Гігієнічні вимоги до тренувального процесу спортсмена

 

Для позитивного впливу занять фізичною культурою і спортом на здоров’я потрібно дотримуватись певних гігієнічних вимог. Найважливішими з них є: ритм праці і відпочинку (хроніогігієна), зміст і режим харчування, виконання нормативних вимог щодо місць занять (спортивні споруди і обладнання, стан зовнішнього середовища), одяг і взуття людей, які займаються фізичною культурою і спортом.

 

 

Під біоритмами розуміють закономірність чергування біологічних процесів, яка притаманна всім тваринам і рослинам на Землі. Фізіологічні процеси протікають за ритмами, які мають порядок, що вимірюється секундами, хвилинами, годинами, добами, місяцями, роками.

Наука, що вивчає проблему біоритмів, називається біоритмологією. Швидкий прогрес цієї науки останніми роками пов’язаний з розвитком авіації, космонавтики, океанології, біології.

Як один з розділів біоритмології виділяють хроніогігієну, головним завданням якої є обґрунтування оптимального режиму життя з метою зміцнення здоров’я, синхронізації величини навантаження з рівнем працездатності.

В гігієні фізичного виховання і спорту вивчення біоритмів (півторагодинних, циркадних, тижневих, місячних, сезонних, річних) потрібно для визначення оптимальних режимів тренувань, відпочинку, сну, для вирішення питань акліматизації та адаптації, для попередження перенапружень, спортивних травм і захворювань, для планування тренувальних і змагальних програм з врахуванням індивідуальних біоритмів. Особливості біоритмів кожної людини важливо враховувати при комплектуванні команд для конкретних змагань.

Добові біоритми виникли як наслідок синхронізації з циклом оберту Землі навколо своєї вісі. Ці біоритми особливо виражені у людей (день-ніч, світло-темрява). Уявлення про добовий цикл встановлюються в корі та підкіркових утвореннях центральної нервової системи. Їх називають ендогенними (внутрішніми) або циркадними (близько добовими) на відміну від екзогенних (зовнішніх) реальних циклів обертів Землі. Циркадні ритми у людини можуть бути дещо коротшими або довшими доби – десь у межах 23-25 годин.

 

У відповідності з нормативними вимогами в школах передбачені спортивна зона та навчально-спортивні приміщення.

Спортивна зона розташовується на ділянці школи не ближче ніж в 10 м від вікон різних приміщень школи. У неповній середній школі площа спортивної зони становить 5800-7900 м2. У середній школі в залежності від кількості учнів вона може становити від 4900 до 10700м2.

У школах всіх типів у спортивній зоні розташовуються легкоатлетичний і гімнастичний майданчики. У середній школі (1176-1960 учнів) проектується майданчик для спортивних ігор і легкоатлетичних метань, а також комбінований майданчик для баскетболу, волейболу та інших ігор.

У неповній середній школі (320 учнів) і в середній школі (392-984 учні) передбачений малий майданчик для спортивних ігор і легкоатлетичних метань.

Навчально-спортивні приміщення школи включають в себе спортзали і розташовані при них 2 роздягальні, 2 душові, 2 туалети і 2 спеціальні кімнати: для викладачів і для збереження інвентаря. Розміри спортзалів залежать від типу школи. У неповній середній і середній школі (192-624 учні) проектується спортзал розміром 9×18×5, 4 м. У середній школі (784-1176 учні) передбачений спортзал розміром 12×24×6 м. У середній школі (1568 учнів) планується 2 спортзали: один – 12×12×3 м, а другий 12×24×6 м. У середній школі на 1960 учнів також передбачені два спортзали: 12×12×3 та 15×30×6 м.

Спортзали розміщують на першому поверсі ізольовано від навчальних секцій і секцій спальних приміщень (у школі-інтернаті). Вхід до спортзалу здійснюється безпосередньо з роздягалок або через окремий коридор з спортзалу або інвентарної кімнати передбачений вихід на спортивний майданчик (для виносу інвентаря або евакуації учнів). Основні гігієнічні вимоги до обладнання, опалення, вентиляції, освітленню та експлуатації спортзалів школи аналогічні загальним вимогам, що висуваються до звичайних спортзалів.

Температура повітря у навчально-спортивних приміщеннях в залежності від кліматичних районів повинна мати наступні величини у спортивних залах – 15-17˚С, роздягальнях при спортзалах – 19-22˚С, душових – 25˚С, роздягальнях при душових – 20-23˚С, туалетах – 17-20˚С.

 

 

Спортивні споруди поділяються на основні (група А) і допоміжні (група Б). Серед основних споруд виділяють відкриті і закриті, окремі (для одного виду спорту) і комплексні (декілька окремих споруд, які об’єднані територіально).

Загальними гігієнічними вимогами до всіх спортивних споруд є: розташування та орієнтація, транспортна доступність, планування, стан оточуючого середовища – повітря, вода, ґрунт, зелені насадження, обмеження шумових подразників, мікроклімат (температура, вологість, рух повітря, радіація).

Спортивні споруди будуються з навітряного боку від об’єктів, які забруднюють повітря. Відкриті спортивні споруди бажано розташовувати на південних схилах з деяким нахилом. Забруднення ґрунту не повинно досягати тої міри, коли втрачається його спроможність до самоочищення.

До спортивних споруд повинні бути зручні під’їзні шляхи громадського транспорту, які зменшують тим, хто займається там спортом, час на дорогу і забезпечують достатній потік глядачів на змагання.

