Характеристика основних концепцій політики безпеки адміністрацій Барака Обами щодо Азійсько-Тихоокеанського регіону

Все ж США взяли активну участь у вирішенні питання Східно-Китайського моря та проблеми між Філіппінами та В’єтнамом і Китаєм [19].

Держдепартамент другої адміністрації Барака Обами очолив Джон Керрі, який проводить подальшу політику в тому ж руслі. Так як і Х. Клінтон, він розпочав роботу із турне по країнах Сходу і одними з перших відвідав країни Східної Азії. Виступ Джона Керрі 15 квітня 2013 року у Токіо визначав метою зовнішньої політики США створення мирного, економічно забезпеченого та соціально стабільного суспільства у Тихоокеанському регіоні [10].

У жовтні 2013 року на зустрічі у Токіо, міністри США та Японії підкреслили, що реорганізація збройних сил Сполучених Штатів в Японії є забезпеченням того, що вони підтримають стримування Китаю і готові захищати Японію, залишаючись політично стійкими. Це пов’язано із тим, що Вашингтон зменшує свій військовий контингент у Японії, дислокуючи його до Австралії [6].

Та все ж, політика Джона Керрі вважається не такою активною, як у Хілларі Клінтон. У 2013 році Китай прийшов до єдиної політики протидії «ребалансуванню» США – почав розвивати інфраструктуру та торгові шляхи у партнерстві із сусідніми країнами. Закономірно, що США підтримують країни, у яких є проблеми з Китаєм, а такі країни як Індонезія, М’янма і Таїланд підтримують гарні відносини і з Китаєм. Також, важливим моментом стало те, що багато сильних фігур із кабінету Клінтон пішли у відставку, а Джон Керрі не має такого ж впливу як Хілларі Клінтон [25].

На світовому економічному форумі в Давосі у січні 2014 року Джон Керрі зазначив, що є успіхи політики США у розвитку ТТП, співпраці у форматі АСЕАН та роботі з вирішенням Корейської проблеми із залученням Китаю до переговорів із КНДР [14].

Чак Хагель після поїздки до Азії зазначив про важливість співпраці у питанні безпеки всіх краї регіону. Під час зустрічі з японським колегою, він висловив основні принципи подальшої співпраці: підтримка

діалогу, співпраця у сферах спільних інтересів і праця над усуненням розбіжностей шляхом відкритості та комунікації між країнами [13].

Важливим питанням також стала можливість втручання США у дискурс за спірні території у ПКМ між Китаєм та Філіппінами і В’єтнамом. Сполучені Штати весь час притримуються позиції нейтралітету, підкреслюючи, що не мають ніяких інтересів в районі, і виступають за мирне дипломатичне врегулювання проблеми [2].

Дрібні країни регіону вважають себе безсилими вплинути на ситуацію, проте вони є «середніми геополітичними гравцями», які можуть справляти вплив на політику в регіоні. До них відносяться Японія, Індія, Південна Корея, Австралія, В’єтнам і Малайзія. Об’єднання цих країн з однією метою здатне справити вплив на регіональну політику. Зустрічі представників таких країн для обміну інформацією та створення коаліцій для вирішення питань – нове явище в структурі регіону, і його називають «коаліція середніх сил» – «middle-power coalitions». Подібні структури можуть вирішити дві головні проблеми – гасло Китаю «Азія для азіатів», яким він намагається витіснити США та знаття напруги між Китаєм та США, «стримуючи» КНР, і не загострюючи відносини між КНР та США [21].

Після форуму АТЕС, на почату листопада Джон Керрі зазначив, що зустрівся з міністрами закордонних справ Китаю та Японії, з якими обговорив нові успіхи китайсько-японської економічної співпраці. Він підкреслив важливість співпраці США у форматі АТЕС, що дає можливість налагодження економічних відносин у всьому АТР [7].

У Австралії в листопаді 2014 року, Барак Обама зазначив, що США продовжують зміцнювати союзи в АТР – з Японією, з Кореєю, з Філіппінами, та Австралією. Тому в Австралію дислокуються морські піхотинці для взаємодії з місцевими ЗС. Вашингтон продовжуватиме також співпрацю з регіональними організаціями типу АСЕАН та АТЕС та розвиватиме ТТП, на 12 країн-членів якого припадало 40% світової економіки [9].

Деніел Рассел 4 лютого 2015 року зазначав, що цей рік має бути роком Транс-Тихоокеанського партнерства, ініціатива якого успішно здійснюється, і співпраця

членів має велике значення для регіону [24]. Це найбільш масштабні економічні переговори у глобальному масштабі. Зараз співзасновниками ТПП є 12 країн – Австралія, Бруней, Канада, Чилі, Японія, Малайзія, Мексика, Нова Зеландія, Перу, Сінгапур, В’єтнам та США, і ВВП організації складає 40% світового. Після укладання ТТП, очікується зростання доходів країн на 110 млрд. дол. щорічно, а доходи Китаю мають впасти на 35 млрд. дол. щорічно. Долучення АСЕН може призвести до генерування прибутку ще в 300 млрд. дол. на рік, проте, Вашингтон не виказує особливого ентузіазму щодо цієї угоди, що пов’язано з економічним протистоянням

КНР. Також, у форматі ТТП можна буде обговорювати регіональні проблеми, чого так прагне Америка [5].

Проте ці проекти займають занадто багато часу. Так, створення Китаєм Інвестиційного банку, виглядає більш привабливим у фінансовому плані, ніж ТТП [22].

Таким чином, США вважають себе частиною регіону і свою безпеку залежною від безпеки АТР. Забезпечення безпеки у АТР включає в себе глибоку співпрацю із країнами регіону, що призведе до економічного зростання