; права на користування землею та іншими природними ресурсами, а також майнові права, що витікають з авторського права, ноу-хау, інтелектуальних цінностей тощо.
Вкладення майнових та інтелектуальних цінностей у той чи інший інвестиційний проект може здійснювати як юридична, так і фізична особа, що називається інвестором. У ролі інвесторів, що визначають обсяг, напрями й ефективність інвестицій, виступають органи влади та управління України, суб'єкти держави й адміністративно-територіальних утворень, державних підприємств і установ; недержавні підприємства; державні асоціації, товариства тощо. Інвесторами можуть також бути іноземні громадяни, юридичні особи, а також держави та їхні спільні з Україною підприємства.
Інвестиції поділяють на реальні та фінансові. Результатом перших є прирощення реального капіталу (споруди, машини, транспортні засоби тощо). Результатом других (фінансових), що мають за мету вкладення капіталу в цінні папери (акції, облігації тощо), не є прирощення реального капіталу. Тут відбувається так звана купівля титулу власності (аналогічно, наприклад, купівлі нерухомості), тобто операція передавання.
Інвестиційна діяльність відбивається у відповідній державній політиці, що здійснюється на основі певних принципів, які не є постійними і залежать від етапу розвитку економіки країни та здійснюваних у ній перетворень.
У сучасних умовах важливе значення має принцип послідовної децентралізації інвестиційного процесу на основі розвитку різноманітних форм власності, підвищення ролі внутрішніх (власних) джерел нагромаджень підприємств для фінансування своїх інвестиційних проектів. Важливими є державна підтримка підприємств за рахунок централізованих інвестицій; розміщення обмежених централізованих капітальних вкладень на конкурсній основі; фінансування інвестиційних проектів згідно з федеральними цільовими програмами.
Обов'язковою умовою прийняття рішень про фінансування є попередня експертиза кожної інвестиційної програми і проекту щодо їхньої відповідності цілям і пріоритетам соціально-економічної політики, окупності капітальних вкладень. Застосовується також спільне або пайове державно-комерційне фінансування інвестиційних проектів. Це дає можливість залучати додаткові фінансові кошти.
Інвестиційна діяльність може здійснюватися за рахунок власних, позикових і залучених коштів інвесторів, а також бюджетних і позабюджетних асигнувань. До власних фінансових ресурсів належать прибуток, амортизаційні відрахування, грошові нагромадження, збереження громадян та юридичних осіб. Позикові кошти інвесторів включають облігаційні позики, банківські й бюджетні кредити, а залучені – кошти від продажу акцій, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб.
Державні інвестиції фінансуються за рахунок бюджету, прибутків державних підприємств, емісії грошей або шляхом випуску внутрішніх і зовнішніх позик уряду.
Бюджетне фінансування інвестиційної діяльності з метою реалізації державних інвестиційних програм передбачає регулювання галузевої та територіальної структури інвестицій.
З розвитком економіки бюджетне фінансування інвестицій замінюється системою субсидування їх, що передбачає надання бюджетних коштів у формі інвестиційних позик на принципах платності та повернення. Перевага такого субсидування полягає в можливості відбору на конкурсній основі найефективніших варіантів інвестування.
Державна інвестиційна політика передбачає широке використання і позабюджетних асигнувань через відповідні фонди. Позабюджетні фонди можуть виступати інвесторами в розрахунку на отримання доходів від інвестицій для додаткового фінансування своїх витрат. За основним напрямом діяльності фонди звільнені від сплати податків, мита.
Позабюджетні інвестиційні фонди утворюються, як правило, у формі акціонерного товариства відкритого типу і є компаніями, що вкладають капітал у цінні папери інших компаній.
В останні роки інвестиції у виробництво, що закладають основу для довгострокового економічного зростання, різко скоротилися і продовжують скорочуватися. Для відновлення й активізації інвестиційного процесу насамперед потрібно:
- розвивати ощадну справу з використанням коштів населення;
- знижувати рівень сукупного податкового тягаря на товаровиробників і його значну диференціацію;
- використовувати рефінансування Національним банком України комерційних банків переважно на інвестиційні цілі;
- зберігати і примножувати національний інтелектуальний потенціал завдяки залученню інвестицій у науку, освіту, перепідготовку кадрів.
