Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Громадської програма запобігання насильства в сім‘ї

Предмет: 
Тип роботи: 
Доповідь
К-сть сторінок: 
7
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Методика «РАДАР Громадської програма запобігання насильства в сім‘ї «Проект Гармонія» пропонується для соціальної роботи з членами сімей. потсраждалими від сімейного насильства.
Загальна розшифровка методики РАДАР включає:
Р – регулярне обстеження всіх жінок-пацієнток без тих, хто їх супроводжує;
А – адресування прямих конкретних запитань, при цьому рекомендується заохочувати жертву розповісти про насильство, слухати, не висловлюючи суджень, дати зрозуміти жертві, що вона не одинока і не заслуговує подібного ставлення;
Д – документальне оформлення результатів обстеження через протоколи (скарги, симптоми, висновки, фотокартки, опис травм, неправдоподібність пояснень отриманих травм), картки обстеження;
А – аналіз та оцінка безпеки жертви;
Р – розгляд подальших варіантів допомоги (відповідне лікування, інформація про подальші заходи, буклети, номери телефонів довіри).
Ця методика є більш придатною вже після здійснення насильства для запобігання його в майбутньому.
Розглянемо пункти реалізації цієї програми більш детально.
1. Регулярне обстеження всіх жінок-пацієнток без тих, хто їх супроводжує.
У випадку переживання насильства почуття безпеки і контролю над своєю долею знищено, здатність довіряти іншим людям похитнулася, а самооцінці нанесено величезну шкоду. Реакції на травму і породжені нею внутрішні конфлікти істотно змінюють особистість і поведінку постраждалого, особливо в тому випадку, якщо він воліє мовчати і не звертатися або допомогою.
Завдання програми – допомогти постраждалому осмислити травматичну подію без впливу інших членів сім’ї або оточуючих. Ця модель, розрахована приблизно на 16 консультативних сеансів, призначена винятково для терапії жертв насильства. Модель містить у собі теоретичне обгрунтування кризової інтервенції, психодинамічну концепцію і принципи короткострокового психотерапевтичного впливу.
Такий підхід припускає зосередження на центральній, ключовій проблемі пацієнта, а тимчасові обмеження моделі визначають постановку специфічних цілей з використанням для їх досягнення сугестії і освіти пацієнта.
2. Адресування прямих конкретних запитань, при цьому рекомендується заохочувати жертву розповісти про насильство, слухати, не висловлюючи суджень, дати зрозуміти жертві, що вона не одинока і не заслуговує подібного ставлення.
Весь терапевтичний процес у цьому випадку розпадається на три послідовні фази: початкову, середню і завершальну.
Початкова фаза звичайно містить у собі два сеанси, у ході яких терапевт:
а) активно втягує клієнта у терапевтичний процес, допомагає йому зрозуміти суть пережитої психологічної травми і виявити точки прикладання зусиль для подолання її наслідків;
б) складає із пацієнткою «терапевтичний контракт»;
в) оцінює ймовірність розвитку депресивних станів і суїцидних тенденцій;
г) індивідуалізує терапевтичну процедуру згідно потреб клієнта.
На початку терапевтичного процесу постраждалий перебуває в стані гострої кризи. Для підготовки його до повноцінної терапії використовуються прийоми кризової інтервенції. Терапевт у цій ситуації активний, готовий до емоційної підтримки, демонструє компетентність у питанні і розуміння природи травми насильства. Він допомагає прояснити ситуацію, встановити зв'язок між станом потерпілого і характером травматичної події, інформує, підказує можливі варіанти дій з метою подолання наслідків травми і допомагає скласти їх план.
Цілі короткострокової психотерапії і тимчасові обмеження процесу обговорюються з пацієнткою під час підготовки «терапевтичного контракту». Визначення часових меж зміцнює надію на лікування, знижує залежність потерпілого від терапевта, мобілізує його на участь у терапевтичному процесі.
