Історія української культури

 

 

В І тис. до н. е. на території України з'являються перші залізні знаряддя праці. До цього часу вона була заселена різною за походженням людністю. Тут жили, зокрема, пращури слов'ян – місцеві землеробські племена. Згодом на українські землі приходять кочовики. Першими з них були кіммерійці, які належали до іраномовних груп населення. Саме вони першими опанували технологію залізоробного виробництва з болотяних руд. Основна діяльність кіммерійців пов'язана з військовими походами, які сягали країн Малої та Передньої Азії. Мобільні вершники, озброєні залізною зброєю, ці завойовники були значною військовою потугою. Кіммерійці не мали постійних осель. Вони об'єднувалися у племена, а ті, в свою чергу, у союз племен на чолі з вождем. Наприкінці VII ст. до н. е. кіммерійців витиснули іраномовні племена скіфів, які мали чисельну перевагу, були краще зорганізовані та військово вишколені. Очолювали племена скіфів царі з необмеженою владою. Видатний давньогрецький історик Геродот вирізняв серед них царських скіфів, скіфів-кочовиків, скіфів-орачів і скіфів-землеробів. Перші жили на берегах Азовського моря і у степовому Криму, кочовики – у степах Наддніпрянщини, землероби – у лісостеповій зоні, орачі – між Дніпром і Дністром. Окрім військових походів, скіфи торгували з грецькими колоніями у Причорномор'ї. В кінці VI в. до н. е. скіфи сформували свою державу, поділену на три частини, кожен з керівників якої був верховним царем. Після цього до середини ІІІ століття н. е. у Північному Причорномор'ї панували сармати. Це були спілки декількох племен – язигів, роксаланів, аланів, які, однак, не мали міцної центральної влади. Основним господарством сарматів було кочове скотарство. Розводили велику рогату худобу, коней, овець. Окрім цього, полювали, ремеслували. Мова сарматів, як і скіфів, належала до іранського типу. Грецькі міста й селища виникли в Причорномор'ї під час Великої грецької колонізації у VIII-VI ст. до н. е. Причини виникнення колоній полягали в перенаселенні Греції, нестачі земель, придатних для хліборобства, пошуках джерел сировини (металу, лісу, солі) та ринків збуту, військовій агресії лідійців та персів, у внутрішній соціально-політичній боротьбі. Першими грецькими поселеннями на півдні України стали засновані в VII ст. до н. е. місто Борисфен та місто Ольвія. Грецька колонія складалася із центру – поліса та сільськогосподарських округів (хори), розташованих навколо міста селищ, хуторів, окремих садиб. У центрі міста знаходилася головна площа – агора. За формою правління міста-держави були республіками. Держави вели жваву торгівлю у двох напрямках – з Грецією і з північними сусідами (скіфами та сарматами). Важливе місце в господарському житті міст-держав посідали ремесла. Високий рівень розвитку набули металеве, керамічне, ювелірне виробництво, ткацтво. Займалися також землеробством: вирощували пшеницю, ячмінь, просо, виноград, яблука, груші та інше. Розвивалося стаціонарне та відгінне тваринництво (переважало розведення дрібної рогатої худоби). Головними промислами виступали рибальський, мисливський і солевидобувний.

 

 

В сучасних умовах цивілізаційного розвитку суспільства актуальним питанням є відродження культурних цінностей духовної скарбниці українського народу, на історичних теренах якого важливе місце займала культура античних міст-держав, створених греками. Античні міста-держави виникли в Північному Причорномор’ї у VІІ ст. до н. е., коли почалось активне розселення греків на узбережжі Середземного моря. Причинами грецької колонізації були різні фактори: демографічні, етнічні, військово-політичні, соціально-економічні: перенаселення грецьких міст; нестача придатної для обробітку землі; пошук нових джерел сировини і ринків збуту товарів; міжетнічні суперечки; соціальна і політична боротьба, яка змушувала до міграції тих, хто програв; військові напади лідійців і персів, які підштовхували греків до пошуку більш безпечних місць проживання. Греки приходили невеликими