Головним завданням є створення економічних умов для збільшення довгострокових інвестицій та залучення іноземних капіталів. Важливе значення у його вирішенні мають фінансові пільги: звільнення від оподаткування частини прибутку, що направляється на науково-технічні розробки; дозвіл на проведення прискореної амортизації основних фондів (тобто зменшення через прискорену амортизацію суми прибутку, що підлягає оподаткуванню) тощо. Це дає можливість якомога ефективніше використовувати інвестиції у виробництво і тим самим створити умови для його розвитку.
Чинне податкове законодавство в Україні не справляє стимулюючого впливу на підприємницьку діяльність взагалі та довгострокові вкладення зокрема. В умовах перехідного періоду важливо врахувати не тільки фіскальну, а й стимулюючу роль податкової системи.
Основним напрямом інвестицій є капітальні вкладення в основні фонди (основний капітал). Капітальні вкладення – це витрати на нове будівництво, реконструкцію, розширення і технічне переоснащення діючих підприємств, витрати на житлове, комунальне і культурно-побутове будівництво.
Співвідношення різних видів і напрямів витрат у загальному обсязі капітальних вкладень, його внутрішня будова встановлюються відповідно до інвестиційної політики і визначають структуру капітальних вкладень, яка багато в чому визначає темпи і пропорції відтворення основних фондів. Джерелом простого відтворення основних фондів є фонд заміщення, більша частина якого акумулюється у вигляді амортизаційних відрахувань, а розширеного – частина національного доходу країни, яка виділяється на цілі накопичення.
Залежно від призначення капіталовкладення поділяють на виробничі та невиробничі. Розрізняють також відтворювальну, технологічну, галузеву і територіальну структури капітальних вкладень.
Відтворювальна структура характеризує обсяги капіталовкладень, що спрямовуються на підтримку потужностей діючих підприємств, технічне переозброєння і реконструкцію, а також на розширення діючих і будівництво нових підприємств. Як правило, перші види вкладень обходяться дешевше, ніж нове будівництво. Технологічна структура установлює співвідношення між вартістю будівельно-монтажних робіт, вартістю устаткування та іншими витратами у загальному обсязі капіталовкладень. Галузева структура відбиває розподіл капіталовкладень між галузями, а територіальна – між регіонами.
Відповідно до державної інвестиційної програми формується перелік будов і об'єктів для загальнодержавних потреб, що мають фінансуватися з залученням коштів державного бюджету як на засадах безоплатності, так і на засадах повернення. Практикою установлено такий порядок формування переліку будов і об'єктів, що фінансуються з бюджету.
За підсумками 2012 року індекс виробництва промислової продукції області у порівнянні з 2011 роком збільшився на 1, 4% (тоді як загалом в Україні спостерігався спад на 1, 8%). Вже у січні 2013 року обсяги випуску промислової продукції зросли порівняно з відповідним періодом минулого року на 11%. Загальне виробництво продукції сільського господарства збільшилося на 4%. Обсяг продажу споживчих товарів склав 16, 8 млрд. грн. (на 12% більше показників 2011 року).
- Турбує поки що рівень заробітної платні в області. Зараз середня зарплатня по Закарпаттю – 2 351 гривні, тоді як по Україні – 2 949 гривень. За цим показником нам потрібно наздоганяти решту регіонів, – наголосив заступник голови обласної адміністрації.
У 2012 році в економіку області іноземними інвесторами вкладено майже 60 млн. дол. США прямих іноземних інвестицій. Всього з 1994 по 2012 роки в економіку Закарпаття залучено понад 407 мільйонів доларів. Обсяг інвестицій в розрахунку на одну особу – 325 доларів.