У перші сеанси терапевт проводить психодіагностику, яка дозволяє індивідуалізувати психотерапевтичний процес. З цією метою оцінюються:
характер і виразність посттравматичних симптомів;
прояви психологічного захисту;
рівень загального розвитку;
засвоєні культурні норми і установки, які мають відношення до насильства;
можливість підтримки з боку оточення;
попередній травматичний досвід;
наявність невирішених конфліктів.
Робота в другій фазі терапевтичного процесу зводиться до того, щоб дати постраждалому можливість вільно розповідати про насильство, зрозуміти і проробити всі його аспекти. Мета терапії – інтеграція досвіду насильства в загальну систему життєвого досвіду постраждалого і розвиток адаптивних стратегій подолання наслідків травми.
Ключовий момент у взаємодії терапевта і пацієнта – повна відвертість постраждалого і можливість для нього розкрити всі обставини і деталі насильства. Не виключено, що терапевтові буде важко вислухувати подробиці ситуації, однак у цьому випадку йому доведеться перебороти себе, тому що недовіра або небажання слухати перешкоджає ефективності терапії. Важливо пам'ятати, що меж жорстокості не існує. Можливість розповідати про травматичні події і пов'язані з ними переживання сприяє зниженню в постраждалого почуття безпорадності, ізоляції і сорому. Терапевт допомагає постраждалому встановити зв'язок його реакцій із травматичною подією, що відбулася.
Паралельно виробляються відповідні стратегії (поведінкові та когнітивні) і відбувається навчання управлінню симптомами посттравматичного синдрому (ПТС). Для цього використовуються різні терапевтичні прийоми, такі, як релаксація (розслаблення) і редукція (зниження) стресу, фізичні вправи, зниження сенситивності (чутливості) і когнітивне переформування (зміна точки зору).
Як тільки постраждалий починає освоювати травматичний досвід на когнітивному рівні, у нього з'являється здатність контролювати себе і свої реакції, що допомагає йому повернутися до звичного способу життя і підвищує впевненість у собі. Освіта і захист інтересів постраждалого – важлива частина терапевтичного процесу.
Консультанту необхідно розуміти існуючі в суспільстві забобони відносно насильства і вміти їм протистояти. Можна говорити про вторинне (соціальне) переслідуванні жертви, що виражається у висловленнях і діях, які припускають її відповідальність за те, що відбулося, або недооцінка ваги психологічної травми. У деяких ситуаціях консультант виступає захисником інтересів постраждалого з метою вирішення конкретних проблем, породжуваних вторинним переслідуванням. Воно нерідко проявляється у відносинах медичних працівників і працівників правоохоронних органів з жертвами насильства.
Плануючи завершення терапевтичного процесу, консультант нагадує клієнтові, що їх спільна робота підходить до кінця. Звичайно це відбувається під час одинадцятого сеансу і дозволяє постраждалому завчасно підготуватися до втрати зв'язку з терапевтом, відпрацювати заплановане припинення відносин у рамках психотерапевтичного процесу. Протягом завершальної фази терапії проводиться огляд результатів і досягнень терапевтичної діяльності, встановлюють цілі на майбутнє.
Люди, які вступили на шлях зцілення, проходять у процесі психотерапії наступні етапи:
1. «Перед обличчям правди». Для звільнення необхідно зрозуміти, що ж у дійсності відбулося в минулому. Деякі жертви не пам'ятають, що конкретно з ними було, інші просто не дозволяють собі оцінити значення травми і всього, що з нею пов'язане, тобто огороджують себе від болю.
2. Усвідомлення і вираження почуттів. Глянувши в очі правді, люди випробовують всі емоції, від яких вони себе захищали: ненависть до того, хто вчинив насилля, почуття суму і втрати. Консультант допомагає цьому процесу.
3. Протистояння (пряме або непряме) тому, хто вчинив насилля, і іншим людям, так чи інакше пов'язаним із ситуацією. Кинути виклик можна в листі (допускається, що лист буде адресовано і вже померлій людині), у сімейних розмовах, розпочатих на вимогу постраждалого, в особистій бесіді.
