Формування суспільства знань у контексті соціальної безпеки країни

                                                                                                                                        Н. ЗАБУТА

 

 

Суспільство знань (Knowledge society, К-суспільство) стрімко завойовує світ. Масове виробництво і розповсюдження знань обіцяють за історично короткий відрізок часу змінити його і, ймовірно, це відбудеться протягом життя декількох поколінь. Бурхливий розвиток інформаційно-комунікаційних технологій як потужних інструментів для роботи з інформацією і знаннями суттєво прискорює ці зміни. Саме тому на ранніх стадіях становлення К-суспільства надзвичайно важливим стає формування правильного бачення місця і ролі України у глобалізованому суспільстві, заснованому на знаннях та ефективній політиці досягнення намічених цілей у найближчій та довгостроковій перспективі.

Всі типи суспільств, які еволюційно приходили на зміну одне одному протягом історії людства, характеризувались створенням і використанням нових знань для забезпечення власного розвитку. З 80 – 90 років минулого століття у цьому процесі відбулися якісні зміни. Людство оволоділо засобами переведення інформації у цифрову форму, створило величезні сховища для її зберігання (бази даних і бази знань), засвоїло передачу її на відстані за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій і глобальної комп». терної мережі Інтернет. Це, у свою чергу, призвело до принципово нової взаємодії між людьми.

Поступово, починаючи із другої половини 90-х років минулого століття, інформація стала відігравати роль товару, який можна купувати і продавати. Разом із тим вона ще не стала достатнім знанням для гармонійного розвитку суспільства, а тільки оброблялась перед використанням, слугуючи свого роду сировиною для прийняття тих чи інших рішень, виконання тих чи інших дій. Суспільство такого типу отримало назву інформаційного, головним виміром якого став технологічний.

При цьому спостерігалося збільшення розриву між багатими країнами та іншим світом, між різними верствами населення всередині країн – багатими і бідними, молодими і людьми похилого віку, здоровими та інвалідами тощо. Цей розрив виявляється у формі трьох видів нерівності – економічної, цифрової та нерівності знань. Виникає гостра необхідність у розробці і виконанні чітких правил, які б стали політичними та економічними інструментами розвитку суспільства для добробуту людей, забезпечували необхідну якість і безпеку їх життя, а не сприяли б скороченню цих фундаментальних цінностей. Концепція формування суспільства нового типу заявилась на зламі століть, коли інформація стала набувати якісно нової форми – гармонізованих знань. Ця форма суспільства дозволила людини перейти до масового виробництва нових знань з використанням потужних інструментів, якими є інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ), і отримала назву суспільства, заснованого на знаннях, або К-суспільства.

Для визначення якісної і кількісної характеристик стану К-суспільства використовують узагальнений індекс К-суспільства – Ік. Він синтетичний і визначається трьома головними вимірами:

• індексом інтелектуальних активів суспільства (Ііа), який формується за допомогою таких індикаторів, як повний термін шкільного навчання в країні; кількість молоді до 15 років, яка отримує освіту; рівень надання населенню інформації за допомогою ІКТ і преси – зокрема, Інтернету, телефонного зв»язку, газет і журналів;
• індексом перспективності розвитку суспільства (Іпр), який визначається державними витратами на охорону здоров»я, на науково-дослідний та інноваційний розвиток, зниженням витрат на оборону, кількістю дітей на одного вчителя, рівнем свободи від корупції;
• індексом якості розвитку суспільства (Ікр), який характеризує якість і безпеку життя шляхом урахування таких факторів, як рівень дитячої смертності (цей індикатор відображає бідність і маргіналізацію суспільства), нерівність у розподілі соціальних і матеріальних благ між громадянами суспільства, співвідношення екологічно захищеної території до загальної території країни, кількість викидів вуглекислого газу на душу населення.

Як бачимо, при визначенні індексу К-суспільства найбільша питома вага припадає на дослідження такого сегменту населення країни, як молодь. Слід зазначити, що показник грамотності важливий для країн, що розвиваються, тоді як для розвинених країн він давно втратив свою актуальність і навіть не включається у програми національних переписів населення. Натомість, у розвинених країнах спостерігається тенденція зростаючого рівня отримання другої – третьої вищої освіти дипломованими спеціалістами. Всі три узагальнені вимірники К-суспільства можна розглядати як інтегровані показники соціальної безпеки країни, позаяк вони кількісно і якісно характеризують найважливіші параметри функціонування і розвитку соціуму.