2. Огляд проектів
Залучення інвестицій в економіку Закарпаття залишається пріоритетом у роботі владних структур області. У цьому напрямку актуальними є об»єкти, передусім, на Міжгірщині, Хустщині та Виноградівщині. Зараз вже є проект «Індустріальний парк Соломоново». Відпрацьовуємо можливості створення індустріальних парків на Тячівщині та в Хусті. Функціонування таких парків – це ефективний засіб економічного розвитку. Проте, розвивати потрібно й інфраструктуру районів. Адже без хороших доріг інвестора у будь-яку сферу важко залучити.
Закарпатською обласною адміністрацією до проекту Державної програми активізації розвитку економіки на 2013-2014 роки запропоновано заходи з будівництва та реконструкції об’єктів соціальної сфери. Загальний обсяг фінансування інвестиційних проектів – 544 млн. гривень. Кошти держбюджету заплановано спрямувати на: завершення будівництва у Тереблі для відселення мешканців смт. Солотвино – 15 млн. грн. ; розробку проектно-кошторисної документації та будівництва підземних відділень алергологічних лікарень на території покладів кам’яної солі у межах Тереблянського купола – 100 млн. грн. ; реконструкцію будівлі під обласний перинатальний центр в Ужгороді – 37 млн. грн. ; будівництво та реконструкцію об’єктів охорони здоров’я та закладів освіти – 123 та 274 млн. гривень відповідно.
Є об’єкти, які ми повинні закінчити в оптимальні строки. Це стосується зокрема, нової алергологічної лікарні. Це природний ресурс, який ми зобов’язані використовувати, адже соляний купол у нас кращий ніж навіть у шахтах польського міста Величка. Відновлення медичного закладу дасть змогу ефективно лікувати хвороби дихальних шляхів, алергічні.
Що стосується розвитку туристично-рекреаційної сфери краю, то варто зазначити, що, у 2012 році Закарпаття відвідало 326 тисяч туристів. Обсяг наданих послуг у цій сфері збільшився на 11% і становить 330 млн. грн.
Основним напрямом подальшого розвитку туристичної галузі є створення потужних гірськолижних центрів з сучасною та розгалуженою інфраструктурою. Другий напрям – бальнеологічний туризм на базі термальних мінеральних вод.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:
Базва
- Ковальов В. В. Фінансовий анализ: Управление капіталом. Вибір інвестицій. Аналіз звітності. / В. В. Ковальов; В. В. ; В. В. Ковальов. -2-е видавництво, перераб. і доп.. -М. : Фінанси і статистика, 2000. -512 с.
- Єрмошенко М. М. Аналіз і оцінка інвестиційних проектів: Навч. посібник/ М. М. Єрмошенко, І. О. Плужников. -К. : Національна академія управління, 2006. -156 с.
- Аналіз і розробка інвестиційних проектів: Навч. посібник/ І. І. Цигилик, С. О. Кропельніцька, М. М. Білій. -К. : Центр навч. літ., 2005. -160 с.
- Бланк І. А. Інвестиційний менеджмент: Навчань. курс/ І. А. Бланк. -2-е видавництво, перераб. і доп.. -К. : Ельга Ника-Центр, 2006. -552 с.
- Дамодаран А. Інвестиційна оцінка: Інструменти і методи оцінки будь-яких активов/ А. Дамодаран; Пер. з англ.. -3-е видавництво. -М. : Альпіна Бізнес Букс, 2006. -1341 с.
- Десять кроків назустріч інвесторові: Консультаційний довідник для предпринимателей/ Мін-во економіки АРК. -Симферополь, 2006. -100 с.
Допоміжна
- Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол. : …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К. : Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.
- Курило С. В. Інвестиційна політика, її сутність і роль у сучасних умовах//Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. Науково-виробничий журнал – 02. 2009.
- Концепція Державної цільової програми розвитку інвестиційної діяльності на 2011-2015 роки [Електронний ресурс]. – режим доступу: in. ukrproject. gov. ua
- Яценко А. В. Формування інвестиційної політики зі стратегічних позицій розвитку України /
- А. В. Яценко // Інвестиції: практика та досвід. -2010. -No8. -С. 12-17.