Глобалізаційні процеси у сучасному світі

Предмет:

Тип роботи:

Реферат

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

попередженні та доланні глобалізаційних викликів належить розробці ефективних управлінських механізмів. Так чи інакше сучасний світ має змиритись із незворотністю сучасних глобалізаційних процесів, але заради того, аби пом’якшити їх негативні впливи, необхідно виробити механізми їх запобігання. Одним із важливих механізмів розв’язання та попередження глобальних проблем є розвинута співпраця між державами в політичній, економічній, гуманітарній, інформаційній та військовій сферах. Нове підґрунтя для такого співробітництва передбачає узгодження позицій між державами з метою розробки “прогнозних сценаріїв розвитку”, “вірогідних моделей майбутнього”, “сценарних моделей майбутнього”, які забезпечать розв’язання глобальних проблем суспільного розвитку в загальнопланетарному масштабі. В умовах глобалізації кожна держава намагається створити власний інструментарій розв’язання глобальних проблем сучасності, спираючись на підтримку інших держав. Це зумовлено тим, що глобальні проблеми сучасності мають детермінований характер, ще не встигли розв’язати одну проблему, як з’являється інша, більш складна. Якщо ж держава виявиться неготовою вчасно розрядити ситуацію, може відбутися деструкція системи суспільного розвитку.

Глобалізація не лише незворотний, але й необхідний процес. Оскільки вона являє собою певну культурну систему, яка дає змогу передавати, взаємообмінюватись знаннями не лише між поколіннями, але й між народами. Це, у свою чергу стає свідченням того, що глобалізація приводить до своєрідної національної відкритості, основним інструментом якої є вирішення проблем, які уможливлюють усесторонній зв’язок та всесторонню залежність однієї націй від іншої. Безумовно, в умовах такого середовища змінюється все, у тому числі й система державного управління, зникають традиційні кордони, з’являються абсолютно нові форми зв’язків між народами.

Сьогодні відомо, що основною умовою глобалізації є формування єдиного політичного простору, який, у свою чергу, повинен забезпечити вироблення єдиної політичної мови, яка б слугувала основою взаєморозуміння між світовими культурами. Без цього політичний діалог цивілізацій залишається на рівні номінальних конструкцій, і в жодному разі не зможе виступати реальною політичною практикою ефективного розвитку держав у ХХІ ст.

Процеси глобалізації висувають нові вимоги до системи функціонування національних систем державного управління, які мають стати дієвим та ефективним засобом у вирішенні складних міжкультурних суперечностей, особливо тих, які виникають у процесі гармонізації механізмів спільного функціонування національних держав у світовому просторі, а отже, й узгодження відносин між державами та налагодження ефективних форм взаємодії, що певною мірою може сприяти забезпеченню відкритості та прозорості сфери міжнародних відносин.

Сучасний світ сьогодні розвивається та функціонує на умові включення його у процес глобальної інтеграції, який і виступає основним критерієм, принципом та інституційним механізмом його розвитку. Глобальна інтеграція як засіб об’єднання держав сприяє налагодженню ефективної взаємодії між ними на всіх інституційних рівнях розвитку суспільства і базується на реалізації ними спільних інтересів. Під впливом глобальної інтеграції змінюється глобальна структура світоустрою, з’являються нові інтегративні структури, які забезпечують інтенсифікацію розвитку людства в цілому. Виходячи з цього глобальна інтеграція забезпечує структурну трансформацію сучасної системи міжнародних відносин, а головне – сприяє паритетному розподілу соціально-політичного, економічного та культурного потенціалу між державами в умовах спільного глобалізаційного вектора розвитку. Ґенеза глобальної інтеграції дає змогу чітко ідентифікувати європейську та євроатлантичну форми, які в майбутньому визначатимуть загальноцивілізаційні стандарти розвитку світу.

Сучасна світова спільнота сьогодні майже абсолютно переконана в тому, що їй завжди доведеться перебувати в єдиному глобалізаційному просторі, що в остаточному підсумку визначило її стратегію активного пошуку механізмів, здатних ефективно врегулювати світовий розвиток. Така нова модель сучасного світового розвитку, спрямована на “розширення проти інтеграції” суспільствами своїх інтересів у світі, є новою вимогою розвитку західноєвропейської цивілізації, яка сповідує принципи об’єднання не лише національних держав, але й суб’єктів суспільного розвитку в цілому.

В умовах глобалізації все більше обмежуються можливості національних держав як суб’єктів міжнародних економічних та політичних відносин, відповідно до чого суттєво знижується роль та значення політичних еліт, які певною мірою повинні витлумачувати сутність певних явищ, які породжуються процесами глобалізації. Для цього необхідно розгорнути широкий дискурс з метою визначення впливовості суб’єктів глобалізації та можливого коригування сучасної неоліберальної моделі світового розвитку відповідно до стратегічних інтересів розвитку кожної окремої нації. Це певною мірою дасть змогу уникнути розуміння глобалізації як стихійного процесу, що призводить до поглиблення нерівності, розрухи самобутніх культур, “перетворення цілих регіонів та країн у ресурсних донорів”. З цього приводу досить часто проводять паралелі між глобалізацією та індустріалізацією, адже сьогодні чітко визначено – Україна потребує глибокої модернізації всіх сфер суспільного життя шляхом залучення та вмілого використання у своїх національних інтересах тих ресурсів, які привносяться процесами глобалізації.

Слід відзначити, що механізми функціонування конкретної держави в таких глобалізаційних процесах залежить від її конкретно-історичних умов, типу, функцій, а також структури та складу державного апарату та характеру взаємовідносин держави й суспільства. Одним із засобів здійснення глобальної інтеграції в сучасних умовах розвитку світу є глобальна експансія – просторове розширення у взаємодії між державами.

Інтеграційний процес закономірно має кілька напрямів, причому ці напрями не обов’язково регламентуються конкретною інтеграційною ідеєю. Переважною мірою характер здійснення інтеграційного процесу залежить від ефективності внутрішньої та зовнішньої політики держав, для одних він має ситуативний характер, для інших – стратегічний. Тобто, якщо державна політика ефективна, то вона передбачає стратегічний характер інтеграційного процесу, в противному разі вона має ситуативний характер. Відповідно до цього сьогодні доцільно вести мову про розробку ефективних механізмів глобального та державного управління інтеграційними процесами,