Гендерний аналіз в структурах органів влади (на прикладі Тунісу)

 

Гладченко С. В.

 

Представлено ґендерний аналіз в структурах органів влади Тунісу після здобуття ним незалежності. Цей аналіз необхідний для розуміння соціальних змін, що відбуваються в будь-якій цивілізованій державі, і приклад Тунісу є цікавим своєю специфікою та може бути використаний в нашому суспільстві. Також викладено низку думок арабських авторів з проблеми жіночого руху в контексті демократизації туніського суспільства. Західна історіографія містить діаметрально протилежні оцінки режиму другого президента. Показана політика в жіночому питанні, та наявність спадкоємності політики першого президента незалежної Республіки. Визначено різночитання в оцінці характеру цього руху. Наведені гострі проблеми ґендерних відносин, які представлені в ісламському і, зокрема, в арабському світі, де дискусії з жіночих питань, репрезентують широкий спектр думок. Показана історична індивідуальність Тунісу.

Ключові слова: ґендерний аналіз, тендер, органи влади, туніське суспільство, демократизація суспільства, Туніс.

У сучасних умовах імперативом суспільного розвитку виступає справедливість, що передбачає дотримання прав людини та подолання усіх видів дискримінації, в тому числі і Тендерній, тобто обмеження прав людей за ознакою статі. Поняття «Тендер» передає зміст соціальних очікувань, яке пред’являються до чоловіків і жінок конкретним суспільством в певних економічних, соціокультурних і політичних умовах.

Ґендерний аналіз необхідний для розуміння соціальних змін, що відбуваються в будь-якій цивілізованій державі. Приклад Тунісу цікавий своєю специфікою і може бути використаний в нашому суспільстві, тому це підкреслює актуальність цього дослідження.

Нажаль на сьогоднішній день ця проблема в сучасній історіографії не має необхідного висвітлення, тому, на думку автора, ці дослідження мають цілком науковий інтерес.

Необхідно підкреслити, що західна історіографія містить діаметрально протилежні оцінки режиму другого президента, особливо після революційних подій 20102011 рр. Однак, його політика в жіночому питанні показує спадковість з політикою першого президента незалежної республіки.

На сучасному етапі міжнародне співтовариство визнало об’єктивну необхідність проведення Тендерних змін у всіх в якому чоловіки і жінки будуть мати рівні права і можливості на всіх етапах свого життя. Ідеї Тендерної рівності, запропоновані експертами ООН, ґрунтуються на дослідженнях сучасних політологів, філософів та істориків. Рішення Тендерної проблеми передбачає різні напрямки, пріоритетними з яких є формування та реалізація державної політики, забезпечення Тендерної рівності в суспільстві.

Підкреслимо, що в сучасному світі відбувається зміна традиційного уявлення про чоловіка і жінку, їх ролі в суспільстві (Чоловік – воїн і годувальник, жінка – тільки дружина й мати). Жінка, освічена і незалежна, вносить свій внесок у політику, науку, культуру. При цьому важливо відзначити, що всі ці процеси відбуваються на тлі зростання самосвідомості жінок і розуміння себе як суб’єкта історії. Найбільш гостро проблеми Тендерних відносин представлені в ісламському і, зокрема, в арабському світі, де дискусії з жіночих питань, репрезентують широкий спектр думок. Два останніх, з яких зводяться до наступного:

• перший пропонує повну рівність можливостей чоловіків і жінок у реалізації їх прав і обов’язків, без урахування соціокультурної специфіки регіону;
• другий, навпаки, бачить єдине призначення жінки в її репродуктивної функції, тим самим повністю абсолютизуючи її [6, с. 59].

Не можна не враховувати той факт, що в арабському світі відбувається радикальне переосмислення основоположних уявлень ісламу про буття, про співвідношення віри і знання, релігії і науки, однак реформатори далеко не завжди вирішуються вимагати зміни суто патріархальної орієнтації ісламу.

Туніс є практично унікальним прикладом для арабського світу, так як в цій країні проблема емансипації жінок вже стала актуальною в період французького протекторату в 30-і рр. ХХ ст. і на сучасному етапі в реалізації програми Тендерної рівності Туніс досяг значних успіхів.

