Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

 
 
Телефон +3 8(068) 052-35-08
Телефон +3 8(093) 689-29-85
 (096) 672-17-75
Вконтакте Студентська консультація
 portalstudcon@gmail.com

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Формування інтерпретаційної компетентності старшокласників у процесі вивчення української літератури

Предмет: 
Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
5
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Жовтан Мирослава Анатоліївна
 
ФОРМУВАННЯ ІНТЕРПРЕТАЦІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СТАРШОКЛАСНИКІВ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ
 
Компетентнісний підхід до шкільної літературної освіти ґрунтується на таких навчальних технологіях, що забезпечують цілеспрямоване набуття особистістю читацької компетенції як інтегративного показника її літературного розвитку, що формується й удосконалюється у процесі взаємодії із твором шляхом опанування основних компетенцій: рецептивної, емоційно-емпативної, когнітивно-рефлексивної, художньо-комунікативної, словесно-творчої, інтерпретаційної.
Інтерпретаційнукомпетенцію в аспекті досліджуваної проблеми розуміємо як певний рівень читацької підготовки, що дає змогу особистості на основі сформованого досвіду, набутих знань і вмінь тлумачити драматичний твір у контексті його різноманітних інтерпретацій, знаходити прочитаному індивідуальні творчі рішення (слово – образ – дія), спираючись, водночас, на такі показники:
Читацькі (обізнаність у засобах словесно-художньої інтерпретації п’єси; легкість виникнення інтерпретаційного задуму, гнучкість творчих підходів до його розробки; готовність мотивувати інтерпретаційні рішення текстом драматичного твору, враховуючи його композиційні, мовностилістичні, художньо-виражальні особливості) ; глядацькі (достатній досвід спостережень за інтерпретаційною сценічно-ігровою діяльністю; здатність використовувати глядацькі спостереження під час оцінювання театральної вистави, створення власного тлумачення; уміння порівнювати різні інтерпретаційні версії п’єси, давати аргументовану оцінку творчим рішенням режисера, актора, художника та ін.) ; художньо-виконавські (розуміння інтерпретаційних завдань, шляхів і засобів їх реалізації; здатність розробляти й утілювати інтерпретаційні рішення в різних видах сценічно-ігрового виконавства: декламування, мізансценування, оформлення, пантоміма тощо; спроможність знаходити різні варіанти тлумачень п’єси, окремих сцен, образів і аргументувати власний вибір).
Ефективність формування інтерпретаційної компетенції старшокласників залежить від цілеспрямованого впровадження спеціально розробленої навчальної технології, функціонування якої забезпечується єдністю концептуального (провідна ідея, мета і принципи), змістового та процесуального компонентів.
Мета навчальної технології полягає у визначенні відповідного змісту, шляхів і засобів цілеспрямованого впливу на особистість учня-інтерпретатора, поглиблення його інтерпретаційної компетенції, що підвищуватиме якість літературного розвитку, сприятиме художньо-творчому осягненню драми як явища літератури і театру. Серед провідних принципів організації інтерпретаційної діяльності школярів під час вивчення світової драматургії виділяємо такі: науковість, цілісність, концептуальність, проблемність, контекстуальність, міжмистецький підхід; множинність, варіативність та індивідуальність творчих тлумачень, їх змінність і доповнюваність; особистісна спрямованість, компетентнісний підхід, розвивальність, взаємозв’язок читацької, глядацької і сценічно-ігрової інтерпретації.
Спроектована навчальна технологія передбачає введення елементів інтерпретації під час вивчення драматичних творів і виконує такі функції:
‒діагностувальну (виявлення рівнів інтерпретаційних знань і вмінь, з’ясування індивідуальних досягнень і проблем в інтерпретаційній діяльності) ;
‒мотиваційну (залучення до інтерпретаційної діяльності на засадах особистісної зацікавленості і практичної важливості) ;
‒когнітивно-аксіологічну (сприяння успішному засвоєнню інтерпретаційного змісту в єдності інтелектуальних і морально-ціннісних його складових) ;
‒рецептивно-комунікативну (стимулювання читацької рефлексії, розширення каналів міжособистісної культурної комунікації) ;
‒компенсаторну (підтримання рівноваги в інтелектуальному та емоційно-чуттєвому розвитку учня-інтерпретатора).
