Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Історія розвитку соціології в Україні

Предмет: 
Тип роботи: 
Реферат
К-сть сторінок: 
18
Мова: 
Українська
Оцінка: 

Пахомов стали проблеми національного відродження України, побудови демократії, узагальнення наукового досвіду видатних соціологів-попередників як українських, так і західних. У цьому ж році створюється і Українська соціологічна асоціація, завданнями якої стало визначення пріоритетних напрямків розвитку вітчизняної соціологічної науки, а також налагодження контактів із зарубіжними ученими та організаціями.

Важливе значення мало прийняття у 1993 постанови Міністерства освіти України про надання соціології статусу базової навчальної дисципліни в державних вищих навчальних закладах. З цього часу соціологія є обов'язковим предметом, що вивчається у вузах України III – IV рівня акредитації. Вивчається дисципліна і у більшості вузів І – II рівня акредитації. За роки незалежності кілька сотень вузів України відкрили на своїх базах спеціальність «соціологія», де готуються бакалаври, спеціалісти і магістри. На сьогоднішній день в Україні працює більше ста вчених з науковими ступенями «кандидат» і «доктор соціологічних наук».
Велике значення має висвітлення теоретичних соціологічних проблем у статтях, монографіях, посібниках. На сьогоднішній день в Україні видано близько сотні посібників та підручників, серед яких «Соціологічна думка України» за ред. Захарченка М. В. та Бурлачука В. Ф., «Курс теоретичної соціології» за ред. А. О. Ручки та В. В. Танчера, «Соціологія: наука про суспільство» за ред. Андрущенка В. П. та Горлача М. І., «Соціологія. Підручник для вузів» за ред. Городяненка В. Г., «Соціологія: курс лекцій» за ред. Пічі В. М., «Соціологія. Загальний курс» Лукашевича М. П. та Туленкова М. В. та багато інших. Велике значення мало й заснування та видавництво науково-теоретичного часопису «Соціологія: теорія, методи, маркетинг».
Про розвиток соціології в Україні свідчить також різке збільшення різних соціологічних асоціацій та служб, центрів соціологічних досліджень, серед яких найбільш відомими є Інститут соціології, Центр досліджень О. Разумкова, центр «Соціс», «Демократичні ініціативи» КМІС та багато інших.
 
