Іслам і влада в пострадянських країнах Центральної Азії

 

 

Розкриваються причини ісламського відродження і виникнення політичного ісламу в пострадянських країнах Центральної Азії, аналізуються основні напрями взаємовідносин ісламу і влади. Ключові слова: іслам, політичний іслам, радикалізм, релігійний екстремізм, тероризм

З розпадом СРСР, на політичній карті світу з’явилися п’ятнадцять незалежних держав, зокрема такі республіки, як Казахстан, Киргизстан, Туркменістан та Узбекистан. Проголошення незалежності центральноазіатськими країнами зумовило початок постсоціа- лістичної трансформації, розбудови нової політичної системи, створення ринкової економіки, формування національної ідеології й ідентичності. Процес становлення державності в країнах Центральної Азії за пострадянської доби відбувався за умов відродження ісламу як всеохоплюючої ідеології широких мас населення, що був спроможний заповнити ідеологічний вакуум. Сьогодні іслам у контексті загального ісламського відродження все активніше впливає на політичні процеси у світі, що наочно продемонстрували революційні події 2010-2011 рр. в арабських країнах Північної Африки, Близького Сходу і Перської затоки.

Вивчення проблем впливу ісламу на політичні та соціокультурні аспекти розвитку пострадянських країн є досить актуальним. Відродження ісламу спричинило неоднозначні наслідки в країнах Центральної Азії, а також у Криму і на півдні України, де відбуваються складні процеси, пов’язані з ісламським відродженням, що тільки посилює науковий інтерес до проблеми. Ісламське відродження в пострадянських країнах Центральної Азії стало зокрема предметом дослідження як українських (Д. Білозір, В. Гусаков, В. Климов, С. Кравченко та ін.), так і зарубіжних дослідників (Ш. Анікер, Балапанова, А. Асан, А. Белоглазов, Р. Бобохонов, Е. Каніметов, Е. Карагіяніс, А. Князев, Д. Малишева, Наумкін, Р. Хайдаров та ін.).

Усі центральноазіатські республіки у Конституціях проголосили себе світськими державами і намагалися відокремити релігію від держави. Іслам, таким чином, був позбавлений можливості офіційно втручатися в політичне життя суспільства. Разом з тим, керівництво держав намагалося активно його застосовувати як один з інструментів створення нової ідентичності та побудови суверенної держави. Президенти майже всіх центральноазіатських республік принесли клятву на Корані, здійснили хадж, ввели ісламські елементи в державну символіку. Так, на гербах Узбекистану і Туркменістану зображено півмісяць. Правлячі еліти визнали іслам частиною культурної спадщини та національної ідентичності, сприяли вивченню його основ, будівництву мечетей та інших культових закладів, відродженню мусульманських традицій. Відродження мало загалом комплексний характер і пройшло кілька етапів. Першому, що тривав до середини 1990-х рр., були притаманні наступні особливості: конституції центральноазіатських країн закріпили і гарантували основні права і свободи громадян, зокрема на свободу світогляду та віросповідання; порівняно ліберальне законодавство, що регламентує діяльність релігійних організацій; створення автономних духовних управлінь мусульман; сприяння органів нової влади в розробці та реалізації програм відродження ісламу, встановлення ними контактів з мусульманськими країнами; підготовка в зарубіжних центрах спеціалістів з ісламу, будівництво мечетей, відкриття духовних навчальних закладів.

Важливим напрямом ісламського відродження стало відкриття шкіл, медресе, інших закладів, де населення отримувало духовну освіту. При багатьох мечетях почали працювати постійно діючі курси для бажаючих отримати початкову духовну освіту і оволодіти арабською мовою. Середню мусульманську освіту дає навчання в медресе, значну кількість яких було відкрито в 1990-х рр., за допомогою зарубіжних ісламських держав. Так, ісламський рух Гюлем (ІРГ), що зародився в Туреччині наприкінці 70-х рр. ХХ ст., відкрив у Казахстані 29 шкіл, Туркменістані – 13, Киргизстані – 12. Навчання в таких школах – світське, викладання – англійською, турецькою і національною мовами, але основна увага приділяється моральному вихованню на засадах ісламу. В Туркменістані турецька неурядова організація ВЕС відкрила й укомплектувала літературою та кадрами вчителів більше 20 початкових і середніх шкіл, де навчалися біля 3 тис. учнів [1, 167, 185-186].

Вищу духовну освіту мусульмани Центральної Азії можуть отримувати у спеціальних закладах. Так, 3 вересня 1999 р. відкрився Ташкентський ісламський інститут ім. Імама аль-Бухарі, а з 2000 р. при ньому почав працювати академічний ліцей. 2007 р. в Алмати відкрито Єгипетський університет культури. Каїрський ісламський університет «Аль-Азхар» надав найбільш підготовленим казахським студентам можливість стажування, а також почав підготовку магістрів та докторів ісламських наук [2-4].

Одночасно в країнах регіону почалося інтенсивне будівництво мечетей. Так, у Киргизії 1991 р. налічувалося 39 мечетей, 1997 р. – 160, 2000 р. – 857, а 2001 р. – уже біля 3 тис. [4]. У Туркменістані на 1995 р. діяли 30 мечетей, а 1999 р. – 223, з них 9 – у столиці країни. В Узбекистані за перші роки незалежності були відкриті близько 5 тис. мечетей [1, 78, 166]. За перші 15 років, після проголошення незалежності, в Казахстані збудували більше тисячі храмів, а на 2012 р. їх тут налічувалося вже 2700 [3]. Будівництво нових мечетей здійснювалося урядами центральноазіатських країн, а також за допомоги ісламських фондів зарубіжних країн (Арабських Еміратів, Туреччини, Саудівської Аравії, Пакистану).

За перші роки незалежності в пострадянських країнах Центральної Азії істотно збільшився і випуск релігійної літератури, газет і журналів, які видають як духовні управління мусульман, так і мусульманські центри зарубіжних держав. Всі ці фактори сприяли зростанню релігійної свідомості населення центральноазіатських країн. Як показали соціологічні дослідження, в Узбекистані впродовж 1998-2000 рр. вважали себе мусульманами близько 95% опитаних, 2001 р. – 98%, а 2004 р. – 99%. У Казахстані на 1995 р. мусульмани складали 40% населення,