Гомеопатія

 

 

В 1816 р. Ганеманн був занепокоєний невдалістю його гомеопатичних засобів у лікуванні хронічних хвороб. Він прийшов до висновку, що “не венеричні хронічні хвороби, які піддавалися лікуванню гомеопатично, завжди повертаються в більш чи менш вираженій формі і з новими симптомами”. Щоб пояснити це Ганеманн запровадив miasmatic теорію, в основі якої 3 основні міазми, завдяки яким усі хронічні хвороби людства лишаються позаду: сифіліс, сказ, псоріаз. Міазм псоріазу лишився позаду більшості хронічних хвороб, відомих медицині, – підсумумва Ганеманн. Слово міазма походить від грецького слова і є медичним поняттям, яке використовували при наявності небезпечних ускладнень. Його значення відображене у “Органоні”, замітка 2 § 11: “дитина хвора на віспу чи на кір передає за короткий час здоровій дитині кір чи віспу в невидимій формі (динамічно), таким чином, як магніт притягає голку (тобто передає голці магнітні властивості) ”.

Згідно з Ганеманном, міазматична інфекція спричиняє місцеві симптоми, переважно на шкірі. Якщо призначити зовнішнє лікування, то хвороба посилиться, піде вглиб і буде виявлена, як патологія органів.

В § 80 “Органону” він припустив, що псоріаз є причиною таких хвороб як епілепсія, сказ, рак, жовтуха, глухота та катаракта.

Навіть у його час, послідовники Ганеманна, зокрема Херінг, не посилалися на концепцію Ганеманна щодо хронічних хвороб. Сьогодні деякі практикуючі гомеопати вважають, що теорія Ганеманна не обгрунтована сучасними знаннями в імунології, генетиці, мікробіології та патології і визначають, що Ганеманн не звертав уваги (ігнорував) на генетичні, вроджені, метаболічні, дегенеративні хвороби і був не в змозі диференціювати більшість різних інфекційних захворювань. Проте, деякі моменти його теорії визнаються діючими (дійсними). Наприклад те, що фундаментальною причиною хвороби є конституційна, тобто сприйнятливість до хвороби. Сучасні гомеопати також погоджуються з концепцією Ганеманна про latent psora, сигнали, які вказують, що лікування потрібне, щоб запобігти розвитку прогресування хвороби.

 

 

За часів Ганеманна загальноприйнятна історія хвороби базувалася на чотирьох положеннях. Основними методами лікування хвороб у той час були кровопускання, використання проносних засобів, клізм, які викликали у хворих блювоту, пониження температури тіла у пацієнтів, яких лихоманило. Незадоволення такими методами лікування призвело до популярності Ганеманна. Він вважав, що духовні фактори є основними причинами усіх хвороб. Трохи пізніше, деякі гомеопати, а саме Джеймс Тейлер Кент навіть акцентував на цьому вагу: “найпершою хворобою людства є духовна хвороба, яка у свою чергу заклала фундамент для інших хвороб”.

Віталізм – був основним напрямком медичної науки у 18 сторіччі. У 20 сторіччі медицина відкинула віталізм на користь бактеріальної історії хвороби, прихильниками якої були Олександр Флемінг, Джозеф Лістер та багато інших. Сучасна медицина розглядає бактерії та віруси, як причини багатьох хвороб, але Кент і деякі сучасні гомеопати розглядають їх як результат, а не причину хвороби.

Інші ж є прихильниками сучасної медицини і скоріше, посилаються на стимулювання імунної системи, ніж на життєву силу організму.

Після впровадження основного положення гомеопатії “подібне лікується подібним” Ганеманн використовує цю ідею (цей закон) у лікуванні малярії. Прочитавши, що кора хінного дерева (яка містить хінін) була ефективнішою через гіркоту, Ганеманн вирішує перевірити ефективність дії кори хінного дерева і випробувати її дію на собі. Він побачив, що його власна реакція була схожа на симптоми, які викликає малярія.

Як мінімум один автор свідчив, що Ганеманн був надмірно чутливий до хініну, а можливо, то була лише алергічна реакція.

Ганеманн сприймав весь організм, як центр терапії, він розглядав хворобу, як розлад життєвої сили, на яку не можна впливати, тому потрібно лікувати лише окремі симптоми.

Ганеманн проводив багато часу, спілкуючись зі своїми пацієнтами, запитуючи їх не лише про симптоми хвороби, але і про їхнє повсякденне життя. Цей особливий підхід протирічив методам медицини, які існували на той час, такі як: кровопускання, наприклад.

Гомеопатія з’явилася у США у 1825 р., і частково почала набувати популярності, зокрема тому, що тут ще мали великий вплив загально прийнятні методи медицини і завдяки зусиллям Костянтина Херінга. Свого ж піку популярності гомеопатія досягла у 1865-1885 роках, завдяки тому, що було визнано небезпечність великих доз ліків і кровопускання, а також завдяки розбіжності у поглядах між різними школами гомеопатії.

Для розвитку гомеопатії Джеймс Тайлер Кент (1899-1921) був не менш важливими, ніж Ганеманн. Вплив Кента у США був обмежений, але у Великобританії його ідеї у кінці 1 світової війни стали гомеопатичною ортодоксальністю. Його підхід був авторитарний, він акцентував увагу на метафізичних і клінічних аспектах вчення Ганеманна, а саме:

• він наполягав на доктринах міазму і віталізму;

• акцентував увагу на психологічних симптомах (а не на фізичній паталогії) ;

• регулярне використання високих потенцій.

Кент також вважав, що хвороба має духовні причини:

“Ви не можете відокремити медицину і теологію. Людина починає свій шлях від духовного до природнього”. (Кент, 1926)

В США гомеопатія була близько зв’язана з Шведенборгіанізмом (християнською містичною сектою Емануїла Шведенборга, який заснував американ-Новоєрусалимську церкву).