Ідеї права в українській культурі: історичний аспект

Історія філософсько-правової думки в Україні – це історія пошуків правового ідеалу, які здійснювались в межах трьох напрямків української духовної культури: філософії, політичної думки і юриспруденції.

Біля витоків філософсько-правової думки українського народу стояв митрополит Іларіон. У відповідності до міфологічних і релігійних уявлень того часу він висунув ідею рівноцінності і рівноправності народів, яка може розглядатись в якості праобразу як міжнародного співробітництва, так і обґрунтування рівноцінності і рівноправності людей.

В кінці XVI ст. на основі формування в Україні реформаційних ідей в княжому середовищі, братствах і Острізькому культурноосвітньому центрі, а також в полемічних творах І. Вишинського, Х. Філарета обґрунтовується ідея демократизації церкви з якої поступово починають викристалізовуватися раньобуржуазні політичні принципи. Виголошена ними свобода совісті, може розглядатися як передвісник визнання принципу інтелектуальної і моральної автономії особистості. Усвідомлюються такі її особливості як вроджена рівність, свобода вираження своєї волі, свобода боротьби за свої переконання, відстоюються право, звичаї, віра і мова українського народу.

Поєднання реформаційних та просвітницьких ідей проявилося в творчості вихованця Києво-Могилянської академії П. Орлика (1672-1742), генерального писаря (канцлера) і сподвижника Мазепи, гетьмана в еміграції, активного прибічника української державної ідеї. В його знаменитій «Конституції України» (1710) приорітетним визнавалось право України на самовизначення і суверенітет. [4, с. 149].

Систематичний розвиток філософії права в Україні був пов’язаний з ідеями Просвітництва. Це пояснюється особливостями менталітету, збереженням певних традицій і наявністю такого духовного центру як Києво-Могилянська академія. Багато вихідців з України продовжили свою просвітницьку діяльність в Росії (Ф. Прокопович, Я. Козельский, С. Десницький, В. Золотницький, П. Лодій та ін.).

Просвітницька ідеологія сприяла внесенню в світогляд ідей природного права і суспільного договору, основним тезисом якого є ідея автономної особистості, яка ґрунтується на ідеях свободи та юридичної рівності. Просвітителі робили акцент на універсально-значимому в праві. Як вже відзначалось, на процес культурно-особливого визначення права впливають специфічні риси національного характеру і пов’язані з ним особливості філософського світогляду. Так, Д. Чижевський вказував на те, що на процес культурно-обумовленого оправдання права мають вплив специфічні риси національного характеру і пов’язані з ними особливості філософського світогляду. Він вважав, що «емоціоналізм», який проявляється у визнанні високої цінності життя почуттів, емоцій, обумовлює те, що в найбільшій мірі відповідає особливостям української душі «філософія серця» (кордоцентризм). Тому українські мислителі завжди прагнули зайняти позицію примирення, відкинути крайнощі, дати справедливу оцінку навіть протилежним течіям. До ідеалу зовнішньої гармонії приєднується ідеал гармонії внутрішньої, як вищий ідеал етичної свідомості, тобто релігійності.

На формування ідеалу творчої самореалізації особистості мала великий вплив перш за все релігійно-екзистеціальна «філософія серця» Г. С. Сковороди та П. Д. Юркевича, а також ліберальна філософія права М. П. Драгоманова і Б. А. Кістяковского.

Розвиваючи ліберальні ідеї М. П. Драгоманова, Б. А. Кістяковський запропонував ідеал правової особистості, яка, з однієї сторони, дисциплінована правом і стійким правопорядком, а з іншої, наділена всіма правами і вільно користується ними. [2, с. 128]. На нашу думку, досвід співіснування цивілізовано-універсального та культурно-специфічного в змісті ідеї права, який був здобутий російськими і українськими філософами права кінця ХІХ-початку ХХ століття, повинен бути врахований і сьогодні.

Проведене дослідження дає змогу зробити висновок, що український національний характер амбівалентний по відношенню до ідеї права. Тому формування правового суспільства в Україні неможливе без визнання цінності права і відтворення цього відношення у повсякденній діяльності соціального суб’єкта, а також без трансформації соціальних інститутів, які орієнтують їх на стимулювання розвитку у людей «позитивно-правових якостей» і блокування «негативно правових».

Аналіз філософсько-правових ідей українських мислителів дозволяє реконструювати ідеальну модель правосвідомості українського народу в єдності загальнолюдських і специфічно національних рис.

Таким чином, на основі здійсненого аналізу, можемо зробити висновок про домінуючу роль релігійно-антропологічних (екзистенціальних) і феноменологічних методів обґрунтування правових ідеалів у межах гуманістичної лінії дореволюційної вітчизняної філософії права і соціокультурну обумовленість характерної для неї тенденції визнання права на гідне існування провідною світоглядною установкою на забезпечення рівних умов для творчої самореалізації особистості. Це дає підстави для соціокультурного обґрунтування сучасного конституційного ідеалу соціальної правової держави.

 

 

Горский В. П. Філософія в українській культурі (методологія та історія) / В. П. Горский – К. : Центр практичної філософії, 2001. – 236 с.

Кистяковский Б. А. Государство правовое и социалистическое // Вопр. философии. / Б. А. Кистяковский – 1990. – № 6. – С. 141-159.

Колодій А. М. Принципи права України / А. М. Колодій – К. : Юрінком Інтер, 1998. – 206 с.

Вивід прав України // Історія філософії України. Хрестоматія: Навч. посібник. / П. Орлик – К. : Т-во «Знання» України, 1993. – С. 148-153.