Історія Харківського іподрому

 

І. В. Ткачова

 

Стаття висвітлює історію створення Харківського іподрому як одного з найдавніших кінноспортивних комплексів України, призначеного для випробувань коней верхових і рисистих порід. Описані основні періоди функціонування іподрому, проаналізовані фактори, що впливали на розквіт або занепад діяльності підприємства.

Харківський іподром, випробування, призова робото- здатність, чистокровна верхова порода, орловська рисиста порода, російська рисиста порода.

Іподромні випробування коней – один з найважливіших етапів селекцій-ного процесу, що характеризує індивідуальну призову роботоздатність коней. Метою досліджень було висвітлення історії виникнення і функціонування найстарішого іподрому України – Харківського, де на бігових і скакових доріжках були реалізовані генотипові можливості рисистих порід коней.

Матеріали і методи досліджень. Матеріалами досліджень слугували літературні джерела, архівні матеріали, виробничі звіти Харківського іподрому. Методи досліджень: історико-архівні, статистичні, зоотехнічні.

Результати досліджень. Про те, що Харківський іподром є найстарішим в Україні, свідчать записи Хронології Харківської губернії, виданої у 1882 році, на яку посилається відомий історіограф Харківського іподрому М. М. Пономаренко у брошурі «К 150-летию Харьковского ипподрома» [1].

Перший іподром, заснований на території теперішньої України – Харківський. Датою його заснування вважається 4 лютого 1848 року, коли відбулися перші офіційні скачки на Хрещенський ярмарок. Але історія іподрому почалася задовго до цієї дати – одночасно із заселенням Слобідської України (XVII от.) і появою кінських ярмарків, що супроводжувались кінними змаганнями.

На початку XIX сторіччя Харків стає крупним політичним і економічним центром Російської Імперії, швидко зростає товарообіг, розширюється торгівля. У 1816 році заснований кінний ярмарок, який спочатку функціонував на Парадній (Михайлівській) площі (нині пл. Руднєва), а згодом перенесений на просторий вигін за річкою Немишлею. Особливо у даний період цінувалися орловські рисаки.

Під час ярмарків відбувалися аматорські кінні перегони об заклад з метою розваги та реклами коней як верхових так і рисистих порід. Для загального покращення конярства у 40-х роках XIX ст. у Харкові була заснована земська стайня з більш ніж 60 жеребцями. Харківська губернія того періоду була центром українського кіннозаводства. У 1854 році на Хрещенський ярмарок з кінних заводів Харківської, Полтавської, Катеринославської, Орловської, Рязанської, Чернігівської і Тульської губерній було приведено 3328 коней (з них 2400 придатних до військової служби). Багато іменитих кінозаводчиків звозили сюди своїх коней, а саме: Хорват І. О., Черноглазов О. А., Жуковський В. С., Гангардт М. Є. На Троїцькому ярмарку купували коней армійські ремонтери Росії, Австрії, Пруссії.

У 1848 році було засновано Харківське товариство охотників для рисистих перегонів і 4 лютого був підписаний його Статут. До товариства входили найвідоміші кіннозаводчики Харківської губернії тих років. Статутом товариства були встановлені правила проведення перегонів, встановлена довжина і ширина доріжки, кількість зимових і літніх призів, суми нагород. Бігову доріжку на кінній площі називали іподромом, вона була помічена дерев’яними стовпами і мала коло для з’їзду і заїзду коней.

Перший Харківський іподром являв собою дві вузькі (на 2 коня) прямі доріжки довжиною у версту (1066, 8 м) з петлями на з’єднаннях, дерев’яний павільйон для суддів і поміст для «елітної» публіки.

Важливою подією кіннозаводства і кінного спорту стало запровадження у 1850 році Імператорського призу такої високої вартості, що для участі у ньому коней відбирала спеціальна комісія за ростом, екстер’єром, породністю і нарядністю. Цей приз розігрувався на Харківському іподромі щороку до 1860 року. Після цього право розігрувати цей приз отримали лише Московський і Санкт-Петербурзький іподроми.

У 1879-1882 роках на місці першого іподрому побудували завод сільськогосподарських машин (пізніше – моторобудівний завод «Серп і Молот»),

Подальший розвиток Харківського іподрому поєднаний з діяльністю генерала Даниїла Карловича Гербеля (1819-1873 рр.), який з 1859 року був призначений членом Ради Державного Кіннозаводства і головним управителем харківських стаєнь (3-й кіннозаводський округ).

За ініціативою Д. Гербеля кінні перегони і торгівлю кіньми перенесли у нагірну частину Харкова – в Сокольники. До 1945 року цей район міста називали Біговою площею. Були побудовані стаціонарний скаковий і рисистий іподроми, де професійно готували коней до випробувань. Відразу з побудовою скакової доріжки були запроваджені скачки на три версти (3200 м).

У 1860 році на Біговій площі була проведена перша виставка коней, вирощених у Харківській губернії, і була визнана кращою у Російській імперії.

Наприкінці травня 1860 року відбулося урочисте відкриття нового іподрому, у програмі свята були представлені бігові і скакові випробування, змагання парокінних запряжок і джигітування. За ініціативою Д. Гербеля був запроваджений головний приз іподрому на дистанцію у 15 верст (16002 м).

У ті часи Харківський іподром разом із стайнями, що входили до його виробничої структури являв собою центр племінного кіннозаводства.

Вперше у 1876 році на скачках в Росії з’явився тоталізатор, що дало додатковий потужний поштовх розвитку чистокровного кіннозаводства в державі [3].

З відміною кріпацтва багато поміщиків розорилися, кінно- заводчики також перенесли економічну кризу, а тому іподром перебував на межі розпродажу майна і відторгнення території. Проте скачки не припинились, про що свідчить наступний факт: у 1883 році 24 серпня у Харкові відбулася скачка, в який приймав участь жеребець заводу І. М. Іллєнка – Фогабалл, гн., 1880 (Бопїепоу – Какіеїа). На Фогабаллі