Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Історія розвитку реабілітаційної психології

Предмет: 
Тип роботи: 
Контрольна робота
К-сть сторінок: 
8
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Зміст
 
1. Історія розвитку реабілітаційної психології
2. Фізіологічний і психологічний стреси
Список використаної літератури
 
1. Історія розвитку реабілітаційної психології
 
Реабілітація – це застосування з лікувальною і профілактичною метою фізичних вправ і природних факторів у комплексному процесі відновлення здоров'я, фізичного стану та працездатності хворих.
Психологічна реабілітація – система заходів, спрямованих на відновлення, корекцію психологічних функцій, якостей, властивостей особи, створення сприятливих умов для розвитку та утвердження особистості.
Термін “реабілітація” був запозичений з юриспруденції і означає “відновлення судом або в адміністративному порядку у попередніх правах неправильно звинуваченого”. У медицині цей термін почав використовуватись з початку ХХ-го сторіччя: в 1903 році Франц Йозеф Раттер фон Бус вперше послуговується поняттям “реабілітація” у книзі “Система загального піклування над бідними”, маючи на увазі благодійну діяльність. Стосовно осіб з фізичними вадами слово “реабілітація” почало вживатись з 1918 року, що пов'язано з організацією в Нью-Йорку Інституту Червоного Хреста для інвалідів. Перша, а потім і друга світова війни слугували потужним поштовхом розвитку ідей медичної реабілітації, оскільки вони зумовили збільшення кількості людей з фізичними вадами (дисфункціями).
Медична реабілітація, за визначенням комітету експертів Всесвітньої організації охорони здоров'я (1980), – це активний процес, метою якого є досягнення повного відновлення порушених внаслідок захворювання або травми функцій, або, якщо це нереально, оптимальна реалізація фізичного, психічного і соціального потенціалу інваліда, найбільш адекватна інтеграція його у суспільство.
Відповідно до міжнародної класифікації Всесвітньої організації охорони здоров'я, яка була прийнята у 1980 році, виділяють такі рівні медико-біологічних та психо-соціальних наслідків хвороби або травми, які повинні враховуватись при проведенні реабілітації: ушкодження (англ. impairment) – будь-яка аномалія або втрата анатомічних, фізіологічних, психологічних структур або функцій; порушення життєдіяльності (англ. disability) – виникає у результаті ушкодження та означає втрату або обмеження можливості здійснювати щоденну діяльність у межах, які вважаються нормальними для людського суспільства; соціальні обмеження (англ. handicap) – виникають у результаті ушкодження й порушення життєдіяльності і називають обмеження та перешкоди для виконання соціальної ролі, яка вважається нормальною для цього індивідууму. В останні роки у реабілітацію введено поняття “якість життя, що пов'язана зі здоров'ям” (англ. heals-related quality of life), при цьому якість життя розглядають як інтегральну характеристику, на яку необхідно орієнтуватись при оцінці ефективності реабілітації хворих (поняття вперше з'явилось у Index Medicus в 1977 році). Організаційними основами реабілітації вважають: здійснення комплексної вихідної оцінки стану хворого з формулюванням реабілітаційного діагнозу перед початком реабілітації; проведення реабілітації за певною програмою, що укладена на основі оцінки стану хворого; здійснення оцінки ефективності реабілітаційних заходів в динаміці і після завершення курсу реабілітації; складання рекомендацій щодо лікувальних і соціальних заходів, які необхідні на подальших етапах реабілітації.
За даними міжнародних організацій, кожний 10 мешканець Землі є неповносправний, майже 30 мільйонів осіб щороку отримують каліцтво і різні ураження. Враховуючи збільшення на планеті кількості людей з вродженими вадами, технократизацію суспільства, кількість інвалідів на початку XXI ст. зросте до одного мільярда. Отже, інвалідність – це всесвітнє соціальне явище, до якого має бути прикута постійна увага кожної країни, органів її державної влади та управління, науковців та медиків, психологів та педагогів, фахівців з фізичної культури та спорту.
Реабілітація – це процес, який має на меті забезпечити неповносправних досягнення і підтримку їх оптимальних фізичного, чуттєвого, інтелектуального, психічного, а також соціального рівнів діяльності, які б сприяли досягненню вищого рівня самостійності. Реабілітація може включати заходи для підтримання і/або відновлення функцій або ж компенсації втрати або відсутності функції чи функціонального обмеження. Реабілітаційний процес не включає першої медичної допомоги. Він охоплює широке коло заходів і видів діяльності, починаючи від основної та загальної реабілітації і до дій, спрямованих на досягнення кінцевої мети, наприклад, професійної реабілітації.
 
