Інституалізація, види і функції соціальних інститутів, соціальна організація

і становлення соціальних інститутів як ключових структурних елементів суспільства.

Як і будь-який інший складний суспільний процес, інституціалізація є тривалою і поступовою. Для її здійснення необхідні такі умови:

1. Об´єктивна потреба, усвідомлювана в суспільстві як загальнозначуща, загальносоціальна. Її задоволення можливе тільки у процесі соціальної взаємодії. Якщо така потреба стає незначною або зникає зовсім, тоді існування соціального інституту стає неактуальним, навіть гальмівним.

Відомий соціальний дослідник Г. Ленскі визначив ключові соціальні потреби, які породжують процеси інституціалізації:

– потреба комунікації (мова, освіта, зв´язок, транспорт) ;

– потреба у виробництві продуктів і послуг;

– потреба у розподілі благ і привілеїв;

– потреба безпеки громадян, захисту їх життя і благополуччя;

– потреба у підтримці системи нерівності (розміщення соціальних груп за позиціями, статусами тощо) ;

– потреба у соціальному контролі за поведінкою членів суспільства (релігія, мораль, право).

Сучасне суспільство характеризується розростанням та ускладненням системи соціальних інститутів. З одного боку, одна і та сама потреба може породжувати існування численних інститутів, з іншого – кожен інститут реалізує комплекс базових потреб щодо соціалізації індивідів, трансляції соціальних норм і культурних цінностей, соціального досвіду.

2. Наявність особливого, притаманного конкретному інституту культурного середовища (субкультури) – системи цінностей, соціальних норм і правил.

Кожен соціальний інститут має свою систему цінностей та правил (нормативних очікувань), які визначають мету його діяльності. Діючи в межах інститутів, а також всередині різних соціальних ролей, пов´язаних із специфічними соціальними позиціями (статусами), ці норми дозволяють, пропонують або забороняють певні види поведінки, що робить дії людей доцільними, корисними та односпрямованими. Наприклад, у межах інституту сім´ї подружня зрада, позашлюбні діти, кровозмішення є порушенням інституціальних (нормативно встановлених) вимог. З цієї точки зору інституціалізація – це прийняття індивідом, групою культурних норм, цінностей, еталонів, що регулюють різні аспекти людської діяльності, сприяють задоволенню потреб, прийнятній поведінці.

3. Наявність необхідних ресурсів (матеріальних, фінансових, трудових, організаційних), які суспільство повинне стабільно поповнювати шляхом капіталовкладень у них та підготовкою кадрів.

Інституціалізація є процесом, за якого певна суспільна потреба починає усвідомлюватися як загальносоціальна, а не приватна. Для її реалізації у суспільстві встановлюються особливі норми поведінки, формуються відповідні ролі, готуються кадри, виділяються ресурси. Зміни у соціальній практиці можуть привести як до модифікації існуючих інститутів, так і до появи нових інституціальних форм. Так, криза адміністративно-командної системи започаткувала соціальні процеси і відносини, які спричинили докорінні суспільні зміни – появу нових соціальних інститутів господарювання, управління, парламентської демократії. У процесі інституціалізації складаються основні структурні ознаки, що характеризують соціальні інститути в сучасному суспільстві. Вони мають універсальний характер і охоплюють:

– певну сферу діяльності та суспільних відносин;

– установи для організації спільної діяльності людей, уповноважених виконувати соціальні, організаційні, управлінські ролі та функції;

– норми і правила відносин між членами суспільства, що належать до сфери діяльності соціального інституту;

– систему санкцій за невиконання ролей, норм і стандартів поведінки;

– матеріальні засоби (громадські будинки, обладнання, фінанси тощо).

Види і функції соціальних інститутів

Соціальні інститути багатогранні та різноманітні. Можна виділити різноманітні критерії їх класифікації. Зупинимося на двох: предметному (змістовному) і формалізованому. На підставі предметного критерію, тобто характеру змістовних завдань, які виконують інститути, виділяють:

- політичні інститути (держава, партія, армія) ;

- економічні інститути (розподіл праці, власність, податки і т. ін.) ;

- інститути спорідненості (шлюбу, сім’ї) ;

- інститути, що діють у духовній сфері (освіта, культура, масові комунікації) та ін.

На підставі другого критерію, тобто характеру організації, інсти­тути поділяються на формальні та неформальні. Діяльність перших заснована на суворих нормативно та можливо юридично закріплених приписах, правилах, інструкціях. Це держава, армія, суд тощо. У неформальних інститутах така регламентація соціальних ролей, функцій, засобів і методів діяльності та санкцій за ненормативну поведінку відсутня. Вона замінюється регулюванням неформальним через традиції, звичаї, соціальні норми та ін. Від цього неформальний інститут не перестає бути інститутом та виконувати відповідні функції.

Соціальні інститути, постійно розвиваючись, змінюють свої форми. Витоками розвитку виступають ендогенні, тобто внутрішні та екзогенні (зовнішні) фактори. Зміна соціальних інститутів під впливом культурних підсистем обумовлена, скоріше накопиченням людством нових знань. Крім того, на еволюцію соціальних інститутів значною мірою впливають зміни у ціннісних орієнтаціях, особливо засоби оцінки об’єктивної реальності, які формують «світогляд» конкретної культурної спільноти.

Значний вплив на соціальний інститут може справити особистість. Дії особистостей часто змінюють не тільки функціонування окремих соціальних інститутів, а й цілих суспільств. Водночас самі соціальні інститути відіграють не останню роль у формуванні світосприйняття та світогляду індивідів, наприклад, інститут сім’ї, освіти та ін.

Ендогенні зміни соціальних інститутів відбуваються взагалі через те, що той чи інший інститут перестає ефективно виконувати свої функції, не досягає поставленої мети, не реалізує потреб та інтересів якихось соціальних груп. Надати нового імпульсу роботі соціального інституту можна шляхом його реорганізації, поглибленої спеціалізації, тобто створити нові, значно диференційовані структури, які будуть діяти на основі інших норм та приписів.

Історія розвитку соціальних інститутів – це, по суті, поступове перетворення інститутів традиційного типу в сучасний інститут, на­приклад, інститут сім’ї, права, церкви та ін. Чим