Після здобуття Тунісом незалежності в 1956 р відомий політик та перший президент республіки Хабіб Бургиба з самого початку свого правління багато уваги приділяв дотриманню міжнародно-правових стандартів у галузі прав людини, вважаючи, насамперед неприпустимим пригноблене становище туніських жінок. Завдяки його впливу туніське законодавство першим в арабському світі висунуло принцип рівності чоловіків і жінок перед державою і законом.

Хабіб Бургиба надзвичайно багато зробив для реального звільнення та рівноправності жінок. Прийнятий у 1956 Кодекс Особистого Статусу (КОС) був фактично першим законодавчим актом незалежного Тунісу, прийнятим ще до встановлення республіканського строю. Даний документ можна розглядати як програму модернізації єдиної правлячої партії Нео-Дустур, політико-правової системи туніського суспільства.

Кодекс спочатку викликав різке невдоволення частини представників традиційного ісламського суспільства. Цей документ став основною рушійною силою в питанні емансипації туніських жінок. Проголошення особистої недоторканності та людської гідності, створення сім’ї нового типу, заборона багатоженства, надання рівного права між чоловіком і жінкою на юридичне розлучення, заборона шлюбу за усним договором, підвищення шлюбного віку з 15 до 17 років – основні досягнення в області емансипації туніських жінок зазначеного періоду [5, с. 3].

Можна підкреслити, що особливістю Закону про особистий статус є те, що він не списаний з європейських зразків, а являє собою переглянутий звід правил шаріату і навіть отримав при виданні схвалення деяких улемів.

У той же час, даний документ заклав юридичні основи емансипації туніських жінок, сприяє зміні громадської думки на користь розширення їхніх прав. Заборона полігамії, яка була введена туніським кодексом, викликала великий резонанс у всьому арабському світі. Прогресивна громадськість ряду мусульманських країн, оцінила його як революційну міру. Ухвалення КОС закріпило за Х. Бургібою вічну славу і звання адвоката і визволителя жінок.

Традиційно роль глави держави в арабському світі надзвичайно велика, і другою людиною, яка внесла величезний внесок у питання емансипації туніських жінок, став другий президент Тунісу Зін Аль-Абідін Бен Алі, що прийшов до влади 7 листопада 1987 в результаті успішного конституційного перевороту, названого в народі «Жасміновою революцією». Його уряд послідовно випустило серію законів і поправок, покликаних ще більше зміцнити становище туніської жінки. Це насамперед доповнення та поправки до Кодексу Особистого Статусу, Кримінального Кодексу, Кодексу про національну приналежність, Кодексу зобов’язань і договорів, Трудовому Кодексу [1, с. 65].

Необхідно також зазначити наявність двадцяти офіційно зареєстрованих жіночих політичних партій та організацій, найбільше значення з яких має Національний союз туніських жінок. Ця організація отримала в 1994 р, премію ЮНЕСКО в святи з проведенням міжнародного року з боротьби з неписьменністю.

З тим, щоб ще більше конкретизувати політику держави в Тендерному питанні, в останні роки ХХ століття урядом країни було організовано чотири спеціальні структури:

• Міністерство у справах жінок та сім’ї.
• Центр з дослідження, вивчення, документації та інформації жінок (CREDIF).

Національна туніська рада з питань жінок і сім’ї, структура якого була за рішенням президента посилена шляхом створення додатково трьох комісій, в обов’язки яких входить наступне:

• складати щорічно доповідь про застосування законів щодо надання рівних можливостей для чоловіків і жінок;
• висвітлювати образ і становище жінки в мас- медіа;
• готувати збори, конференції та наради, що сто суються становища жінок на національному та міжнародному рівні.

Національний дослідницький центр з вивчення становища жінок.

Всі ці структури проводили великі та серйозні наукові дослідження, вели моніторинг, збирали статистику, багато робили і в практичному плані.

Одне з їх напрямів була також підтримка громадських ініціатив, спрямованих на формування нової ґендерної культури, подолання застарілих стереотипів щодо ролі і місця жінки в суспільстві; здійснення контролю за дотриманням ґендерної рівності під час вирішення кадрових питань у центральних та місцевих органах виконавчої влади.

