Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Гуманістична психологія. Психотерапевтичні методи, ігри, спрямовані на проекцію психічних образів

Предмет: 
Тип роботи: 
Контрольна робота
К-сть сторінок: 
15
Мова: 
Українська
Оцінка: 

Терапія відбувається як зустріч терапевта з клієнтом або – у груповій терапії – як зустріч терапевта і декількох клієнтів.

Створені Роджерсом "інкаунтер-групи" або групи зустрічі, є однією із найбільш розповсюджених на сьогодні технологій психокорекції і навчання.
 
ІІ. Психотерапевтичні методи, ігри, спрямовані на проекцію психічних образів
 
На сьогодні у світовій практиці існує близько 350 методів психотерапії, які грунтуються на різних теоріях і підходах. Серед них найбільшою розповсюдженістю користуються наступні:
- арттерапія;
- аутогенне тренування;
- бібліотерапія;
- біоенергетика, структурна інтеграція, тілесна динаміка;
- вибухотехніка;
- сугестія;
- самонавіювання;
- гешталът-терапія;
- гіпноз;
- гіпнотерапія;
- матеріально-опосередкована сугестія;
- гіпнокатарсис;
- дебріфінг;
- ігрова психотерапія;
- музикотерапія;
- нейролінгвістичне програмування (НЛП);
- оперантне обумовлення;
- позитивна психотерапія;
- поетична терапія;
- психодрама;
- психотерапія творчим самовираженням;
- метод когнітивної психотерапії;
- раціональна психотерапія;
- розмовна терапія;
- самоінструктування;
- сімейна психотерапія;
- систематична десенситизація (десенсибілізація);
- прихована сенситизація;
- приховане обумовлення;
- тілесноорієнтована психотерапія;
- терапія реальності;
- theraplay (терапевтична гра);
- холдинг-терапія.
Ігрова психотерапія є однією з найпоширеніших при роботі з дітьми. Вона спирається на основні функції дитячої гри і застосовується, у першу чергу, при психотерапії широкого спектра психічних розладів, порушень поведінка і соціальної адаптації в дітей. Найбільш відоме визначення гри, що належить Е. Еріксону (1950): «Гра - це функція Его, спроба синхронізувати тілесні і соціальні процеси зі своїм Я». З погляду впливу на розвиток функції дитячі ігри підрозділяють на:
1. Біологічні. Починаючи з дитинства гра сприяє координації рухів рук, тіла й око, надає дитині кінестетичну стимуляцію і можливість витрачати енергію і розслаблюватися.
2. Внутріособистісні. Гра сприяє розвитку вміння оволодіння ситуаціями, дослідженню навколишнього середовища, зрозумінню устрою і можливостей тіла, розуму і світу. У цьому змісті гра, безумовно, стимулює й оформлює когнітивний розвиток. Крім того, - і ця функція гри, мабуть, найбільше використовується в ігровій психотерапії - гра дозволяє дитині за допомогою символізації і механізму фантазійного «виконання бажань» відредагувати і вирішити внутріособистісні конфлікти. Травматичні переживання відтворюються в грі, однак, будучи «хазяїном» гри, дитина може ніби підкорити собі ситуацію, у якій у реальності вона почуває себе нездатною до перемоги.
3. Міжособистісні. Насамперед, гра - один з основних засобів досягнення сепарації від матері або людини, яка її замінює. Ігри типу «ку-ку, де я?» чи хованки-доганялки – це імітація тимчасової розлуки в комфортній ситуації, яка ніби готує дитину до можливості і справжніх тимчасових розставань з матір'ю або іншою близькою людиною.
У дітей з емоційними порушеннями тема сепарації є однією з найбільш хворобливих і постійно відтворюється в терапевтичних сесіях. Більш того, кожна сесія має початок і кінець, і дитині приходиться вчитися тому, як спочатку вступити в контакт, а потім розстатися. Крім того, на більш пізньому етапі розвитку дитини гра служить полігоном для освоєння величезної кількості соціальних навичок - від того, як ділитися іграшками, до того, як ділитися ідеями. Ця функція гри особливо широко використовується в груповій або сімейній ігровій психотерапії.
4. Соціокультурні. У кожному суспільстві, на кожному історичному етапі існують як ігри, які дають дітям можливість приміряти бажані дорослі ролі, поступово розширюючи їх репертуар, так і ігри, які зменшують страх смерті. У такого роду іграх діти засвоюють ідеї, поведінку й цінності, асоційовані в суспільстві з цими ролями. В ігровій психотерапії цей процес продовжується, коли дитина програє ролі різних людей, які викликають у неї різні емоції.
