Історія становлення та розвитку інституту податкового агента

Після 1569 року, а саме – після підписання Люблінської унії та входженням українських земель до складу Речі Посполитої, було впроваджено польську податкову систему. В цей період більшість українськихміст здобули магдебурзьке право, саме тому податок став збирати магістрат.

Наступним етапом формування інститутів податкової системи України став 1654 рік, а саме – затвердження «Березневих статей», або ж статей Богдана Хмельницького. Відповідно до них, збір податків на користь царської скарбниці мали вести українські урядники.

Під час входження українських земель до Російської імперії М. Бунге, міністр фінансів, пропонував змінити тогочасну податкову систему. Відповідно до його реформ, у губерніях мали б бути створені податкові представництва, які згодом об’єднувалися у єдине податкове управління. Новацією стало б виникнення нової посади – податковий інспектор, який переписував майно, населення, збирав та контролював надходження податків, а також господарську діяльність. У свою чергу за роботою інспекторів наглядали податкові ревізори. Але даний проект не був реалізований через те, що реформування потребувала вся система влади, а не лише податкова сфера [7].

Як зазначають деякі науковці, вперше порядок справляння податку податковим агентом був використаний для сплати податку на капітал у 1875 році, але масовість його справляння вказаним суб’єктом оподаткування отримало в СРСР, коли у такий спосіб у різний час сплачувався прибутковий податок із робітників, службовців та прирівняних до них осіб, податок на холостяків, одиноких та малосімейних громадян, і спеціальний податок із громадян, зарахованих до тилового ополчення.

За часи існування Української Народної Республіки на території України створення спеціально уповноважених органів податкової служби не передбачалося, а податки збирали органи загальної компетенції.

Докорінно ж змінилася роль податків та самої системи оподаткування після проголошення нової економічної політики (неп). Так, відповідно до Положення «Про Нар- комфін», губернські та волосні фінансові відділи, у яких працювали фінансові інспектори та інспектори непрямих податків, підпорядковувались Управлінню податків і державних прибутків. Із 1932 року почали діяти спеціальні інспекції з прямих та непрямих податків, а податкові дільниці – лише в містах. Це зумовлено тим, що замість 86 податкових платежів і зборів було запроваджено лише два – податок із обігу й податок із чистого прибутку. У зв’язку із передачею у 1937 році стягнень податків із колгоспників і сільського населення податковим інспекторам районних фінансових відділів, податкові дільниці були створені і в селах.

Загалом, як було зазначено вище, адмініструванням податків займалися податкові інспекції та структурні підрозділи районних фінансових відділів. Посадовими ж особами інспекцій та відділів були податкові інспектори, які здійснювали контролюючу діяльність. У середині 1938 року Рада народних комісарів СРСР змінила порядок збору податкових та страхових платежів у селі. 26 квітня 1938 року РНК СРСР прийняла постанову «Про покращення організації збору податкових та страхових платежів у селі». Так, був створений інститут податкових агентів, до повноважень яких було віднесено прийом податкових і страхових платежів від сільського населення, ведення обліку платників податку і об’єктів оподаткування, вираховування платежів, враховуючи їх поповнення, вручення громадянам платіжних повідомлень. Це рішення було вмотивовано тим, що існуючий у той час порядок збору податкових та страхових платежів через сільські каси, виїзні каси райфінвідділів, сільські каси збереження та дільничних інспекторів мав ряд певних недоліків та не забезпечував повністю інтересів держави, так як дозволяв деяким особам безкарно ігнорувати сплату податків і страхових платежів.

Як зазначає більшість науковців, серед них і Н. Нечай, М. Марискін та інші, досвід роботи податкових агентів повністю виправдав створення даного інституту, так як реформування податкової роботи у селі наблизила фінансовий апарат до населення, покращила надходження платежів.

Необхідно відмітити, що в СРСР податковими агентами називалися посадові особи податкової інспекції, які здійснювали прийом податкових і страхових платежів від сільського населення. Спочатку податковий агент також проводив і облік платників податку та об’єктів оподаткування, вираховував платежі, враховував їх надходження, вручав громадянам податкові оповіщення. Із організацією централізованої системи бухгалтерського податкового обліку у 1945 році податкові агенти були звільнені від ведення особових рахунків платників, а з 1948 року – від усього податкового обліку. У зв’язку з тим, що після реформи сільськогосподарського податку – 1953 рік – розмір податкових платежів сільського призначення значно зменшився, а з березня 1956 року штат податкових агентів був скасований, прийомом цих платежів займалися сільські Ради [8].

У 90-і роки в ряді випадків перед податковими агентами також було поставлене завдання стягувати податок на додану вартість і податок на прибуток організації. Загалом, виходячи із вищенаведеного, робимо висновок про те, що при покладання на податкових агентів обов’язків щодо справляння податку, законодавець виходив із того, що: в першу чергу, податкових агентів перевіряти було легше, простіше та менш витратно, аніж перевіряти самих платників податків, зважаючи на те, що кількість останніх значно перевищувала кількість податкових агентів. По-друге, у багатьох випадках платники податків могли некоректно заповнити декларацію та сплатити податок неправильно у силу свого незнання.

Наступним етапом розвитку всієї податкової системи України