Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Гематологічні дослідження в антропології

Предмет: 
Тип роботи: 
Реферат
К-сть сторінок: 
8
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Вступ
 
Термін «антропологія» в перекладі з давньогрецької означає «наука про людину» (від слів «антропос» – людина, та «логос» – наука, поняття, вчення, думка). Вважають, що його, як і безліч інших, у науковий обіг увів видатний давньогрецький мислитель IV ст. до н. е. Арістотель: він вживав його стосовно вивчення духовних властивостей людини. Однак у 1501 p. в Лейпцизі з'явилася книга Магнуса Гундта «Антропологія про достоїнство, природу та властивості людини і про елементи, частини і члени людського тіла», де, як видно з назви, йшлося вже й про фізичні риси людей. З тих пір поняття «антропологія» значно розширилось.
На різних етапах розвитку антропології її зміст і місце в системі наукових знань оцінювались та й нині оцінюються по-різному. Згідно з однією точкою зору, що склалась під впливом французьких просвітників XVIII ст., антропологія є універсальною наукою про людину, що має на меті вивчення її біологічної історії, матеріальної й духовної культури викопних і сучасних людей, психології, мови тощо. Такого підходу дотримується багато західноєвропейських, американських, а останнім часом і вітчизняних вчених, надто фахівців, що спеціалізуються в різних напрямах філософських знань. По суті, йдеться не про одну наукову дисципліну, а про широкий комплекс природничих та гуманітарних наук, у межах якого розрізняють окремі розділи: філософську, психологічну, соціальну, фізичну чи, скажімо, культурну антропологію, яка, в свою чергу, охоплює первісну археологію, етнографію, порівняльно-історичне мовознавство і т. ін.
Серед всіх наук, що стають на послугу антропології, на сучасному етапі все більшого значення набуває гематологія як потужний засіб доказів спорідненості родів, сімей тощо. Загалом гематологія є наукою про склад та властивості крові, проте її досягнення і методи почали широко використовуватися в антропологічних дослідженнях, зокрема, існують окремі карти поширення певних груп крові в світі, резус-фактора та інших ознак.
Тобто, на сьогодні після генетичних досліджень гематологічні ознаки являються чи не найточнішими доказами спорідненості етнічних груп і мали таксономічних одиниць людства.
 
Гематологія як наука сформувалася поступово, як розділ медичної практики, що мав спрву з вивченням крові. В 1900 p. австрійський учений К. Ландштайнер відкрив явище аглютинації – злипання червоних кров'яних тілець (еритроцитів) при змішуванні їх з плазмою (сироваткою) крові. Аглютинація викликається взаємодією високомолекулярних речовин із високим вмістом вуглеводів – аглютиногенів, або антигенів, що містяться в еритроцитах, та аглютинінів, або антитіл, які містяться у плазмі. Спочатку в крові людини виявили два антигени – А і В – та два антитіла -а і р. З'ясувалося, що реакція аглютинації відбувається тоді, коли зустрічаються несумісні між собою антиген А та антитіло а або антиген В та антитіло р. Залежно від наявності тих чи інших антигенів та антитіл, взаємодія яких показана на таблиці, К. Ландштайнер та чеський професор Я. Янський виділили чотири основні групи крові системи АВО, а саме: І (0), ІІ (А), ІІІ (В), IV (AB).
Так як групи крові системи АВО мають спадковий характер, не змінюються з віком, і, на думку більшості фахівців, не залежать від статі. їх наслідування визначається трьома алелеморфними генами – А (р), B (Q) і H (h), причому гени А і В – домінантні, а ген Н рецесивний. Це дає змогу послідковувати родинні та більш глибокі зв'язки між окремими людьми та етнічними групами.
 
