Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Характеристика творчості Байрона

Предмет: 
Тип роботи: 
Доповідь
К-сть сторінок: 
5
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Джордж Гордон Байрон, шостий барон Байрон (англ. George Gordon Byron)  (22 січня 1788, Лондон – 19 квітня 1824, Месолонгіон) – англійський поет, став символом романтизму і політичного лібералізму в Європі XIX століття.
Народився в Лондоні в старовинній, але збіднілій дворянській сім'ї. В десять років, після смерті двоюрідного брата, успадкував від одного з родичів титул лорда та Ньюстедське аббатство, старовинний маєток у графстві Ноттінгем (великому промисловому центрі Англії). Саме тут Байрон став свідком жахливого визиску пролетаріату й виступів луддитів. «Години дозвілля» (1807) – перша, ще не цілком самостійна збірка віршів. Сатирична поема «Англійські барди і шотландські оглядачі» (1809) поклала початок теоретичній полеміці Байрона з реакційним романтизмом, якої він не припиняв протягом всього життя. Байрон суворо осуджував поетів т. з. «озерної школи» за зраду прогресивних ідей, нещадно висміював потяг до середньовіччя, містики.
Літературну славу й світове визнання принесли Байрону перші дві пісні «Паломництва Чайльда Гарольда» (1812), написані під враженням подорожі до Португалії, Іспанії, Албанії, Греції, Туреччини. Публікація цього поетичного щоденника знаменувала собою народження революційної течії в англійському романтизмі. Саме тут Байрон уперше заявив про свої симпатії до національно-визвольної боротьби поневолених народів і про свою ненависть до загарбницьких воєн. Для цього Б. використав традиційну на той час форму мандрів романтичного героя.
Повернувшись до Англії, Байрон бере активну участь у політичному житті країни, виступає в палаті лордів проти закону про смертну кару для луддитів та ін. Своє обурення реакційною політикою уряду, ідею неминучості народної помсти Байрон втілив у сатиричній «Оді авторам білля проти руйнівників верстатів» (1812), а також у віршах та епіграмах 1812-16. У ці ж роки Байрон створює ліричні вірші, в яких тема кохання поєднується з волелюбними ідеями, а також цикл так званих східних поем («Гяур», «Абідоська наречена», 1813, «Корсар», «Лара», 1814, дещо пізніше – «Мазепа», 1818, та ін.), об'єднаних спільними настроями. В цих поемах особливо помітні суперечності світогляду Байрона – могутній протест поета-романтика проти ненависної йому дійсності і анархо-індивідуалістичні мотиви та песимізм. Настрої трагічної самотності, відчаю, нігілістичне заперечення можливостей суспільного прогресу особливо виявились у вірші «Пітьма» (1816), у філософській драмі «Манфред» (1817) та в деяких інших творах, написаних після другого вимушеного від'їзду Байрона з батьківщини внаслідок жорстоких переслідувань його панівними класами Англії. Так звана світова скорбота Байрон виникла насамперед під впливом духовної кризи, пережитої поетом у зв'язку з крахом ідеалів Французької революції та реставрацією «старого режиму» в Європі після падіння Наполеона. Та сила Байрона в тому, що він зумів перебороти свої вузько індивідуалістичні й песимістичні настрої і в громадсько-політичній діяльності та у кращих творах залишився активним борцем проти реакції за краще майбутнє народу. Цю силу він черпав у живому зв'язку з визвольними рухами сучасності. Навіть у найтяжчі для нього часи внутрішньої розгубленості Байрон вірний своїм демократичним принципам. У поемі «Шільйонський в'язень» (1816) він оспівав мужність швейцарського республіканця 16 ст. Боннівара, створив бойовий гімн англійських луддитів – «Пісня для луддитів» (1816).
У 3-й і 4-й піснях «Чайльда Гарольда» (1817-18) поет заявляє про свою відданість поглядам французьких просвітителів, висловлює віру в справу революції. З 1817 по 1823 Б. жив в Італії, брав активну участь у боротьбі карбонаріїв. Серед численних творів цього періоду, позначеного найвищим розквітом поетичного генія Байрона, особливе місце належить містерії «Каїн» (1821). Біблійна легенда про перших людей на землі під пером Байрона набирає могутнього атеїстичного й революційного звучання. Мотиви «світової скорботи» поєднуються з ідеями прометеївського богоборства й гуманізму.
Однак Байрон був не тільки романтиком. Він також написав злободенно-сатиричні твори, позначені виразним реалізмом («Видіння суду», 1821; «Бронзовий вік», 1823, та ін.). Незакінчений роман у віршах «Дон Жуан» (1819- 23; 16 пісень) завершує творчий шлях поета. Це грандіозний критичний огляд суспільного життя тогочасної Європи. Протест Байрона проти соціального й національного рабства, мілітаризму, церкви, порочної дворянсько-буржуазної моралі й тема революційного народу звучать тут з особливою силою, бо розкриваються вони переважно реалістичними художніми засобами. Останні місяці свого життя Байрон перебував у Греції, де в рядах грецької армії боровся за визволення Греції з-під турецького ярма. Там же (в грецькому місті Месолонгіон) він захворів на пропасницю, від якої помер.
Могутня творча індивідуальність і блискучий волелюбний талант поета здобули всесвітнє визнання. Байрон мав надзвичайно великий вплив на передову літературу свого часу. Він завоював любов і пошану О. Пушкіна, В. Гюго, Г. Гейне, П. Петефі, А. Міцкевича, Л. Українки, П. Грабовського, І. Франка. За свідченням Енгельса, Байрон був улюбленим поетом англійських робітників епохи чартизму. Своїм однодумцем його вважали декабристи. Бєлінський назвав його неосяжноколосальним поетом, Прометеєм нового часу. Твори Байрона перекладалися багатьма мовами; українською мовою їх перекладали І. Франко, Л. Українка, П. Грабовський, П. Куліш, М. Костомаров та ін.
«Поезія Байрона – це крик страждання, це скарга, але скарга горда, котра швидше дає, ніж просить, швидше сходить, ніж благає», – писав про поезію Байрона В. Г. Бєлінський. Як ніхто інший, Байрон втілив у своїй творчості головне в романтизмі – розлад між ідеалом і дійсністю. Звідси його основні теми – «світова скорбота» і утеча від світу («Геть, геть від життя – назавжди!»). «Світова скорбота» у творчості Байрона – це велике невдоволення порядком речей у сучасному йому світі. У цій «світовій скорботі» – заклик до справедливості для всіх народів і всіх людей. У європейському романтизмі не було іншого поета, який би так полум'яно говорив про цінності особистості («самодержавства» особистості), що протистоїть навколишньому світу. Як писав Бєлінський, «це особистість людства, що обурилася проти загального й у гордому повстанні своєму обіперлася сама на себе».
 
Список використаних джерел
 
Абрамович М. Я. Поет свободи Лорд Байрон. – М. : Типограф. – К. Л. Меньшова, 1912. – 46 с.
Андре Моруа. Байрон. – Минск: Полымя, 1990.
Веселовский А. Джордж Гордон Байрон. – М. : Литература, 1987.
Дьяконова Л. Я. Лирическая поэзия Байрона. – М. : Наука, 1975.
Звєрєв О. М. Перлина літератури. Життя та поезія Байрона. – К. : Дит. літ., 1988.
Клименко Е. И. Байрон. Язык и стиль. – М. : Искусство, 1988.
Лагунов О. І. Джордж Гордон Байрон. – Харків: Ранок, 2003.
Фото Капча