2. Фізіологічний і психологічний стреси
 
Стрес (англ. stress – напруга) – емоційний стан людини, що виникає під дією сильних подразників і виявляється у напружених переживаннях.
Це поняття виникло у фізіології для позначення неспецифічної реакції організму на будь-який несприятливий вплив. Пізніше його стали тлумачити як стан людини, що виникає у відповідь на різноманітні екстремальні впливи (стресори) на фізіологічному, психологічному і поведінковому рівнях. Залежно від виду стресора (чинника, що викликає стан стресу), розрізняють фізіологічний і психологічний стреси. Фізіологічний стрес у людини виникає через надмірне фізичне навантаження, високу і низьку температури, больові стимули, утруднене дихання тощо. Психологічний стрес є наслідком дії чинників, пов'язаних із загрозою, небезпекою, образою, інформаційним перевантаженням та ін. Поділ на фізіологічний і психічний стреси умовний, оскільки у фізіологічному стресі завжди є елементи психічного і навпаки.
Психофізіологічна характеристика стресу полягає в тому, що:
змінюються фізіологічні процеси регулювання нервової та ендокринної сиcтем, активізуються вегетативні реакції, енергообмін, розвивається загальний адаптаційний синдром;
це стан організму, при якому підвищуються захисні можливості;
стан, який супроводжується руйнівними процесами в нервовій системі;
при стресі процес збудження в ЦНС ірадіює і охоплює клітини рухового аналізатора мозку, що обмежує регуляцію довільних рухів.
Фізіологічний стрес виникає від фізичного перевантаження організму і впливу на нього шкідливих факторів навколишнього середовища (зависока чи занизька температура в робочому приміщенні, сильні запахи, недостатня освітленість, підвищений рівень шуму).
Фізіологічний стрес характеризується порушенням гомеостазу, він викликається безпосередньою дією несприятливого фактора на організм (наприклад, занурення в крижану воду, перегрів організму та ін.) Відновлення гомеостатичних функцій забезпечується вісцеральними і нейрогуморальними механізмами, які обумовлюють стереотипний характер реакцій, однозначно обумовлених характером стресора. Тому при фізіологічному стресі реакції стереотипні і передбачувані.
Відмінності фізіологічного і психологічного стресів такі:
фізіологічний стрес розвивається під впливом біологічних впливів, які перевищують фізіологічні значення, що призводить до порушення гомеостазу, а психологічний включає мотивацію, волю та інші характеристики особистості;
різні ступені впливу збурюючих факторів середовища на фізіологічні системи організму і нервово-психічного напруження регуляторних структур;
фізіологічний стрес пов’язаний з перебудовою фізіологічних процесів, а психологічний – з різним ступенем сприйняття інформаційних потоків, що надходять за допомогою другої сигнальної системи;
зміни адаптаційних процесів в організмі торкаються або фізіологічних функцій, або психологічних структур.
Психологічний стрес буває двох видів:
інформаційний. Виникає за інформаційних перевантажень, коли людина не справляється із завданням, не встигає приймати рішення в необхідному темпі та при високому ступені відповідальності за наслідки;
емоційний. З'являється в ситуаціях відчуття загроз, небезпек, образи тощо.
Симптомами психологічного стресу є безсоння, головні болі, погіршення апетиту, настрою, “мішки”, синці під очима, “замерзання” пальців рук і ніг.
Канадський біолог і лікар Ганс Сельє (1907-1982) першим застосував поняття “стрес” для опису реакції організму на всі види біологічних подразників. Така реакція викликає як хвороби, так і стан збудження. Вивчаючи вплив стресу на людський організм, учений дійшов висновку, що частково він необхідний для підтримання доброго самопочуття і що окремі його види корисні. Стрес пов'язаний із будь-якою діяльністю, і уникнути його може лише той, хто нічого не робить. Але життя без дерзань, прагнень, помилок нецікаве. Тому не потрібно уникати стресів, оскільки повна відсутність їх означає смерть. Найефективнішим засобом боротьби зі стресами Г. Сельє вважав захопленість роботою. Водночас він пропонував прийоми, що зводять вразливість людини до мінімуму:
