Галицько-Волинська держава

З 1170 року у Володимирі-Волинському княжив Роман Мстиславич, який був дуже розважливим політиком і знаним воєначальником, — поєднання, як на той повний небезпек період, нечасте. Найважливішою справою Романа, яка дала йому історичне ім'я, було приєднання Галичини до Волині і створення єдиного Галицько-Волинського князівства. В період, коли Київська Русь переживала нищівний процес роздроблення земель, потрібна була надзвичайна енергія, щоб протистояти негативному ходові подій, затримати його і сприяти створенню нових державних, об'єднань.

Вирішенню цього завдання певною мірою сприяв значний розвиток виробничих сил у Галичині і на Волині на зламі XII—XIII ст. Тут, як і на Придніпров'ї, розвивалося землеробство, скотарство, рибальство. Високого рівня досягло ремесло: ливарництво, ювелірне виробництво, зброярство, вироби з кості й рогу. З промислів цього періоду маємо відомосгі про широку експлуатацію підкарпатських соляних джерел.

Розвивалася також внутрішня і зовнішня торгівля. Галичина та Волинь вели торгівлю з іншими руськими землями, а також з Візантією, Угорщиною, Чехією, Німеччиною, Польщею. Галицько-Волинські землі експортували продукти сільського господарства, хутра, віск, інколи збіжжя, художні вироби. На західних землях була поширена пряслиця з овруцького шиферу. З заходу і півдня привозили шовк, тканини, прикраси, зброю, вино, рибу.

Економічний розвиток сприяв зростанню населення. Літописи згадують про велику кількість сіл у Галичині і на Волині. На початку XIII ст. тут нараховувалось декілька десятків міст. У містах зростало ремісничо-торгове населення. Воно підтримувало княжу владу в боротьбі проти боярської верхівки, яка гальмувала розвиток торгівлі і ремесла.

Тому посилення економічних зв'язків між Галичиною і Волинню і необхідність спільної боротьби проти агресії угорських і польських феодалів створювали передумови для об'єднання їх в єдину державу. Політичні передумови були підкріплені Романом Мстиславичем шляхом укладення союзних угод з Угорщиною і Польщею. Шлях на Галич Роман забезпечив собі, отже, суто дипломатичними заходами. І раптова смерть Володимира Ярославича (1198 p.) застала волинського князя за підготовкою походу на Галич. Складна політична ситуація, що склалася в зв'язку з кончиною останнього з Ростиславичів, примусила галицьке боярство закликати на князівство Романа.

У 1199 році Роман об'єднує Галицьку і Волинську землі під своєю рукою. Так було створене Галицько-Волинське князівство, яке одразу починає відігравати одну з перших ролей у політичному житті Давньої Русі. Роман зробив столицею нового князівства Галич і перевів туди свій двір. Під час його князювання у Галичі було здійснено спробу вирішити кілька найважливіших завдань: він здолав боярську опозицію, що обмежувала дії його попередників; зміцнив західні кордони великого князівства; здійснив успішні походи проти половців, чим зробив важливий внесок до загальноруської боротьби проти кочівницького степу. Нарешті, зав'язав рівноправні й дружні взаємини з Візантійською і Германською імперіями.

Проти об'єднання Галицької і Волинської земель в одне князівство виступала верхівка галицьких бояр. Романові Мстиславичу здавалося, напевне, що він зламав опір боярства Галицької землі.

Дійсно, як повідомляють тогочасні польські хроністи, князь винищив багато боярських родів, що не бажали коритись його владі. Але й тими жорстокими заходами йому не вдалося повністю викоренити боярську опозицію. І коли Романа не стало, боярські олігархи повернулися додому з вигнання або вийшли із запілля, щоб розпочати боротьбу проти його'нащадків.

Сепаратистські устремління боярства підтримували також деякі князі з родини Романа, які вважали невигідним для себе існування централізованого Галицьке-Волинського князівства й намагалися здобути незалежність своїх дрібних уділів, — в першу чергу белзький князь Олександр Всеволодович. Послаблення Галицько-Волинської держави бажали також Угорщина і Польща.

За таких умов у суспільстві посилювалося прагнення до міцної централізованої влади. І, спираючись на підтримку частини волинського боярства, міського торгово-ремісничого населення, Романовичі — Данило й Василько — розгорнули боротьбу за відновлення своєї влади, за об'єднання земель. Головну роль відігравав Данило, а Василько був його вірним помічником.

Протиборство Данила з антидержавними силами було напруженим і тривалим, а його результатом стало об'єднання у 1230 році Волинського князівства в руках Романовичів і завоювання Данилом галицького столу у 1238 році. Але боротьба за Галичину і Волинь тривала. Тільки перемога Данила над чернігівським князем Ростиславом й приведеними ним польськими і угорськими військами поблизу галицького міста Ярослава (серпень 1245 p.) поставила крапку у відновленні Галицько-Волинської Русі, її державної єдності.

Корінні зміни в подальшому розвитку Галицько-Волинської держави сталися після татаро-монгольської навали. У 1241 p. орди Батия пройшли Галичиною та Волинню, хоч і не завдали тут таких нищівних руйнувань, як у інших руських князівствах. Після навали кочівників Данило присвятив багато уваги відбудові своїх земель. Передбачаючи, що орди завойовників знову виступлять проти нього, він прагнув якнайкраще підготувати князівство до боротьби. Саме в ці часи споруджуються перші муровані фортеці: в Кам'янці-Литовському, у Бересті, в Столп'ї, Білавиному та ін.; потужні замки в Кам'янці-Подільському, Хотині, Білгороді-Дністровському тощо. Активно розбудовувалася нова столиця — Холм.

Новостворені міста притягали до себе багато населення, сприяючи розширенню торгово-ремісничих верств