У створенні сприятливих гігієнічних умов важливу роль відіграють зелені насадження. Вони повинні оточувати спортивні майданчики. Вибирають породи дерев і чагарників, які відповідають кліматичній зоні і мають добру пилезахисну спроможність (тополі, каштани, акації). Зелені насадження знижують забрудненість повітря на 40-60% влітку і 10-15% взимку, захищають від вітру, виділяють ароматичні речовини, створюють сприятливий естетичний фон.

 

 

Басейни краще розташовувати на водоймах з текучою водою (річки), які добре самоочищуються. На озерах і ставах басейни можуть розташовуватися лише у тому випадку, якщо вони не забруднюються побутовими або виробничими стічними водами, де відбувається купання худоби, прання білизни. Басейни повинні розташовуватись на 200-250 м вище за течією джерел забруднення для того, щоб з вітром і хвилями шкідливі речовини не надходили до басейну. Деколи дозволяють розташовувати басейн не менше ніж за 2 км нижче джерела забруднення.

На поверхні води не повинно бути забруднень. Прозорість її повинна дозволяти бачити білий круг діаметром 20 см на глибині 4 м. Якість води періодично оцінюють на хімічні домішки та бактеріальне забруднення. Дно водойми, де розташований басейн, повинно бути чистим, бажано з піском, яке поступово спускається, без коряк, паль, ям. Глибина басейну для занять спортивним плаванням повинна бути не менше 1, 7 м. Для стрибків у воду з висоти 5 м глибина повинна бути 3, 8 м, для стрибків з висоти 10 м – 4, 5 м.

Басейн розташовують на сонячній стороні водойми. Поздовжня вісь його спрямована за течією річки. Басейн повинен мати страхувальну сітку.

5. Особливості гігієнічних вимог до штучних басейнів

1. Загальні гігієнічні вимоги до спортивних споруд.

2. Вода в басейні постійно циркулює через фільтри, системи підігріву і знезаражування (ультрафіолетове опромінення, озонування, лазер, хімічні речовини – мідний купорос, розчини срібла та ін.). Найпоширенішим і дешевим способом знезаражування води є хлорування – 0, 1-0, 4 мг/л. Таке дозування справляє подразнюючий вплив на слизову (кон’юнктиву) ока (який можна попередити за допомогою спеціальних захисних окулярів) і бактерицидний вплив на флору, яка живе на слизових верхніх дихальних шляхів, що сприяє попередженню респіраторних інфекцій.

3. Для контролю за якістю води, її бактеріальною забрудненістю, вмістом хлору роблять проби води декілька разів на день.

4. Температура води і повітря у басейнах під час плавання повинна бути +26-27˚.

5. Перед виходом у зал влаштовуються ніжні ванни або душ.

6. Гігієна одягу та взуття під час занять фізичною культурою і спортом

Гігієнічне значення одягу та взуття під час занять фізичною культурою і спортом визначається їх роллю в регуляції теплообміну і попередженню травм і пошкоджень.

Гігієнічна оцінка одягу проводиться за такими його якостями: тепло- і повітропроникність, гігроскопічність, електростатичність, знезаражуваність (спроможність піддаватися знезаражуванню), обтічність (вплив одягу на зустрічний опір повітря під час руху).

Теплопровідність одягу характеризується його спроможністю проводити тепло. Чим вища теплопровідність, тим більше тепла організм буде віддавати в оточуюче середовище; чим теплопровідність нижча, тим більше утримує тепло. В холодну погоду потрібний одяг з низькою теплопровідністю, в спекотну – навпаки.

З матеріалів, що використовуються для одягу, найкраще зберігає тепло вовна.

Повітропроникність одягу характеризується його спроможністю до обміну повітря між простором під одягом і зовнішнім середовищем. Шкіра виділяє піт, який містить кінцеві продукти обміну, тому під одягом накопичуються водяна пара, шкідливі гази. За належної повітропроникності простір під одягом вентилюється, що покращує дихання шкіри і сприяє виведенню продуктів метаболізму. Добра повітропроникність у вовни, бавовняних тканин, шовку, льону.

При забрудненні одягу на нього потрапляють мікроби. Синтетичні тканини не витримують температури води вище 30-40˚, тому під час прання мікроорганізми не знешкоджуються. Тканина, торкаючись шкіри, викликає її подразнення та інфікування з розвитком різноманітних хвороб. Бавовняні тканини стійкіше до кип’ятіння і добре знезаражуються. Прання в гарячій воді дозволяє досягти знезаражування і вовняних тканин. 

 

 

1. Бенедь В. П., Ковальчук Н. М., Завацький В. І. Цілеспрямовані дії фізичних вправ на розумову працездатність людини: Навчальний посібник. – Луцьк: Надстир’я, 1996.

2. Борисенко А. Ф., Цвек С. Ф. Руховий режим учнів початкових класів: Навч. -метод. посібник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К. : 2008.

3. Вайнбаум Я. С. Гигиена физического воспитания: Учеб. пособие для студентов фак. физ. воспитания пед. ин-тов. – М. : Просвещение, 1997.

4. Дубовис М. С. Твій фізичний гарт. – К. : Здоров’я, 2005.

5. Массовая физическая культура в вузе: Учеб. пособие /И. Г. Бердников, А. В. Маглеваний, В. Н. Максимова и др. ; Под ред. В. А. Маслякова, В. С. Матяжова. – М. : Высш. шк., 1999.

6. Омельяненко В. Г. Лекції і лабораторні заняття з гігієни шкільної і фізичних вправ: Навчальний посібник. – Тернопіль: Видавничий відділ ТДПУ, 1999.