Галузь права. Інститут і підгалузь права

Нині перевага віддана вузькому трактуванню законодавства.

Законодавство держави – це система всіх упорядкованих певним чином законів даної країни, а також міжнародних договорів, ратифікованих парламентом.

Не обов'язково, щоб нормативні акти, що входять до складу законодавства, мали форму закону. Важливо, щоб у конституції була вказівка на них як таких, що мають силу закону. До складу законодавства припустимо включати нормативно-правові акти президента, уряду, видані в порядку делегування їм законодавчих повноважень, тобто переданих законодавчим органом (парламентом) відповідно до конституції. Це так зване «делегування законодавство» (Франція, Великобританія та ін.).

Законодавство – форма життя права. Саме законодавство надає нормам права формальну визначеність (одна з ознак права).

Система права і система законодавства співвідносяться між собою як зміст і форма. Позаяк поняття системи права характеризує сутнісну внутрішню сторону об'єктивного права, поняття системи законодавства відбиває його зовнішню сторону – форму.

Між системою права і системою законодавства є відмінності. Вони спостерігаються в структурних елементах, змісті, обсязі.

1. Система права є невидимою, оскільки відбиває внутрішню будову права, а система законодавства є видимою, зовнішньою формою системи права.

2. Система права є сукупністю правових норм, а система законодавства – сукупністю нормативно-правових актів.

3. В системі права норми права логічно розподілені за галузями, підгалузями та інститутами. Як правило, норми галузей права – будівельний матеріал, із якого (у різному наборі та різному поєднанні) складається конкретна галузь законодавства. Можливим є варіант, коли галузь права є, а галузі законодавства – немає (фінансове право, право людини на соціальне забезпечення та ін.). У цьому випадку галузі права не кодифіковані, а нормативний матеріал розосереджений по кількох правових актах, які потребують на уніфікацію.

У системі законодавства нормативно-правові акти об'єднані за галузями законодавства, які поділені на інститути законодавства. Галузі законодавства створюються як з урахуванням галузевого принципу, так і без його врахування: галузь законодавства може містити норми різних галузей права (комплексні галузі) або створюватися на підґрунті інституту або підгалузі права. Можливим є варіант, коли галузь законодавства існує без галузі права (митне законодавство та ін.).

4. Система права складається з галузей права, які мають свій предмет і метод правового регулювання, а система законодавства включає галузі законодавства, в яких відсутній метод регулювання, а предмет регулювання не завжди однорідний, як у галузей права.

5. Система права має лише галузеву, горизонтальну будову, а система законодавства може мати будову і горизонтальну (галузеве), і вертикальну (ієрархічне). У федеративних державах існує законодавство федерації і законодавство її суб'єктів (вертикальна будова).

6. Первинний елемент системи права – норма права зі своєю структурою: гіпотеза, диспозиція, санкція, а первинний елемент системи законодавства – стаття закону, яка містить нормативне розпорядження, котре, як правило, не містить у собі всі три структурні елементи логічної правової норми. Нормативне розпорядження нерідко складається лише з гіпотези і санкції; диспозиція може міститися або в іншій статті даного закону (відсильний спосіб викладу), або в іншому правовому акті (бланкетний спосіб викладу). Закони, що включають норми різних галузей права, забезпечуються санкціями, які викладені в інших нормативно-правових актах (наприклад, закони про власність, про підприємницьку діяльність та ін.).

7. Система права формується об'єктивно, відповідно до існуючих суспільних відносин, а система законодавства створюється в результаті цілеспрямованої діяльності уповноважених суб'єктів і тому включає суб'єктивний момент.

8. Структурні елементи системи права не мають зовнішніх реквізитів: назв розділів, статей, глав та інших частин, властивих закону. Структурні елементи системи законодавства (нормативно-правові акти), як правило, мають назви розділів, глав, статей. Вони можуть містити преамбули, формулювання цілей і принципів, загальні нормативні визначення, що складають загальну частину тощо.

Система законодавства є головною, але не одною лише формою існування системи права, оскільки:

1) право може існувати до законодавства, коли воно формувалося завдяки звичаям, які підтримувалися тільки-но виниклою державою (т. зв. «дозаконодавче право») ;

2) право існує поза законодавством: природні права людини мають правовий характер незалежно від закріплення їх у законі (т. зв. «показаконодавче право»).

До «позазаконодавчого права» належать й такі юридичні форми права, як правовий прецедент, правовий звичай, правовий договір.

 

 

Вивчення права і держави було важливе завжди, але в сучасний період особливо. Право – це розвивається інститут, оскільки розвивається саме суспільство, а в наш час у суспільстві відбуваються великі зміни. Напрямок його розвитку в недавнім минулому визначалося протиріччям між капіталізмом і соціалізмом, і відповідно, між правом і його фактичним запереченням.

Історично розвиток людського суспільства – від первісної родової громади до рабства і феодалізму, від них до капіталізму і соціалізму, а потім до посткапіталістичного і постсоціалістичного цивільного ладу (від латинського «cіvіs» – громадянин) означає прогрес волі. Однак це загальна тенденція розвитку не завжди виявляється лінійно. У сучасному розумінні, право і держава нерозривно пов'язані. Форма влади, у якій не забезпечується воля і формальна рівність прав громадян, не може називатися державою. У таких суспільствах панує деспотичний лад. У залежності від історичного типу суспільства, деспотизм приймає різні форми. Розходження між давньосхідними чи феодальними деспотіями і сучасними тоталітарними й авторитарними суспільствами величезний. Однак у них є загальна риса – усі ці форми влади засновані не на праві, а на насильстві пануючих над підвладними, незалежно від того, хто здійснює насильство, – древній імператор чи сучасний клас номенклатури. Норми, що регулюють відносини в таких суспільствах не можуть називатися правом, як самі деспотії не можуть називатися державою.

Державою варто визнати лише таку форму організації офіційної соціальної влади, що забезпечує дотримання природжених і невідчужуваних прав і воль людини, верховенство правового закону, організації системи державної влади на основі принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову. Така форма правових взаємозв'язків між індивідами, суспільством і державою є основим завданням правової держави і цивільного суспільства.

 

 

1. «Загальна теорія права і держави». В. С. Нерсесянц. Підручник для вузів. – М. : НОРМА-ИНФРА•М, 1999.

2. «Загальна теорія права і держави». В. В. Лазарєва. – М. : Юрист, 2000.

3. «Теорія держави і права». Підручник. М. М. Рассловова, В. О. Скіпа, Б. С. Эбзеева. – М. : Закон і право, 2000.

4. Теорія держави і права. Учбово-методичний посібник. / Сост. Л. Т. Бакулина. – Казан, 2000.

5. Мальцев Г. В. Соціальна справедливість і право. – М., 2005.

6. Штаммер Р. Сутність і задачі права і правознавства. – СПБ, 2004.

7. Явич Л. С. Сутність права. – Л., 2001.