3. Розвиток соціології в незалежній Україні
 
З часу створення незалежної держави в Україні склалася мережа навчальних та науково-дослідних закладів, які забезпечують соціальну політику в системі освіти і науки. У державних університетах Києва, Харкова, Дніпропетровська, Львова, Одеси, Луцька створено соціологічні факультети та відділення на інших факультетах. Десятки державних і понад двісті недержавних навчальних закладів II та III рівнів акредитації запровадили спеціальність «соціологія» й готують бакалаврів і спеціалістів, а в Луганському педагогічному інституті – навіть магістрів. У Київському, Харківському національних університетах та Інституті соціології НАНУ, що вони мають відповідне кадрове забезпечення та спеціалізовані ради із захисту дисертацій, відбувається підготовка спеціалістів вищої кваліфікації через аспірантуру та докторантуру.
Чимало вітчизняних науковців проходять стажування та навчаються в університетах і соціологічних центрах Росії, США, Великобританії, Канади, Німеччини, Польщі та інших країн.
Перспективними і плідними є зв'язки, що передбачають обмін фахівцями, досвідом з теоретичних та емпіричних досліджень, а також спільні дослідні проекти із соціологічними фундаціями багатьох країн, зокрема: соціологічними службами Вашингтонського, Гарвардського, Каліфорнійського, Мічиганського університетів, університетом Квінз (Кінгстон), Інститутом суспільних наук Словацької АН, Ягеллонським університетом у Кракові, Інститутом етнології і антропології РАН (Росія), Міжнародною асоціацією дослідників масової комунікації, Європейською асоціацією експериментальної соціальної психології, Американським товариством досліджень проблем особистості, Інститутом тендерних досліджень (Лондон), Інститутом відкритого суспільства (Будапешт), Гарвардським інститутом міжнародного розвитку, Міжнародним центром Улофа Пальме (Швеція), Інститутом соціології РАН (Росія), Всеросійським центром досліджень громадської думки, Вільним університетом, (Берлін), Міжнародною соціологічною асоціацією та іншими.
Поліпшенню рівня викладання соціології сприяє також створення державної атестаційної комісії (ДАК) та фахової ради із соціологічних наук, яка ставить досить високі вимоги до ліцензування вузів, що готують соціологів.
Серед завдань покращання соціологічної освіти головними є забезпечення адекватного змісту та ступеня розвитку сучасної науки викладання соціології та якісної, на рівні сучасних вимог, підготовки фахівців із соціології [5].
Виконання цих завдань гальмується низкою організаційних та методичних причин. Зокрема, кількість годин у навчальних планах різних непрофільних вузів для викладання соціології є набагато меншою за встановлену державними нормативними документами. Програми викладання розробляються кожним вузом окремо. Це саме той випадок, як зазначає В. Волович, коли плюралізм думок є не перевагою, а вадою. Основна вада таких програм – брак концептуальності, фрагментарність, довільний вибір тематики з орієнтацією на професійні можливості викладачів, а не на системний виклад курсу. Більшість викладачів соціології не мають ні відповідної базової освіти, ні досвіду. Такі «перекваліфіканти» часто «витискують» фахівців. Постає проблема захисту науки від псевдосоціологів. Не діє система підвищення кваліфікації, рідко відбуваються науково-практичні конференції та семінари.
Здебільшого у вузах погано організують самостійну роботу студентів, обмежуючись пропонуванням «комплекту» готових знань, які студенти повинні заучувати за викладачами.
Розв'язання проблеми соціологічної освіти в Україні сприятиме піднесенню загального рівня гуманітарної освіти, поглибленню знань про суспільні процеси, поліпшенню державного управління, а головне – дасть тисячам молодих людей наукові знання про світ, що в ньому вони живуть, та створить інтелектуальне підґрунтя для їхніх переконань – ту світоглядну культуру, якої нині відчутно бракує молоді.
У листопаді 1997 р. відбувся Республіканський семінар соціологів України. Мета його – обговорення питання про створення або відновлення Соціологічної асоціації України (САУ). Під час роботи семінару обговорювались головні напрямки її роботи, повноваження, роль та завдання асоціації, проект статуту САУ та проект «Кодексу соціолога», що мали бути схвалені III з'їздом соціологів.
Учасники семінару звернули увагу на серйозність ситуації, що склалася навколо соціологічної освіти відтоді, коли соціологію визнано обов'язковою загальноосвітньою дисципліною. Зокрема, викладання курсу соціології у вузах потребує підвищення якості, перегляду деяких наукових напрямів та визначення нових пріоритетів. Комерціалізація соціологічних досліджень часто настільки знижує їхню якість, що ставить під сумнів існування самої професійної соціології. З метою поліпшення фінансового забезпечення асоціації було запропоновано заснувати спеціальний фонд, використовуючи банківський рахунок САУ. У грудні 1997 р. в Бердянську відбулася IV школа молодих соціологів України «Сучасна соціологія на межі тисячоліть», організована УСУ, Бердянським педінститутом та благодійним фондом «Інтелектуальна перспектива». У роботі школи взяли участь майже п'ятдесят представників академічної й вузівської науки, оціологи-практики.
Доповіді та «круглі столи» було присвячено обговоренню актуальних проблем сучасної соціологічної науки. Учасники школи серйозну увагу приділили питанням місця та ролі соціології в системі гуманітарної освіти та викладання соціологічних дисциплін у вищих навчальних закладах.
У квітні 1998 р. в Києві відбулися наукова конференція і III з'їзд САУ. Головна їх мета – сприяння розвитку громадянського суспільства. Там обговорювалися і були схвалені професійний «Кодекс соціолога» та статут САУ, її президентом був обраний доктор соціологічних наук М. Шульга. Крім того, ішлося про проблеми розвитку та досягнення соціології України, зокрема, наголошувалося на нестачі фінансування, необхідності захисту соціології від псевдосоціології, соціологів від псевдосоціологів. Серед досягнень у розвитку соціології за останні роки зазначалося надання соціології у 1993 р. Міністерством освіти статусу базової дисципліни, створення в багатьох вузах соціологічних факультетів та соціологічних кафедр. Проведено велику наукову роботу з визначення предмета соціології, розроблено типову програму для підготовки соціологів. Видано десятки навчальних посібників із соціології, наприклад: В. Ворона, В. Пилипенко «Економічна соціологія», М. Захарченко, В. Бурлачук та ін. «Соціологічна думка України», О. Нельга «Теорія етносу», І. Прибиткова «Основи демографії», А. Ручка, В. Танчер «Курс теоретичної соціології», за ред. В. Андрущенка, Н. Горлача «Соціологія: наука про суспільство», М. Захарченко, О. Погорілий «Історія соціології», О. Погорілий «Соціологічна думка XX століття», І. Попова «Соціологія. Пропедевтичний курс», Н. Черниш «Соціологія. Курс лекцій», О. Якуба «Соціологія.
Нині українська соціологія переживає певні труднощі, оскільки криза, що охопила всі сфери суспільного життя, не обминула і її. Брак економічної підтримки є підставою того, що не діє у повну силу Соціологічна асоціація України, припинилося видання газети соціологів «Український оглядач», часопису «Філософська і соціологічна думка», заснованого ще 1927 року.
Державі бракує коштів на прикладні соціологічні дослідження, що потребують великих фінансових витрат, а новостворені комерційні соціологічні заклади працюють перш за все на власні інтереси. З'являються найрізноманітніші фірми, служби, центри з вивчення громадської думки. У таких «соціологічних службах» іноді працюють люди, які не мають відповідної професійної підготовки. У результаті – спотворюються масова свідомість, громадська думка [4].
Засоби масової інформації нині рясніють даними так званих опитувань населення, які не завжди є науковими і не можуть забезпечити надійності й вірогідності отриманої інформації.
Зважаючи на це конче важливого значення для розвитку соціологічної науки в Україні набуває діяльність зі створення загальнонаціонального соціологічного архіву, що її розпочато Інститутом соціології.
На цей час зібрано і нагромаджено величезного обсягу емпіричного матеріалу про стан і тенденції розвитку соціальних процесів в українському суспільстві, об'єктивну інформацію, необхідну як наукове підґрунтя для прийняття державних рішень щодо стабілізації соціально-економічної і політичної ситуації в Україні.
 