Потрібно розмежовувати поняття “аналіз” та “інтерпретація”. Аналіз розуміємо як прийом поглибленої роботи із прочитаним твором, що має на меті збагатити початкові читацькі враження, визначити художню своєрідність прочитаного, розкрити ідейно-художній задум письменника шляхом осягнення структури та елементів зовнішньої (внутрішньої) організації літературного тексту. Застосовувати прийом аналізу можна тільки до того, що фактично відображено у творі. Інтерпретаційна ситуація і потреба у використанні прийому інтерпретації виникають за умов, коли аналітичний розбір не дав змогу сформувати у читача достатнє уявлення про зображуване у художньому тексті, коли необхідно заповнити наявні у ньому недомовленості (“шпарини”, “лакуни”), домислити незавершені фрагменти (наприклад, відкритий фінал), знайти прочитаному власне виконавське тлумачення.
Якщо підґрунтям наукового підходу до тлумачення мистецьких явищ виступають концептуальність, об’єктивність, цілісність і завершеність, то читацька інтерпретація допускає виявлення суб’єктивного ставлення до прочитаного твору, осягнення художнього тексту через актуалізацію власного естетичного досвіду, особистісне освоєння мистецького явища у виконавській діяльності учня-інтерпретатора. Визначальним критерієм успішності літературознавчої, критичної, мистецької інтерпретації завжди виступає міра осягнення змісту і форми художнього твору, тоді як для читацької інтерпретації пріоритетного значення набувають критерії самопізнання, самореалізації, діалогічності особистісного спілкування з мистецтвом, здатності до художньо-творчої комунікації.
В умовах шкільного навчання інтерпретаційний процес набуває деяких специфічних ознак, а саме:
‒підвищується значення “суб’єкт-суб’єктної” взаємодії, адже і засвоєння інтерпретаційного досвіду, і опанування засобів словесно-художнього тлумачення відбувається в ході особистісної комунікації.
‒посилюється роль емоційного чинника в інтерпретації твору;
‒активізується індивідуальний виконавський пошук (втілення інтерпретаційних версій у різноманітних видах творчої діяльності школярів) ;
‒інтерпретаційна діяльність набуває синтетичного характеру (в особі учня-інтерпретатора поєднуються функції читача, глядача, актора).
На характер шкільного інтерпретаційного процесу впливають як суб’єктивні, так і об’єктивні чинники, в тому числі родова приналежність твору, що витлумачується. Широкі можливості для інтерпретації надає драматичний текст з його еліптичністю, зосередженістю на підтексті, синестетичністю, що передбачає взаємодоповнюваність словесних і невербальних засобів зображення. Звідси витікає, що шкільний інтерпретаційний процес необхідно спрямувати на підготовку компетентного читача (глядача і виконавця), здатного долати труднощі у сприйнятті й розумінні драматичного твору за допомогою відповідних знань, глядацького досвіду і сценічно-виконавських умінь.
У визначенні концептуальних засад організації шкільного інтерпретаційного процесу під час вивчення світової драматургії виходили з методологічної настанови виховувати компетентного читача, здатного сприймати, аналізувати та інтерпретувати драму як міжвидове мистецьке явище, спроможного втілювати власні інтерпретаційні версії й рішення в різноманітних формах творчої діяльності. Вирішення порушеної методичної проблеми потребувало розмежування понять “аналіз” й “інтерпретація” драматичного твору, формування чіткого уявлення про структуру та спрямованість інтерпретаційного процесу, характер інтерпретаційних зв’язків, механізми пошуку нових тлумачень.
Суб’єктом інтерпретаційного процесу виступає інтерпретатор, якому належить провідна роль у тлумаченні мистецького твору. Перебуваючи в різних позиціях (читацькій, глядацькій, виконавській), інтерпретатор прагне осягнути текст (інтерпретанту) в усій його різноманітності і багатовимірності, для чого занурюється у відповідний контекст (І. К.), взаємодіє з опосередкованими (письменник, режисер, актор) і безпосередніми (інші читачі, глядачі) учасниками інтерпретаційного діалогу. У результаті чітко окреслюється інтерпретаційне коло, в якому герменевтична традиція збагачується новими культурно-історичними реаліями і смислами, а закріплене у попередньому досвіді тлумачення (інтерпретаційна константа) трансформується в осучаснену версію (інтерпретаційну змінну).
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  1. Вітченко А. О. Теорія і технологія формування інтерпретаційної компетенції старшокласників у процесі вивчення світової драматургії: монографія / А. О. Вітченко. – Луганськ: Шико, 2007. – 326 с.
  2. Вітченко А. О. Використання театральних інтерпретацій під час вивчення творів світової драматургії у школі / А. О. Вітченко // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2003. – №3. – С. 41-42.
 
 
 
Фото Капча