Таблиця 1
Відмінності між групами крові системи АВО
 
У 1927 р. К. Ландштайнер та його співробітник П. Левін відкрили антигени системи MN, які властиві всім людям, але можуть траплятися як разом, так і кожен окремо. Розрізняють три основні групи даної системи, а саме: М, NTS. MN, відмінності між котрими визначаються двома антитілами, що мають назву анти-М та анти-N.
Велике наукове і практичне значення мало відкриття резус-фактора, вперше виявленого в крові однієї з мавп Південної Азії – макаки-резус.
У більшості людей він позитивний, у меншості – негативний. З'ясувалося, що резус-позитивність зумовлена наявністю антигена Rh. Дослідження останніх десятиліть показали, що антигени й антитіла резус-системи залежать від кількох пар алелів (Dd, Cc, Ее та ін.), у розподілі яких існують певні географічні закономірності. Особливо цікаві результати аналізу варіацій головного домінантного антигена D.
У 1954 р. були опубліковані дані про ще один еритроцитарний фактор крові – Дієго-фактор, що нині широко застосовується в етнічній антропології. Назва цієї ознаки походить від імені перуанського хлопчика, в крові якого вона була виявлена вперше.
Загалом на сьогодні відомо близько десяти груп крові, в розподілі яких серед населення земної кулі існують значні відмінності.
Червоні кров'яні тільця містять також гемоглобін і численні ферменти. Гемоглобін збагачує кров людини киснем. Цю функцію в ранньому дитинстві виконує «дитячий» гемоглобін F, а в дорослої людини – гемоглобін А. Якщо з якихось причин синтез «дорослого» гемоглобіну протікає не досить активно, це може викликати жовтуху, патологічні зміни довгих кісток кінцівок або основи черепа і т. ін.
Особливо тяжкі наслідки має так звана серпоподібна анемія. Назва цієї хвороби походить від того, що еритроцити людей, які слабують на неї, мають форму серпа чи напівмісяця.
Цікаво, що особи з частковою серпоподібністю еритроцитів мають менше шансів захворіти на малярію. Це пояснюється тим, що властивий їм гемоглобін S не так легко руйнується збудниками малярії, як нормальний гемоглобін А. Саме ця обставина пояснює наявність певних закономірностей у розподілі відсотків гемоглобіну S серед населення земної кулі.
Це ж стосується й інших патологічних гемоглобінів – С, D, Е. Різні ознаки спадковості крові, хвороб можуть часто пролити світло на дивні чи незрозумілі явища в антропологчних дослідженнях.
Певні міжгрупові відмінності простежуються і в розподілі серологічних (від лат. serum – сироватка крові) ознак або білків плазми крові – гаптоглобінів, трансферинів та ін.
Всі ознаки – імунітет чи частковий супротив хворобам, певний резус-фактор тощо допомагають встановити спорідненість чи її ступінь між різними людьми, сім'ями, родами тощо.
Численними дослідженнями засвідчена нерівномірність розподілу груп крові системи АВО серед населення земної кулі. Так, група О (І) різко переважає в індіанців південного заходу США та Південної Америки (до 100%) і досить часто трапляється в аборигенів Австралії (на північному сході континенту – до 80-90%).
Група А (II) поширена на Європейському континенті, в Австралії та Океанії, досягаючи світового максимуму серед полінезійців острова Таїті (близько 60%). В африканських народів вона не перевищує 20%.
Відносно високі відсотки групи В (III) властиві населенню Центральної та Південно-Східної Азії (20-30%). Група АВ (IV) загалом рідко трапляється серед народів земної кулі і цілком відсутня в індіанців Америки (табл. 2).
 
Таблиця 2
Розподіл (у%) груп крові системи АВО у різних народів світу
 
Кілька слів про систему MN. Близько половини жителів Євразії та Східної Африки мають обидва фактори – М і N, а в іншої половини вони розподілені приблизно порівну.
В індіанців Південної Америки переважає група М, яка сягає 85%.
Що ж до людності Західної Африки, аборигенів Австралії та папуасів Нової Гвінеї, то в них, навпаки, переважає антиген N. До того ж у пігмеїв Нової Гвінеї група М відсутня взагалі (табл. 3).
Щодо системи резус, то різке переважання резус-позитивності властиве населенню Центральної, Східної та Південно-Східної Азії (монголам, китайцям, японцям та ін.), індіанцям Америки, аборигенам Австралії, мешканцям Полінезії, де частота антигена D зазвичай перевищує 80%, а в деяких випадках сягає 100%.
У Південній і Південно-Західній Азії та Африці (південніше Сахари) його концентрація знижується до 70-80%; ще нижча вона в Північній Африці та на Європейському континенті.
 
Таблиця 3
Розподіл груп крові системи MN у різних народів світу (%) 
 
Середня кількість резус-негативних осіб у Європі складає щ близно 15%. Світовий максимум цієї ознаки (40-50%) властива баскам – невеликій за чисельністю етнічній групі, що мешкає в Північно-Західній Іспанії та Південно-Східній Франції.
Дієго-фактор найчастіше трапляється в індіанців Південної Америки (до 40%), значно рідше – Північної Америки (5-10%) і дуже рідко – серед етнічних груп Східної та Південно-Східної Америки. Він відсутній в Європі, Африці, Центральній Азії, Австралії та Океанії.
 
Список використаних джерел
 
1. Гинзбург В. В. Элементы антропологии для медиков. – Ленинград, 1963 г.
2. Рогинский Я. Я., Левин М. Г. Основы антропологии. – М., 1955 г.
3. Сегеда С. П. Антропологія. – К. : Либідь, 2001 р.
4. Тегако Л. И., Салливон И. И. Основы современной антропологии. – Минск, 1989 г.
5. Хрисанфова Е. Н. Эволюционная антропология//Антропология. – М., 1991 г.
Фото Капча