, яка пташинка», «Віночок», «Весняні барви» та ін.
В ІV групу – «Літо», увійшли рухливі ігри дидактичного спрямування: «Здрастуй, літечко», «Бджілка», «Жива і нежива природа», «Назви п'ять імен», «Знайди своє дерево» та ін.
Під час розучування ігор, їх повторень, ми звертали велику увагу на емоційний стан дитини із ЗПР, створювали відповідну мотивацію ігрової діяльності, ігрових епізодів із використанням реальних випадків життя, а це, у свою чергу, сприяло розвитку їх уявлень. Неповторна специфіка рухливої гри полягала ще в тому, що в ній воля та самостійність дітей поєднувались із суворим, без застережливим дотриманням правил. Таке добровільне дотримання правил досягалося тоді, коли вони не нав'язувались, а випливали із змісту гри, її завдань і їх виконання складало головну її привабливість. Взаємовідносини і взаємодія дітей у грі, виконання ігрових дій виявляли собою особливу форму практичного ознайомлення та проникнення дитини із ЗПР у світ соціальних відносин. Ці ігри сприяли розвитку моральності дитини, розкривали перед нею взаємовідносини дорослих у процесі трудової та суспільної діяльності, та моральні норми, що лежали в основі цих стосунків. При використанні даних ігор ми простежили, що діти із ЗПР активніше пізнають навколишній світ, без особливих труднощів можуть навчитися розрізняти предмети. За допомогою дидактичних ігор діти вчилися порівнювати і групувати предмети як по зовнішніх ознаках, так і по їхньому призначенню, вирішувати завдання; у них виховувалася зосередженість, увага, наполегливість, розвивалися пізнавальні здатності.
Прагнучи ефективного вирішення корекційних завдань, застосовували такі прийоми. Так, розвиток активної уваги, пам'яті, мислення дітей досягався завдяки чергуванню різних видів рухів, вправ, дидактичних рухових завдань, а також емоційності пояснень вихователя.
Вихованню уваги сприяла музика, яка змінювалася за характером, динамікою, темпом, ритмом, контрастністю регістрів, формою музичного твору, що регулювало зміну рухів. Розвитку активної уваги також сприяли організаційні умови проведення зайняти: оформлення зали де відбувається заняття, розташування обладнання, використання сигналів та ін.
Для розвитку уваги та рухової пам'яті на перших заняттях застосовувалися прості вправи, що складалися з двох рухів. Далі ці вправи ускладнювалися чи доповнювалися рухами та іншими завданнями.
Механотерапія передбачала виконання дозованих ритмічних рухів, виконувані на спеціальних апаратах або тренажерах з метою відновлення рухливості в суглобах, на розвиток м’язів нижніх кінцівок. Вони виконувалися для активізації обмінних процесів, стимуляції трофічних процесів, збільшення лімфо- і кровотока, для поліпшення коронарного кровообігу і легеневої вентиляції. Використовували тренажер «Бігова доріжка» та дорідка «Здоров’я».
Лікувально-профілактичний масаж застосовувався з дітьми, котрі мали захворювання дихальної системи, неправильну поставу, сколіоз, деформацію нижніх кінцівок. Для розвитку дрібної моторики проводили масаж рук і пальців.
Методика масажу розроблялась для кожної дитини індивідуально в залежності від захворювання та загального стану здоров'я. Лікувально-профілактичний масаж включав у собі такі прийоми: поглажування, вижимання, розминання, розтирання та вібрацію. Ми застосовували місцевий масаж спини, грудної клітини, комірцевої зони, верхніх та нижніх кінцівок. Тривалість такого сеансу була до 30 хвилин, у залежності від того, яку частину ми масирували, на курс 15 процедур.
Фітотерапію ми застосовували для лікування захворювань ЛОР-органів і органів дихання та із профілактичною метою. Використовувалися готові фітозбори промислового виробництва (листки брусниці, листки кропиви, плоди шипшини, плоди горобини, плоди чорниці, плоди малини, плоди глоду, полівітамінний чай та ін.).
Аромотерапію застосовували з цією ж метою, а також як заспокійливий засіб. Для дітей які часто хворіють гострими респіраторними захворюваннями, хронічними тонзилітами, бронхітами ми застосовували інгаляції з олії евкаліпта та чебрецю. Для дітей з вадами серцево-судинної системи, вродженими аномаліями серця – олії валеріани, собачої кропиви. Із захворюваннями кишково-шлункового тракту – олії м'яти, берези. Для дітей із розладами нервової системи – олія лаванди, меліси.
Загартування. Для забезпечення високого ефекту загартовування ми дотримувались систематичності загартовуючих процедур, поступово збільшуючи інтенсивність подразників холоду. При виконанні даних процедур враховували вік дітей, стан їхнього здоров'я, реакції на охолодження. Так, протягом 6 місяців проводили умивання обличчя та рук по лікті при температурі води від 22° С, кожні наступні 2-3 дні t води знижували на 1 °С, доводячи до 16°С. Обливання стоп ніг та розтирання сухим рушником починали з 32 °С і доводили до 20 °С, через кожні 3 дні зменшуючи t води на 1 °С. Відразу після обливання розтирали ноги до гіперемії. Також проводили полоскання горла та ротової порожнини йодосолевим розчином (на склянку води 2 – 3 краплі спиртового розчину йоду та 1 чайна ложка солі).
При систематичному загартовуванні з часом відбувається зміна морфологічних показників: потовщується роговий шар шкіри, збільшується міцність стінок капілярів, зменшуються (в 5-8 разів) «застудні» захворювання. Проте, загартовуючий ефект різко знижується вже через 5-6 днів після припинення загартовування і майже зникає через 2 тижні. Виходячи з цього ми рекомендували вихователям і надалі продовжувати загартовуючі процедури.
Таким чином, упроваджена в корекційно-реабілітаційний процес комплексна експериментальна програма фізичної реабілітації сприяла профілактиці, відновленню соматичного стану дітей із ЗПР експериментальної групи та корекції вторинних недоліків у їх психофізичному розвитку, що надасть можливість більш успішно адаптуватися до нових соціальних умов, шкільного навчання.
 
ВИСНОВКИ
 
Дослідження сучасного стану проблеми реабілітації дітей із затримкою психічного розвитку підтверджує значний інтерес дослідників і фахівців-практиків до пошуку шляхів покращення їх стану здоров’я, рівня психофізичного розвитку з використанням різних засобів фізичного виховання та фізичної реабілітації на підставі врахування їх специфічних особливостей і можливостей. Однак аналіз літературних джерел дозволив з’ясувати, що наукових досліджень, присвячених нашій проблемі в науково-методичній літературі з фізичної реабілітації, корекційної педагогіки, фізичного виховання не виявлено. Це доводить необхідність пошуку ефективних реабілітаційних засобів, спрямованих на попередження, подолання чи відновлення порушених функцій і систем організму та корекцію вторинних недоліків у дітей із затримкою психічного розвитку дошкільного віку.
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
 
1. Адшова М. Ш. Особенности психомоторики детей с задержкой психического развития младшего школьного возраста // Дефектология.
2. Айзенберг Б. И., Кузнецова Л. В. Психокоррекционная работа с детьми, имеющими нарушения психического развития: Психотерапия в дефектологии.
3. Акатов, Л. И. Социальная реабилитация детей с ограниченными возможностями здоровья: психологические основы // Л. И. Акатов.
Фото Капча