визнайте, що досконалість неможлива, але пам'ятайте, що в кожному виді досягнень є своя вершина, прагніть до неї і задовольняйтеся цим;
цінуйте радість справжньої простоти життєвого укладу;
у будь-якій життєвій ситуації спочатку подумайте, чи варто боротися;
постійно зосереджуйте увагу на приємному і на діях, що можуть поліпшити ваше становище і стан;
намагайтеся забувати про огидне, безнадійне і важке, оскільки довільне відволікання – найкращий спосіб послабити стрес;
ніщо не впливає на людину сильніше, ніж невдача;
ніщо не підбадьорює сильніше, ніж успіх;
навіть після нищівної поразки боротися з гнітючою думкою про невдачу найкраще за допомогою спогадів про колишні успіхи;
навмисне пригадування – дієвий засіб відновлення віри в себе, необхідної для майбутніх перемог;
не відкладайте неприємної справи, якщо вона необхідна для досягнення мети: замість обережного погладжування, що лише продовжить період хвороби, розкрийте нарив, щоб усунути біль;
знаючи, що в суспільстві завжди будуть вожді й ті, кого ведуть, врахуйте: вожді потрібні лише доти, доки необхідна їх допомога;
не забувайте, що немає готового рецепту успіху для всіх: люди різні, і їх проблеми теж.
Лікарі вважають одним із методів профілактики стресу раціональне харчування. Вони рекомендують вживати побільше овочів, які містять багато вуглеводів і вітамінів, не зловживати кавою, алкоголем, що є сильним детонатором стресу.
Уміння насолоджуватися життям, знаходити в буденному радість – яскравий показник здоров'я людини. Саме тому лікарі радять профілактику здоров'я радістю. У психологічному плані життєрадісність зумовлюють різноманітність вражень, музика, спілкування з природою, любов – подяка, повага, довіра, замилування, дружнє ставлення, доброзичливість.
Аналіз психологічного стресу вимагає врахування таких чинників, як значущість ситуації для суб'єкта, інтелектуальні процеси, особистісні особливості. Тому при психологічному стресі реакції індивідуальні і не завжди передбачувані. «Вирішальним фактором, що визначає механізми формування психічних станів, що відображає процес адаптації до складних умов у людини, є не стільки об'єктивна сутність «небезпеки», «складності», «труднощі» ситуації, скільки її суб'єктивна, особиста оцінка людиною».
Будь-яка нормальна діяльність людини може викликати значний стрес, не завдавши при цьому шкоди організму. Більш того, помірний стрес (стану нервово-психічної напруги I, II і почасти III рівня) мобілізують захисні сили організму і, як було показано в ряді досліджень, надають тренують ефект, переводячи організм на новий рівень адаптації. Шкідливим є дистрес, або шкідливий стрес, за термінологією Сельє. Стан психоемоційної напруженості, психоемоційного стресу, фрустрації, афекту можна віднести до дістрессовим станів.
 
Список використаних джерел:
 
Ждан А. Н. История психологии от античности до наших дней. -М. : Изд-во МГУ, 1990.
Ильин Е. П. Дифференциальная психофизиология. – СПб. : Питер, 2001.
Основы психофизиологии, теоретические и практические аспекты: Учеб. пособие / Ю. Л. Майдиков, Н. А. Литвинова, Э. М. Казин, Г. С. Панина. – Кемерово, 1997.
Роменець В. А. Історія психології XIX – початку XX століття. – К. : Вища школа, 1995.
Физическая реабилитация: Учебник / под общ. ред. проф. С. Н. Попова. Ростов-на-Дону, 2004.
Чешкова А. Г. Психофизиологические основы профилактики перенапряжения. – М. : Медицина, 1987.
Фото Капча