Відповідно до рішення IV Всесвітній конференції ООН стосовно положенню жінок, жіночий рух в Тунісі з 1995 р, координує свою суспільно-політичну практику. Зросла участь жінок у політичному житті країни. Так, тільки з 1993 р. частка жінок у парламенті зросла на 2% [4, с. 68].

Спочатку ХХІ ст. жінки становлять 14% економічно активного населення Тунісу; більше 2 тисяч жінок очолюють підприємства країни. Ці досягнення, хоча й далекі від ідеалу, є справді унікальними для всього арабського світу. На сучасному етапі заходи туніського уряду щодо гармонізації гендерних відносин у виробничій області отримали високу оцінку в ООН [4, с. 69].

У доповіді 60 сесії стосовно статусу жінок від 16 вересня 2005 р., підкреслені досягнення туніського уряду у вирішенні проблем трудової зайнятості частини сільського жіночого населення північних регіонів країни [3].

Туніські жінки на сучасному етапі виконують значну роль у загальноарабської жіночому русі. У 2000 р, вони взяли участь у першій в історії арабського світу жіночій конференції, яка проходила в Каїрі.

Головною ідеєю цієї конференції була теза про те, що розвиток арабських країн не матиме прогресу доти, поки жінки не стануть рівноправними партнерами чоловіків у всіх областях.

У жовтні 2002 р. за активної участі представників туніського жіночого руху була утворена Організація Арабською жінок (ОАЖ), яка діє під егідою Ліги арабських держав. Ця Організація була схвалена урядами 20 арабських країн і займається вивченням умов існування жінок в регіоні і розробкою відповідного законодавства [7, с. 42].

Необхідно відзначити, що вже цього року конституційна асамблея Тунісу проголосувала за те, щоб закріпити в конституції рівність між чоловіками і жінками, зберігаючи статус країни, як має найпрогресивніші закони арабського світу про права жінок.

Текст проекту був схвалений 159 законодавцями з 169 голосуючих.

Борці за права жінок в Тунісі вітали попереднє схвалення статті, яка говорить, що «всі чоловіки і жінки мають однакові права та обов’язки. Вони рівні перед законом без дискримінації».

«Ми хотіли додати деталі, які заборонили б дискримінацію за ознакою статі чи кольору шкіри. Це була наша вимога і це перемога», – говорить Ахлем Белхаж, колишній президент Туніської асоціації жінок- демократів [2].

У контексті означеної проблеми, на думку автора, пріоритетними завданнями сучасного туніського суспільства є зміни гендерних уявлень і вироблення суто власної гендерної стратегії, яке повинно бути з урахуванням соціокультурних традицій мусульманської держави.

 

 

1. Бен Али Зин эль-Абидин. Великие перемены: Речи и выступления / Бен Али Зин эль-Абидин / Об-во дружбы и сотрудничества с зарубежными странами. Союз писателей России. М., 2003. – 495 с.
2. В конституции Туниса уравняли гендерные права [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http: //mignews. com/news/ society/world/080114_171613_63128. html
3. Резолюция Генеральной Ассамблеи ООН от 16 сентября 2005 г. №60/1 «Итоговый документ Всемирного саммита 2005 года» [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http: //www. un. org/russian/ ga/60/docs/docs60_agenda. htm
4. Романова Н. Г. Тунисские женщины: закон и реальность / Н. Г. Романова // Гендерные проблемы переходных обществ. – М., 2003. – С. 61-70.
5. Decret du 20 février 1960 / Code du Statut personnel, 2-me édition // J. O. R. T. – Tunis. – 20 février 1998. – №61. – 16 р.
6. Saadat S. Ad-dur al-jadid li-l-mar’at fi mujtama’a al-arabiya / S. Saadat // Al-Wahda Al-Arabi. – Beirut, 2000. – Vol. 22. – №254. P. 58-66.
7. Women and men in Tunisia: A statist. portrait. – N. Y., 2001. – XVI. – United Nation Economic and Social Commission for Western Asia (FSCWA). – 124 р.