Уперше гра стала включатися в психотерапевтичну роботу з дітьми Гельмутом у 1919 р. Пізніше А. Фрейд і М. Кляйн були зроблені описи систематичного використання гри як інструмента психотерапії дітей. При цьому гра була засобом адаптації цілей і технік психоаналізу до роботи з дітьми. У 1928 р. А. Фрейд почала використовувати гру як спосіб залучення дитини до аналітичної роботи.
Лише по досягненні міцного позитивного контакту з дитиною головний фокус уваги на терапевтичному сеансі починав зміщуватися до вербальної взаємодії і поступово - тому що діти звичайно не можуть користуватися методом вільних асоціацій - до аналізу снів і фантазій. Представник Британської галузі психоаналізу М. Кляйн, на відміну від Анни Фрейд, вважала, що гра служить не тільки способом встановлення контакту з дитиною, але, у першу чергу, безпосереднім матеріалом для інтерпретацій. У 1932 р. М. Кляйн запропонувала використовувати дитячу гру в терапевтичній ситуації як заміну вербалізації, до якої діти ще не здатні, у той час як гра виражає складні афекти й ідеї.
Кляйніанська терапія не має вступної фази, ігрова поведінка дитини інтерпретується з першої ж зустрічі. Такий підхід дозволив М. Кляйн істотно розширити діапазон дитячого психоаналізу: якщо А. Фрейд вважала, що позитивні результати досягаються при психоаналізі в основному дітей-невротиків, то пацієнтами кляйніанського аналітика можуть бути й діти з дуже важкими порушеннями психічного функціонування.
Сьогодні можна виділити чотири основних підходи до ігрової психотерапії: психоаналітичний, гуманістичний, поведінковий і підхід з погляду теорії розвитку. У рамках психоаналітичної моделі психотерапевт служить ніби перекладачем. Його завдання полягає в тому, щоб інтерпретувати те, що дитина привносить у терапевтичну сесію, надаючи змісту поведінці дитини і повідомляючи їй результати своїх інтерпретацій у зрозумілій формі.
Метою при цьому є досягнення й усвідомлення дитиною несвідомих мотивів власних дій і внутрішніх конфліктів. Гра при цьому розглядається і як спосіб установлення контакту з дитиною, і як інструмент діагностики, і як матеріал для опрацювання проблем дитини. 
Поведінкова теорія розглядає психопатологію насамперед як результат позитивного і негативного обумовлення визначених типів поведінки й емоційного реагування. Метою ігрової психотерапії при цьому є, насамперед, виявлення патологічних моделей і характеру їх обумовлення. Гра використовується як матеріал для введення нової системи підказок, сама гра не володіє лікувальними властивостями.
Ігрова психотерапія в рамках теорії розвитку припускає використання терапевтом гри як основного інструмента розвитку. Терапевт при цьому фактично імітує роль основних фігур, які піклуються про дитину, структуризуючи активність дитини, змушуючи її діяти в «зоні найближчого розвитку», втручаючись й організовуючи взаємодію, у якій дитина одержує відчуття тепла і довіри. 
Теорії, однак, підкреслюють і відтіняють окремі функціональні аспекти гри, корисні з погляду психотерапевта. Гра ж залишається цілісною, особливою і цінною для дитини діяльністю зі своєї «таємницею». Повага терапевта до цієї «таємниці» і зрозуміння власних здібностей, установок, переваг, стилів і т. д. у грі створює ту необхідну базу, без якої терапевтичне використання гри вироджується в маніпуляції.
Ігрова психотерапія використовується в індивідуальному, сімейному і груповому форматах; у ситуаціях амбулаторної, госпітальної і шкільної роботи. Вона ефективна в дітей і підлітків практично з усіма розладами, крім важких форм дитячого аутизму і глибокого аутизму при шизофренії.
 
Список використаної літератури:
 
1.Вопросы психологии ребенка дошкольного возраста/ Под ред. Леонтьева А.Н. и Запорожца А.В. - М., Международный образовательный и Психологический колледж, 1985.
2.Выготский Л.С. Воображение и творчество в дошкольном возрасте. М., Просвещение, 1991.
3.Выготский Л.С. Педагогическая психология. М., Педагогика, 1991.
4.Гуманистическая психология ХХ ст./под. общей ред. Анненковой В. А. – М.: Наука, 1996 г.
5.Жуковская Р.И. Воспитание ребенка в игре. М., 1986.
6.Обухова Л.Ф. Возрастная психология. М., Педагогическое общество России, 2003.
7.Эльконин Д.Б. Психология игры. - М.: Педагогика, 1978.
8.Эмоциональное развитие дошкольников/ Под ред. Кошелевой А.Д. - М.: "Просвещение", 1985.
Фото Капча