ООН визначила 45 найкращих країн світу із 191 члена цієї організації за індексом розвитку К-суспільства. Найвищий рейтинг мають п»ять країн – Швеція, Данія, Норвегія, Швейцарія, Фінляндія (Європа-5). Відомі показники порівняння України з Європою-5 за головними вимірами суспільства, заснованого на знаннях [2]:

 

 

 За індексом інтелектуальних активів суспільства Україна знаходиться на 44 місці і має наближені до середньоєвропейських індикатори майбутніх інтелектуальних активів суспільства (кількість молоді, охопленої освітою і термін навчання у школі), однак у неї мало не найгірші у Європі поточні індикатори інтелектуальних активів суспільства (частина населення, охоплена засобами телекомунікацій і пресою). Варто зазначити, що за показниками майбутніх інтелектуальних активів суспільства Україна незначно поступається країнам Європи-5. Це показники терміну навчання у школі, процент молоді до 15 років, яка навчається, кількість учнів на одного вчителя початкової школи. Незначне віставання не є принциповим, його можна подолати при умові затвердження державою відповідних соціальних пріоритетів розвитку.

 

 

За індексом перспективності розвитку суспільства Україна займає 41 місце, маючи надзвичайно високий рівень корупції, низький рівень витрат на науково-дослідницьку діяльність та інноваційний розвиток країни, незначний рівень державної підтримки охорони здоров»я, середню для країн Центральної та Східної Європи кількість дітей на одного вчителя початкової школи.

 

  

Згідно рейтингу якості розвитку суспільства до першої п»ятірки увійшли такі країни, як Данія, Австрія, Словаччина, Коста-Ріка та Швейцарія. Це не найбагатші країни. Звідси можна зробити висновок про те, що для ефективного і гармонійного розвитку країна не обов»язково має бути багатою. Натомість, поєднання у певній країні високої концентрації капіталу з великою нерівністю розподілу соціальних і матеріальних благ призводить до того, що вузько-корпоративні інтереси фінансово-політичних груп домінують над інтересами загально-національними. Безперечно, така ситуація обумовлює зниження якості життя і соціальної безпеки.

Україна ще далека від завершення побудови першої фази К-суспільства -інформаційного суспільства та економіки знань. У країні відсутня розвинена телекомунікаційна інфраструктура, існує невід-повідність інформаційного середовища базовим міжнародним індикаторам. Якщо на 10000 чоловік лише 180 є інтернет користувачами, то певна їх кількість припадає на офісні ПК, де виконуються суто професійні задачі. Мережа Інтернет ще не стала простором для отри-мання освіти, спеціальної інформації, реалізації своїх інтелектуальних можливостей для переважної більшості громадян України, особливо молоді. Певна кількість Інтернет-клубів чи Інтернет-класів у навчальних закладах цієї проблеми не вирішує.

Нагального вирішення потребує також проблема гармонізації соціальних стандартів і соціальних нормативів у галузях освіти, охорони здоров»я і культури. Якщо нормативи соціальної забезпеченості розраховують шляхом моделювання застосування законів, то соціальні стандарти визначається кількісними показниками, які забезпечують визначену галузевими нормами якість послуг. Соціальні стандарти, гармонізовані із соціальними нормативами, повинні мати стале бюджетне забезпечення. На жаль, така мета досі не визначена державним пріоритетом, тому й динаміка якості розвитку суспільства не дає підстав для оптимізму.

Україна в цілому значно відстає від цивілізованого світу за показниками стану розвитку суспільства. У три рази менше, ніж у Європі-5, державне фінансування науково-дослідницької діяльності та інноваційного розвитку засвідчує не тільки відставання у науково-технологічній сфері. Цей показник виявляє тенденцію наростаючого економічного, наукового, технологічного відставання України від розвинених країн іу майбутньому. Надзвичайно низькою є культура суспільства відносно оточуючого середовища. Екологічна незахищеність переважної частини територій нашої країни пояснюється комплексом проблем політичного, економічного та ментального характеру, які призводять до незворотньо деструктивних змін екосистеми. Якщо до зазначеної проблеми додати суттєве відставання України за показниками продовжуваності життя і чотирикратне перевищення середньоєвропейського показника дитячої смертності, то така ситуація характеризує вкрай низький рівень екологічної, демографічної і соціальної безпеки.

Індекси та індикатори К-суспільства виступають орієнтирами розвитку сучасної держави у глобалізованому просторі. Час, коли Україна виступала як постачальник дешевої робочої сили, має закінчитися. Має припинитися і експлуатація низькотехнологічної, енергозатратної матеріальної бази промисловості. Ринкові перетворення не обмежуються відсутністю жорстко централізованої системи управління економікою країни, вони потребують технологічної революції у процесах використання всіх видів ресурсів – фінансових, матеріальних, інформаційних, людських. Без розвитку економіки знань це залишиться утопією. До проблем, які потребують невідкладного вирішення, закономірно відносяться також відсутність розвиненої теле-комунікаційної інфраструктури країни, невідповідність інформаційного середовища України базовим міжнародним індикаторам, відсутність реально ефективної інноваційної політики держави. Очевидно, без мобілізації політичних та суспільних інститутів на пріорітетний розвиток суспільства, заснованого на знаннях, неможливо досягти високої якості та соціальної безпеки життя громадян України. Стратегія формування К-суспільства могла би стати не тільки соціально-інтегруючою за своєю формою, а й гуманістично-діяльнісною за змістом.