Глобальний вимір: проблема бідності

 

 

Інструментом для визначення поширеності бідності та ступеня зубожіння населення є межа бідності. Офіційні представлення про бідність в Україні базуються на її абсолютному розумінні, при цьому індикатором служить зіставлення середньодушового доходу з прожитковим мінімумом, тобто з вартістю мінімального кошика, формованого з урахуванням установлених нормативів споживання. Теоретично згідно з трактуванням бідності є два основних способи визначення межі бідності – нормативний та відносний (статистичний). Нормативний спосіб, за визначенням, передбачає орієнтацію на певний соціальний норматив. Для визначення межі бідності ним є прожитковий мінімум. До його складу входять вартість споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і платних послуг, достатніх для підтримання особою, сім’єю всіх соціальних зв’язків. Зрозуміло, що прожитковий мінімум – це динамічна соціально-економічна категорія, що змінюється разом із суспільним розвитком і не лише під впливом зростання цін та інфляції. Його рівень залежить від комплексу споживчих благ, що визначаються суспільством за певних соціально-економічних умов як мінімум матеріальної забезпеченості й розраховується в цінах реальних купівель. Природно, що споживчий кошик буде неоднаковий для людей, які різняться віком, станом здоров’я, сімейним станом, місцем проживання тощо. Питання оцінки прожиткового мінімуму є предметом постійної уваги всіх країн. Так, у Люксембурзі працює спеціальна робоча група експертів, які вдосконалюють методологію розрахунків і визначення межі бідності. Аналогічну роботу виконує Бюро цензів США. Люди, чий середньодушовий сімейний дохід нижчий за прожитковий мінімум, вважаються бідними. Спосіб визначення межі бідності за відносним критерієм набагато простіший. Згідно з ним вважається, що бідними є особи, чий дохід не перевищує певного відсотка від середньодушового доходу у країні. Межа бідності у світовій практиці визначається на рівні 35-50% медіанного доходу. Крім зазначених критеріїв визначення межі бідності є кілька інших критеріїв віднесення населення до бідних, які так само застосовуються в дослідженні бідності та розробці конкретних заходів щодо допомоги бідним і запобігання цьому явищу. Зокрема, це структурно-витратний, ресурсний, системний та суб’єктивний критерії. За структурно-витратним критерієм бідними визнаються сім’ї, де витрати на найбільш життєво важливі товари та послуги перевищують певний відсоток щодо сукупних витрат. Зокрема, такими витратами можуть бути витрати на харчування. За західними стандартами, якщо витрати на харчування становлять 60% сукупних витрат або більше, така сім’я вважається бідною. Іншими життєво важливими є витрати на утримання житла. В Україні цей критерій застосовується на практиці при призначенні житлових субсидій. Ресурсні критерії ґрунтуються на економічних можливостях держави забезпечити своїм громадянам гарантії певного мінімуму засобів існування. Якщо спостерігається значна розбіжність між нормативно обґрунтованим прожитковим мінімумом і економічними можливостями держави його забезпечити, ресурсний критерій може зовсім не враховувати засоби існування, потрібні для підтримання соціальних зв’язків людини, і забезпечуватиме лише фізичне її виживання.

За системним критерієм стан бідності визначається як за доходами на душу населення, так і за показниками функціонування соціальної сфери:

• охорони здоров’я (середня тривалість життя, рівень дитячої смертності);
• освіти (охоплення дітей і молоді освітою різного рівня, середній рівень освіченості).

До цього критерію можуть входити також показники забезпеченості житлом та його якості, стан ринку праці тощо. Із змісту системного критерію стає очевидним, що він не може стосуватись окремо взятої особи або сім’ї, а має поширюватися на великі за чисельністю сукупності – населення області, країни. Прикладом системного критерію є індекс людського розвитку, що обчислюється на підставі обсягу виробленого валового внутрішнього продукту на душу населення, середньої тривалості життя та рівня освіти населення. Отже, на підставі системного критерію терміном «бідні» можуть позначатися певні географічні ареали, регіони, країни. Суб’єктивні критерії відбивають уявлення населення про власний стан. Результати оцінки стану бідності за суб’єктивними критеріями мають важливе значення для прогнозування соціальної напруженості в суспільстві, результатів виборів тощо.

 

 

Найуживанішими статистичними характеристиками бідності є її рівень і глибина. Рівень бідності (Р) – це питома вага сімей, чий рівень споживання (доходів) нижчий за визначену межу бідності:

Р =  

де 2 – кількість сімей, які визнаються бідними згідно з одним із критеріїв; п – загальна чисельність сімей.

За даними Держкомстату України у 2001 р. рівень бідності в Україні становив 26, 7%, якщо за її межу взяти 75%  медіанного рівня сукупних витрат. Показник рівня бідності відбиває поширеність бідності, але не дає інформації про ступінь зубожіння певних груп населення. Адже вони можуть або жити у злиднях, або, навпаки, їхні доходи наближатимуться до межі бідності. Для визначення розбіжності між доходами бідних і межею бідності застосовують такий показник, як глибина бідності (Н):

Н =  

де 7, – межа бідності; Уі – доходи сімей, які визнані бідними.

 

 

Не можливо