4. Зміна відносин з іншими людьми. Постраждала особа вчиться більш об'єктивно дивитися на існуючі відносини і розуміти, які з них можна вважати здоровими, а які – ні. Тут відбувається вибір: як жити далі, чи не варто змінити що-небудь у сімейному житті.
5. Відкриття себе заново. Це відчуття своєї унікальності і поява готовності до подальшого особистого зростання.
6. Турбота про себе. Постраждалий вчиться одержувати те, чого був позбавлений у дитинстві.
7. Прощення себе. Зрозумівши, що з нею відбулося, людина звільняється від почуття провини.
Особливого підходу потребують люди, які пережили насилля в дитинстві. Вони можуть звернутися по допомогу через багато років, коли раптом зрозуміють, що травма, отримана в дитинстві, не затихла з роками і заважає їм нормально жити. Люди можуть прийти зі скаргою на дефіцит тепла в родині, дисгармонію в подружніх відносинах або відчуваючи сильний страх за безпеку своєї дитини. Іноді дитячі травматичні спогади виявляються блокованими на багато років і клієнт навіть не підозрює про те, що відбулося в його дитинстві. Буває і так, що людина пам'ятає про факт насильства, але не пов'язує труднощі свого дорослого життя із цією подією.
У кожному разі насильство, пережите в дитинстві, не проходить безслідно і може викликати в дорослому житті наступні проблеми:
занижена самооцінка;
труднощі у вираженні емоцій;
складнощі у взаєминах з людьми;
дефіцит довіри і сексуальні проблеми;
різні захворювання, викликані психологічними причинами.
У процесі зцілення дорослих, які пережили насилля у дитинстві, психотерапевт ставить наступні цілі:
Повне усвідомлення клієнтом того, що трапилося в дитинстві. Воно відбувається в результаті звільнення від таємниці, яка зберігалася багато років. Часто для тих, хто звернувся по допомогу, розмова із консультантом стає першою в житті можливістю відкрито говорити і згадувати про пережиту травму.
Руйнування почуття самотності та ізоляції внаслідок розкриття секрету.
Надання допомоги потерпілому в розумінні і вираженні своїх почуттів.
Ухвалення рішення про відповідальність за себе.
Відкриття себе заново і самопрощення.
Формування нового способу життя.
3. Документальне оформлення результатів обстеження через протоколи (скарги, симптоми, висновки, фотокартки, опис травм, неправдоподібність пояснень отриманих травм), картки обстеження передбачає гарантування у майбутньому захисту прав постраждалих.
4. Аналіз та оцінка безпеки жертви включає роботу над правовою освітою постраждалих, надання необхідної інформації спеціальним службам (міліції, служби патронату тощо).
5. Розгляд подальших варіантів допомоги (відповідне лікування, інформація про подальші заходи, буклети, номери телефонів довіри).
 
Список використаних джерел
 
Алексеева Л. С. Социально-психологические аспекты семейного насилия // Гендерный подход к проблеме насилия: исследовательские стратегии и роль образовательных программ / Ред. коллег. : Беляева Г. Ф. и др. – М. : Макс Пресс, 2002.
Макаров В. В., Макарова Г. А. Консультирование и психотерапия жертв семейного насилия // Гендерный подход к проблеме насилия: исследовательские стратегии и роль образовательных программ / Ред. коллег. : Беляева Г. Ф. и др. – М. : Макс Пресс, 2002.
Остановим насилие. Опыт работы кризисного центра / Под общей ред. И. Я. Шевцовой, Л. П. Свистуновой. – Иркутск: Изд-во ИрГУ, 2000.
Романова Л. В. Оказание помощи жертвам насилия. – М. : Сестры, 2002.
Улицкая Л. Е. Насилие и мы // Человек и семья: преодоление насилия. Материалы научно-практической конференции. – М. : Горбачев-Фонд, 2000.
Холл З. Последствия сексуальных и психологических травм детства // Психологический журнал. – 1992. – Т. 13. – №5.
Фото Капча