Головні напрями в сучасній психології

Збудження і гальмування між собою взаємодіють. Збудження певних ділянок кори великих півкуль викликає гальмування інших ділянок кори головного мозку і, навпаки, гальмування в одних пунктах кори викликає збудження в інших її пунктах. Таке явище здійснюється за законом взаємної індукції збудження та гальмування.

Розрізняють позитивну і негативну індукції. При позитивній індукції гальмування в певному пункті кори викликає збудження в інших її ділянках. Діяльність організму в таких випадках відбувається в напрямку цього збудження, посилюється увага до змісту діяльності. При негативній індукції збудження в якомусь пункті кори викликає гальмування в тих її ділянках, які були до цього діяльними.

Негативна індукція діє при відхиленні від головної діяльності й зосередженні на випадкових подразненнях, які гальмують збудження від головного подразнення, настає відвернення уваги від виконуваної діяльності.

 

 

Поряд з багатьма психічними процесами, явищами і психічними механізмами, співіснують: процеси породження, створення і функціонування психічних явищ. Поняття “генетичний” має охоплювати ці еволюційні та історичні явища. Але так склалося, що поняттям “генетична психологія” нажаль визначаються лише ті дослідження пов’язані з розвитком дитини.

Генетична психологія включає в себе розділи: 1. Період немовляти. 2. Дитинство (научіння, здібності, особистість, взаємини між дітьми і батьками). 3. Підлітковий вік. 4. Вік змужніння. 5. Геронтологія.

До ідеї генезису психічних явищ дослідники дійшли досить швидко. Створення ж системного предмета генетичної психології відбувається повільно. Це триватиме до того часу, поки не буде віднайдено спосіб розбудови системи генетичної психології, яка б задовольнила логічні та суттєві критерії буття предмета дослідження.

Дослідження Г. С. Костюка, визначили: а) предмет дослідження, б) метод, в) продукт, одержаний в наслідок розвитку психіки людини, – тобто основи загальної генетичної психології.

Поряд з генетичною психологією розвиваються й “дочірні” галузі.

Так, генетична епістемологія, заснована Ж. Піаже, є прикладом оригінального визначення предмета, завдань і методів, що підлягають дії законів генезису форм знань. Мета генетичної епістемології – дослідити, в якому віці і як людина оволодіває знаннями, поняттями, коли у неї виникають пізнавальні розумові операції і які їхні зв’язки з іншими сторонами її психічного життя. Ж. Піаже розглядав психологічні механізми виникнення у людини: а) різних форм і типів знання, б) понять, в) пізнавальних операцій, г) співвідношення знань різного типу і рівня.

Розвиток ідей загальної генетичної психології (С. Д. Максименко) визначає її об’єкт. Це – людина – духовно-тілесний індивід, породжений власною предметно-практичною діяльністю. Глибинний же зміст предмету – властивості людини. Така зміна предмета викликає зміни способів пізнання і заміщення вихідних понять генетичної психології. Програмою віддалених цілей навчання і виховання задається нормативний об’єкт (належна людина).

Так, аналіз вихідного стану психічного явища створює можливість одержання нового знання про наступні його стани. Було знайдено, що кожне психічне явище до певного моменту існує і не існує, виникає чи знищується. Але від факту генезису психічного, перетворення однієї форми на іншу і її видозмін до концепції генетичної психології тривалий час.

В психології існує багато фактів, які фіксують моменти зародження, виникнення психічних явищ, перерви поступовості (інсайт, продукти інтуїції тощо), стрибкоподібні переходи їх у новий стан, до нової функції, до нового способу дій.

Системна інтерпретація фактів генезису психічних явищ, розширили межі експерименту і сприяли застосуванню генетичних ідеї в психології і практиці. А нові методологічні установки дозволяють не лише визначити новий предмет дослідження, а й передбачати нові загальні ознаки предмета дослідження – розвиток властивостей людини.

Генетична психологія, на відміну від генетичної епістемології Ж. Піаже, повинна мати своїм предметом дослідження: а) виникнення психічних явищ, б) їхнє походження і в) становлення нових психічних механізмів у життєвих процесах, г) функціонування, а також д) відродження втрачених дійових функцій.

Багатогранність поняття “генетична психологія” полягає в тому, що воно охоплює три більш-менш глибокі аспекти змісту, які проникають один в одного.

1. Психічний розвиток людини породжується її діяльністю: вона спочатку оволодіває нею, щоб продуктивно працювати, користуючись психічним здатностями в регуляцій дій та вчинків.

2. Комплекс наукових знань, надбаних людством в процесі виробничої, культурної, державної та художньої діяльностей. Ці знання можна назвати психологічною мудрістю.

3. Система наукових знань створюється впровадженням в психологію наукових методів і особливо експерименту, вона набуває статусу науки – виробництва нового знання. Внаслідок цієї роботи психологів відкриті основні принципи і пояснювальні поняття генетичної психології.

 

 

Філософія прагматизму спричинила появу в американській психології біхевіоризму, або науки про поведінку (Уотсон). Якщо предметом свого дослідження інтроспективна психологія мало свідомість, то поведінкова психологія – поведінку. Біхевіоризм заперечує свідомість як предмет психології.

Предметом біхевіоризму є вивчення поведінки як зовнішніх реакцій організму на стимули, що діють на нього. Поведінка, на думку біхевіористів, формується в результаті неусвідомлюваного відбору фізичних рухів як реакцій на стимули.

Цей вид активності людини описувався поняттями: стимул-реакція, утворення навичок, інтеграція навичок, проміжна перемінна, потенціал збудження і гальмування, намір, очікування, знання тощо, а процес розв’язання задач здійснюється єдиними способом –