Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Формування духовної культури у студентської молоді в процесі соціалізації

Предмет: 
Тип роботи: 
Педагогічний досвід
К-сть сторінок: 
10
Мова: 
Українська
Оцінка: 
УДК 378. 037
ББК 74. 200 Ольга Максимович
 
ФОРМУВАННЯ ДУХОВНОЇ КУЛЬТУРИ У СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ В ПРОЦЕСІ СОЦІАЛІЗАЦІЇ
 
Анотація. У статті дано короткий огляд поглядів і стверджень науковців щодо тлумачення дефініцій «соціалізація», «духовний потенціал», «духовність», «духовна культура»; виокремлено шляхи формування духовної культури студентської молоді в процесі соціалізації.
Ключові слова: соціалізація, духовний розвиток, духовність, моральність, духовна культура.
Одним із першочергових завдань сучасної педагогічної науки і практики є посилення уваги до спеціальних педагогічних досліджень, зокрема формування духовної культури студентської молоді у процесі соціалізації.
Проаналізувавши основні погляди науковців на періодизацію людського життя (Ш. Бюллера, А. Джерсілда, Е. Еріксона, Д. Ельконіна, Н. Лукіна, Р. Нємова, Ж. Піаже, Е. Шпрінгера, К. Юнга), можна дійти висновку, що розширення та поглиблення соціалізації студентської молоді відбувається у трьох основних сферах: діяльності, спілкуванні, самосвідомості: відбувається розширення свідомості, світогляду, молода людина намагається переосмислити навколишній світ, формується „Я-концепція” як активного суб’єкта діяльності, розширюються види діяльності, коло спілкування, пізнання інших людей, розвиваються вміння спілкування, збагачення його змісту, відбувається осмислення своєї соціальної приналежності, соціальної ролі, відчувається поступове, хоча і неповне, досягнення автономії щодо сім’ї, бо ще відчутна залежність від батьків. Вчені-психологи виокремлюють кілька соціально-психологічних механізмів соціалізації:
• ідентифікація – це ототожнення індивіда з деякими людьми або групами, що дає змогу засвоювати різноманітні норми, відносини і форми поведінки, властиві навколишнім. Прикладом ідентифікації є засвоєння дітьми батьківської поведінки, установок і цінностей як своїх власних;
• імітація або наслідування є свідомим або несвідомим відтворенням індивідом моделі поведінки, досвіду інших людей (зокрема, манер, рухів, учинків тощо) ;
• навіювання – процес неусвідомленого відтворення індивідом внутрішнього досвіду, думок, почуттів і психічних станів тих людей, з якими він спілкується;
• соціальна фасилітація – стимулюючий вплив поведінки людини на діяльність інших, у результаті чого їхня діяльність стає вільнішою й інтенсивнішою;
• конформність – усвідомлення розбіжності в думках з навколишніми людьми і зовнішня згода з ними, реалізована у поведінці.
• сором або почуття провини – переживання викриття та ганьби, пов'язане з реакцією інших людей або покаранням самого себе незалежно від інших людей.
Молоді люди (13-19 років) засвоюють зразки поведінки значущих для них інших людей, при цьому важливим є формування адекватного уявлення про світ і свою роль у ньому. Провідним видом діяльності для них є спілкування з дорослими і ровесниками, суспільно корисна праця і навчання, що позитивно позначається на розвитку психіки та особистості загалом. Найважливішим етапом духовного становлення є вік 6-20 років: відбувається біологічне і соціальне дозрівання, формується свідомість, світогляд, готовність до різноманітної трудової та творчої діяльності; у цей час підвищена чутливість до впливу несприятливих факторів навколишнього середовища.
Мета статті: висвітлення шляхів і засобів формування духовної культури особистості у процесі соціалізації.
Для теорії та практики формування духовної культури особистості в процесі соціалізації надзвичайно важливим є обґрунтування категорій «духовність», «моральність», «духовний розвиток», «духовна культура», «соціалізація». В Українському педагогічному словнику духовність тлумачиться як «індивідуальна виваженість у системі мотивів особистості двох фундаментальних потреб: індивідуальної потреби пізнання й соціальної потреби жити, діяти для інших. Перша – це «потреба пізнання світу, себе, смислу і призначення свого життя». Друга – «характеризується добрим ставленням особи до людей, які оточують її увагою, готовністю прийти на допомогу, розділити радість і горе» [1, с 106]. За В. Далем, духовність – це все, що відноситься до Бога, церкви й віри: «дух веры христианской. а в духе высшую искру Божества, ум и волю, или же стремленье к небесному» [2]. У поняттях «духовність» і «дух» – корінь спільний. «Духовна основа людини – це її внутрішня особа. Духовність – це не продукт культури, що нав’язаний людині ззовні… Духовність – це порив душі людини до вищого, ідеального, позаземного» [3, с. 203].
Отже, духовність – багатозначне поняття, яке формується під впливом зовнішніх і внутрішніх чинників. Ми погоджуємося з думкою науковців, що «формування духовності – це динамічний процес, кінцевим результатом якого є вироблення індивідуумом особистої життєвої програми на базі сформованої світоглядної системи і головних життєвих принципів, цінностей, ідеалів, які можуть змінюватися впродовж життя» [4, с. 145].
У низці філософських публікацій «духовність» розглядається в призмі «духовної культури суспільства», його духовного світу. Можна знайти більше 300 визначень поняття «культура» у різноманітних джерелах. У вузькому значенні під культурою розуміють сферу духовного життя людини. Культура кожної особистості формується під суспільним впливом, передається людині від суспільства у процесі виховання, навчання і вимірюється ступенем прилучення до здобутків загальнолюдської культури та перетворення їх в особисті внутрішні фактори духовного життя [5, с. 145]. Культура орієнтована на загальнолюдські цінності. Духовна культура не може бути частиною культури. І якщо «творчість» – одна із форм людської діяльності, то культура саме результат цієї діяльності.
Духовна культура особистості – «це система інтелектуального, морального, художньо-естетичного та емоційно-чуттєвого розвитку особистості», а тому, складовими духовної культура особистості є: культура інтелектуальна (знання, мислення, НОП) ; моральна культура (честь, гідність, культура почуттів, статева культура) ; культура спілкування (комунікативні здібності, духовні запити, культура мови) ; національна культура і національна самосвідомість; художньо-естетична культура; християнська морально-етична культура; релігійні
Фото Капча