Історія розвитку соціальної демократії у Європі

Актуальність теми дослідження. У сучасному світі соціал-демократизм, поряд з лібералізмом і консерватизмом, належить до числа найважливіших суспільно-політичних течій. У останньому Конгресі Соціалістичного інтернаціоналу взяли участь представники понад 140 соціалістичних, соціал-демократичних і лейбористських партій зі всіх континентів світу. Символічно, що засідання Конгресу проходили в штаб-квартирі ООН. У Європейському союзі соціал-демократи формують уряди або беруть участь у них в 13 з 15 країн.

Актуальність теми роботи визначається тим, що за останні два десятиліття технологічна революція викликала істотні зміни в соціальній структурі західних соціумів. Скорочення чисельності традиційного робітничого класу і бурхливий ріст нових середніх шарів привели до відновлення потреб людей, їх ціннісних орієнтацій, пов'язаних з висуванням на передній план проблем свободи індивідуального вибору і відповідальності індивіда в суспільстві. Відбувається ослаблення залежності політичних орієнтацій від соціально-класової належності. У нових умовах почали проявлятися кризові тенденції в політику й ідеології соціал-демократизму.

У 80-90-х роках у соціал-демократичному русі Німеччини, Франції, Італії, Швеції, Англії, Австрії та Іспанії відбулися численні дискусії щодо принципових програмних положень. У ході їх звучали заклики активніше враховувати реалії суспільного розвитку, потреби модернізації економіки. Неефективність ряду колишніх ідейних установок змушує соціал-демократів вносити корективи у свою політику, переглядати теоретичний багаж у плані посилення ліберальних тенденцій, висування якісних критеріїв життя людини, визнання ефективності вільної конкуренції, приватизації власності і т. д. Висуваються новітні концепції «ліберального соціалізму», «функціонального соціалізму», «раціонального соціалізму», «екосоціалізму» і т. д. 

Звідси випливає мета роботи – дослідити, у чому полягають джерела, зміст і наслідки кризи і пошук відновлення соціал-демократичної парадигми, до чого приводить посилення ліберальних тенденцій у ній. Іншими словами, постає проблема ідентифікації соціал-демократизму як самостійного плину на сучасному етапі його розвитку.

Об’єктом дослідження при цьому виступає соціал-демократія як політичний фактор у житті європейського суспільства, а предметом – історичні і сучасні тенденції розвитку і зміни ідеології соціал-демократично спрямованих сил на теренах сучасної Європи.

Джерельна база дослідження досить широка – від праць головних ідеологів соціал-демократичного руху до сучасних критичних статей різноманітних дослідників і політиків. Ще в радянський період було опубліковано чимало робіт, у яких аналізувалися тодішні стан і тенденції розвитку західноєвропейської соціал-демократії. Переважна увага приділялася змінам у масовій базі соціал-демократичних партій, еволюції внутріпартійних відносин, економічним поглядам і практиці, підходам до ключових проблем світової політики, особливо міжнародної безпеки і т. д. 

Однак ще й до теперішнього часу у вітчизняній і закордонній літературі немає узагальнюючих робіт, присвячених систематичному дослідженню тенденцій у соціал-демократичному русі західних країн, особливо в області ідеології. Ці тенденції ще не одержали в нашій літературі концептуального аналізу.

Необхідно перебороти застарілі підходи і стереотипи в оцінках теорії і практики соціал-демократизму. Ці оцінки генетично сходили до комуністичної ідеології і двічі різко змінювалися: від явно негативних до некритично-хвалебних. 

Відповідно до теми і мети роботи основними її завданнями визначено:

• дати об'єктивно зважену оцінку як досягнень, так і кризових тенденцій у західному соціал-демократичному русі;
• виявити справжні причини тенденцій розвитку і кризи соціал-демократичних доктрин.

Методи дослідження. У роботі використовується проблемно-країнознавчий метод дослідження, тобто ті або інші питання суспільного розвитку розглядаються не взагалі, а стосовно до конкретно-історичних умов окремих країн. Досліджуються принципові зміни, які відбулися в ідейних позиціях найбільших соціалістичних і соціал-демократичних партій Західної Європи за останні два десятиліття. Аналізується боротьба ідейних плинів усередині партій, виявляються основні типи реформістської свідомості - лівотехнократичний, «лібертарний», республіканський та ін. Розглядаються спроби провідних теоретиків обгрунтувати необхідність переходу від концепції демократичного соціалізму до соціальної демократії і ліберального соціалізму.