Інвестиції і збереження

У теорії М. Фрідмена стверджується, що існує стабільна функція попиту на гроші. Це положення відрізняється від поглядів Дж. Кейнса, який вважав, що попит на гроші відрізняється невизначеністю і непередбаченістю. Попит на гроші визначається так званим постійним доходом, який розраховується як середньозважена величина на основі рівнів доходу за поточний і попердні роки (3-4% в рік темп зростання грошової маси, що відповідає середнім темпам економічного зростання розвинутих країн). Деякі економісти вважають, що чисту теорію М. Фрідмена можна скоріше назвати не теорією попиту, а теорією пропозиції грошей, бо саме пропозиція визначає ситуацію на ринку.

Важливим постулатом монетаризму є твердження, що пропозиція грошей носить екзогенний характер, тобто визначається силами, які знаходяться за межами економічної системи (мається на увазі уряд). А це передбачає здатність центрального банку жорстко і ефективно контролювати величину грошової маси.

Емпіричні дані про зміни грошової маси і ВВП США у перші післявоєнні десятиріччя в основному підтвердили погляди монетаристів, але в 70-80 роках ХХ ст. незаперечність тези про стабільність попиту на гроші була серйозно порушена, так як ні одна теоретична модель, ні одна система рівнянь монетаристів не змогла точно передбачити зміну грошової маси у цей період.

Неокейнсіанці виступили проти твердження монетаристів про екзогенність пропозиції грошей, так як, на їх думку, це не підтверджується на практиці. Хоча в працях Дж. Кейнса також допускалась думка про екзогенний характер пропозиції, але часи змінились. В умовах господарства, заснованого на кредитних грошах, пропозиція грошей потрапила у пряму залежність від змін попиту на них (як на готівкові гроші, так і на депозити) і тепер вже носить ендогенний (тобто залежний від внутрішніх параметрів) характер. Істина в цій полеміці лежить швидше за все, десь посередині.

Монетаристи, крім того, вважають, що ціни і заробітна плата гнучкі, швидко реагують на зміни попиту. Тим самим вони відкидають твердження Дж. Кейнса і його послідовників про інертність і фіксованість цих величин.

 

 

Теоретичні дискусії між неокейнсіанцями і монетаристами фокусуються в основному не на питаннях ціноутворення чи попиту на гроші, а на проблемах впливу грошей на розвиток ринкового господарства. Ці школи по-різному уявляють механізм функціонування ринкової економіки. Монетаристи, як і неокласики, стверджують, що ринкове господарство в умовах повного використання всіх ресурсів автоматично прагне до підтримання зрівноваженого стану, у якому безвідмовно діють певні вбудовані «пружини» і «стабілізатори» економічного розвитку. Звідси рецепт для державної політики: менше втручання в процеси відтворення, так як це тільки приносить шкоду і руйнує особисту свободу. В той же час неокейнсіанці заявляють, що внутрішні механізми ринкового господарства не в силах вивести економіку з тривалих періодів кризових явищ. Тому вони пропагандують активну політику державного регулювання ринкового господарства.

Макроекономічна модель монетаристів відводить приорітетну роль у регулюванні сукупного попиту грошовій або монетарній політиці держави. Неокейнсіанці підкреслюють важливість, поряд із грошовою, також фіскальної політики. Грошова (монетарна) політика являє собою комплекс взаємопов'язаних заходів, здійснюваних центральним банком із метою регулювання сукупного попиту шляхом запланованого впливу на стан кредиту і грошового обігу. Фіскальна політика полягає в державному регулюванні сукупного попиту шляхом запланованих змін державних витрат і податків.

Відмінності в позиції монетаристів і неокейнсіанців з даного питання витікають із їх теоретичних передумов. Якщо вважати, що попит на гроші стабільний і передбачуваний, а пропозиція грошей – екзогенна, то центральний банк може шляхом грошової політики збільшувати або, навпаки, скорочувати витрати господарських агентів, тобто може проводити ефективне регулювання економічного розвитку. Якщо ж вважати, що попит на гроші нестійкий, а пропозиція грошей має ендогенний характер, то грошова політика центрального банку буде досить неефективна і більш надійно можна регулювати господарство шляхом фіскальної політики.

Більшість економістів вважають, що центральний банк відіграє ключову роль і займає монопольне положення не тільки в сфері емісії грошей, але і в сфері проведення монетарної політики держави, яка розрахована на короткострокові періоди і ведеться непрямими методами. Проводячи монетарну політику, центральний банк прагне забезпечити сприятливі умови економічного зростання і переслідує цілком конкретні цілі: регулювання темпів економічного зростання, пом'якшення циклічних коливань на ринках товарів, капіталу і робочої сили, стримування інфляції, досягнення збалансованості платіжного балансу.

Грошову політику центральний банк може здійснювати за допомогою таких економічних інструментів:

Ставка міжбанківського кредиту – відсоток за кредит, який центральний банк надає всім іншим банкам.

Норма обов'язкових резервів.

Операції з державними