Висновок
 
Своєрідний шлях розвитку української соціологічної думки, на жаль, не завершився дотепер ні у краю, ні на чужині виробленням сучасного потужного, категоріально синтезованого компендіуму, з якого би починалась сучасна українська соціологія. У цьому плані ми значно відстали від інших народів, і малою втіхою для нас є згадка про штучне гальмування наукових досліджень у галузі соціології протягом останніх десятиліть історії України. Тому процеси національного відродження, які прокладають собі шлях у сучасній Україні, безпосередньо торкаються й соціології. На часі першочергове завдання – створення самобутньої і водночас модерної української соціологічної науки, здатної принести велику користь своєму народові у важкий і щасливий час державотворення.
Отже, після велетенських суспільних і державних катаклізмів та найбільших соціологічних експериментів в історії людства українська суспільно-політична думка стала перед переконанням відродження народу, як суспільний процес може бути зрозумілим і поясненим лише соціологічно, і навіть основне питання практичної політики – куди і якими шляхами повинен іти народ – може знайти своє вирішення саме у соціології.
 
Список використаних джерел
 
1. Піча В. М., Черниш Н. Й., Кондратик Л. Й. З історії української соціологічної думки. – Львів: 2005.
2. Соціологічна думка України: Навчальний посібник. – К. : 2003.
3. Лукашевич М. П., Ткуленков М. В. Соціологія: загальний курс. – К. : «Каравела», 2004.
4. Соціологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів /За ред. В. Городяненка. – К. : «Академія», 2006.
5. Електронний ресурс. – Режим доступу: http://pidruchniki.com/17190512/sotsiologiya/rozvitok_ukrayinskoyi_sotsi...
Фото Капча