Предмет:
Тип роботи:
Курс лекцій
К-сть сторінок:
181
Мова:
Українська
П'ять
c) Один
d) Чотири
6. Де було засновано перший український інститут шляхетних дівчат?
a) У Києві
b) У Полтаві
c) У Харкові
d) В Одесі
7. В якому стилі було зведено будівлю для Полтавського інституту шляхетних дівчат у першій половині ХІХ століття?
a) Класицизм
b) Бароко
c) Рококо
d) Ампір
8. Який відомий український поет-байкар уходив до складу опікунської ради Полтавського інституту шляхетних дівчат?
a) П.Гулак-Артемовський
b) Є.Гребінка
c) Л.Глібов
d) Г.Сковорода
11.За які роботи Т.Шевченко отримав у 1860 р. звання академіка ?
a) портрет
b) гравюра
c) пейзаж
d) автопортрет
10. Після смерті Т.Шевченка провід на літературній ниві перейняв:
a) Ганна Барвінок
b) Марко Вовчок
c) Пантелемон Куліш
d) Іван Франко
ТЕМА 8. НОВІТНЯ УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА
ПЛАН
1.Періодизація новітньої історії культури України. Українська культура у 1917 – 1920 рр.
2.Радянська політика “українізації” та її вплив на розвиток культури України у 20-х – на початку 30-х рр.
3.“Розстріляне відродження” в українській культурі.
4.Розвиток української культури у роки Другої світової війни та у перше повоєнне десятиріччя.
5.Українська культура у роки хрущовської “відлиги”. “Шістдесятники” у культурі.
6.Кризові явища у культурі 70-х – 80-х рр. Дисидентський рух в Україні та його вплив на культурний розвиток.
7.Культура УРСР у 1985-1991 рр.
8.Сучасна культура України.
ЛІТЕРАТУРА:
Афанасьєв В.А. Українське радянське мистецтво 1960-1980 рр. – К., 1984.
Бокань В.А. Українська графіка. 1960-1970 рр. – К., 1997.
Виноградова З.Т. Українське радянське мистецтво 1918 – 1920 рр. – К., 1980-1984.
Голубенко П. Україна і Росія у світлі культурних взаємин. – К., 1993.
Дзюба І. Інтернаціоналізм чи русифікація? // Вітчизна. – 1990. - № 5-8.
Жулинський М. Із забуття – в безсмертя. – К., 1990.
Історія українського мистецтва: У6-ти томах.- К., 1967. – Т.5, 6.
Історія української музики: В 6 т. – К., 1988. – Т.5, 6.
Нариси з історії українського мистецтва. – К., 1980-1984.
Нариси історії української інтелігенції: У 3-х тт. – К., 1994.
Передерій І.Г. До питання щодо розбудови українського шкільництва на Полтавщині (березень 1917 – квітень 1918 рр.) // Регіональні перспективи. Науково-практичний журнал. – 1999. - № 2-3 (5-6). – С.43-46.
Семчишин М. Тисяча років української культури. – К., 1993.
Степовик Д. Українське мистецтво першої половини ХІХ ст. – К., 1982.
1.Періодизація новітньої історії культури України. Українська культура у 1917 – 1920 рр. З 1917 року українська культура пройшла складний і далеко неоднозначний шлях: одночасно яскравий і трагічний. ХХ ст., як ніяке інше, дуже насичене різноманітними історичними подіями, пов’язаними зі зміною політичних режимів, соціально-економічної ситуації. Цей новітній період розвитку української культури умовно можна розділити на декілька етапів:
•коротка доба відновлення української державності (1917 – 1920 рр.), коли було створено принципово нові умови для розвитку української національної культури, але її поступ відбувався в період гострого військово-політичного протистояння, громадянської війни та іноземної військової інтервенції;
•радянський етап (1921 – 1991 рр.), який включає в себе і добу злету в 20-х рр. покоління “розстріляного відродження”, яке вже в 30-ті рр. зазнало тотальних репресій не тільки проти митців, працівників культури, але й звичайних її носіїв, і добу “відлиги” з рухом так званих “шістдесятників”, і період подільшої русифікації та утисків української культури;
•етап розбудови незалежної України і відродження національної культури, який триває досі й знаменує початок її нового поступу.
Перемога Лютневої революції 1917 р. в Росії відкрила певні реальні можливості для відродження української мови й школи. Політика Тимчасового уряду в галузі народної освіти була більш демократичною, ніж царського уряду, і тому вже в березні 1917 р. були видані розпорядження про навчання українською мовою у початкових школах і дано дозвіл на відкриття двох державних українських гімназій та чотирьох кафедр українознавства в університетах.
Однак ці обмежені заходи навряд чи могли задовольнити український народ. Справжнім виразником інтересів українського громадянства й учительства у справі освіти стала Центральна Рада – представницький орган українського народу, створений 7 березня 1917 р., очолений видатним українським істориком і політичним діячем М.Грушевським. Вона відразу ж проголосила головним завданням освітньої політики відродження української мови і школи. Однак реальну справу розбудови української системи освіти здійснювали різноманітні громадські організації (Товариство Шкільної Освіти, учительські спілки, товариства “Просвіта”, кооперативи, культурно-просвітні об’єднання тощо) та органи місцевого самоврядування. Тому перші українські школи відкривалися виключно на громадські й народні гроші. Після проголошення І Універсалу Центральної Ради (10 червня 1917 р.) було створено Генеральний секретаріат народної освіти, який узгоджував роботу громадських організацій.
Найжвавіше і без особливих перешкод відродження української мови відбувалося у нижчих і вищих початкових школах, що забезпечувалося підтримкою національно свідомої частини населення