Інвестиції і збереження

Позабюджетні фонди, що займають особливе місце в системі фінансів. Державні позабюджетні фонди (пенсійний, фонд соціального страхування, приватизації, інноваційний та ін.) створюються за рахунок закріплених джерел (у тому числі державного бюджету). Недержавні позабюджетні фонди формуються за рахунок джерел, які зазначені в їхніх статутах (наприклад, благодійний фонд).

Державним фінансам (державні бюджетні та позабюджетні фонди) належать провідна роль у всій фінансовій системі. Це своєрідний барометр, що відображає загальний стан економіки, потужний чинник, що визначає її розвиток.

 

 

Центральне місце в системі державних фінансів займає державний бюджет. Державний бюджет – це річний план державних витрат і джерел їх фінансового покриття. Структура бюджету країни залежить перш за все від її державного устрою. В країнах, які мають унітарний устрій, бюджетна система має дворівневу побудову – державні й місцеві бюджети. У країнах із федеративним устроєм (США, ФРН, Росія) є проміжна ланка – бюджети штатів, земель, республік). Державний бюджет є таким чином не тільки бюджетом центрального уряду, але сукупністю бюджетів усіх рівнів державних адміністративних властей.

Проект бюджету щорічно обговорюється і приймається законодавчим органом – парламентом країни, штату або муніципальними зборами. Після завершення фінансового року повноважні представники виконавчої влади звітують про свою діяльність щодо мобілізації доходів і здійснення витрат відповідно до прийнятого у попередньому році закону про бюджет. У 2001 році Верховною Радою був прийнятий Бюджетний кодекс України, який містить ряд позитивних положень ринкового спрямування. Міжбюджетні відносини до Мінфіну, районів і міст обласного підпорядкування будуються напряму, безпосередньо. Місцеві бюджети обслуговуються тільки через казначейства. А це означає, що вільно розпоряджатися грошима не за цільовим призначенням місцева влада вже не може.

Важливою складовою частиною фінансової системи держави є місцеві бюджети. За рахунок їх витрат фінансуються у першу чергу об'єкти комунальної власності, будівництво доріг, шкіл, розвиток засобів зв'язку, а також житлове будівництво. Бюджети місцевих органів влади використовуються також на утримання місцевої адміністрації, органів суду, міліції (поліції) і прокуратури.

При формуванні місцевих бюджетів можуть використовуватись дотації, субсидії і субвенції. Дотації надаються нижчому місцевому бюджету як допомога на певну суму тоді, коли він не може скоротити власні видатки. Дотації не мають строго цільового призначення, тому їх отримувач на власний розсуд витрачає одержані кошти. Субсидії видаються на фінансування конкретних закладів чи заходів, тобто мають цільове призначення і видаються на збалансування поточного бюджету. Субвенції також мають строго цільовий характер, видаються переважно на цілі розвитку і на основі пайової участі у фінансуванні передбачених витрат. Наприклад, із Державного бюджету України неодноразово виділялися значні кошти Закарпатській області у вигляді субвенцій на ліквідацію стихійного лиха (повені).

Державний бюджет завжди є компромісом, який відображає співвідношення сил основних груп носіїв різних соціально-економічних інтересів у країні. Це компроміс між:

Власниками і працюючими за наймом із питань оподаткування власності, доходів і заробітної плати, з приводу бюджетних витрат на соціальні цілі.

Компроміс між загальнодержавними і місцевими інтересами.

Компроміс між промисловими і сільськогосподарськими районами відносно розподілу податків і бюджетних дотацій.

Компроміс між інтересами окремих галузей і монополій з приводу податків і субсидій, державних замовлень і т. д.

Кожний такий компроміс супроводжується політичною боротьбою, передвиборною і в стінах парламенту, фракційною всередині партій і на сторінках преси.

Доходи державного бюджету складаються у першу чергу з податків, які виплачуються як центральними, так і місцевими органами влади, державних позик, доходів від державної власності, внесків у державні фонди соціального страхування та інші.

Структура бюджетних витрат і питома вага окремих статей у державному бюджеті країн з ринковою економікою виглядає приблизно так (%) :

Витрати на соціальні послуги: охорона здоров'я, освіта, соціальна допомога, субсидії бюджетам місцевих властей на їх цілі – 40-50.

Витрати на господарські потреби: капіталовкладення в інфраструктуру, дотації держпідприємствам, субсидії сільському господарству, витрати на здійснення державних програм – 10-20.

Витрати на озброєння і матеріальне забезпечення зовнішньої політики – 10-20.

Адміністративно-управлінські витрати: утримання державних органів, поліції, юстиції й інше – 5-10.

Платежі з державного боргу – 7-8.

Витрати державного бюджету виконують функції політичного, соціального і господарського регулювання.

Перше місце в бюджетних витратах займають соціальні статті. Ці витрати покликані пом'якшити диференціацію в доходах соціальних груп, яка неминуче виникає у ринковому господарстві. Крім того, ці витрати забезпечують господарство найважливішим фактором виробництва – кваліфікованою і здоровою робочою силою, а значить, збільшують національне багатство країни.

У витратах на господарські потреби, як правило, виділяються бюджетні субсидії сільському господарству, які мають соціальну, політичну і господарську направленість.

Витрати на озброєння і матеріальне забезпечення зовнішньої політики, а також адміністративно-управлінські витрати впливають на попит на споживчі товари і послуги. Розміри цих витрат суттєво впливають на масштаби попиту і величину інвестицій. У періоди криз і депресій витрати державного бюджету на господарські цілі, як правило, зростають, а під час перегріву кон'юнктури – скорочуються.

Структура витрат