Історія української культури

Для забезпечення шкіл навчальними посібниками в Острозі та Дермані (нині Устенське Друге Здолбунівського району Рівненської області) були організовані друкарні, в яких друкувалися «Острозька біблія», «Граматика Слов'янська» Л. Зизанія, «Граматика Словенська» М. Смотрицького та інші книги. Для створення друкарні запросили російського першодрукаря Івана Федорова. Саме на базі друкарні виник науково-літературний гурток Острозьких книжників, які не тільки виступали перекладачами, правниками, а й створили ряд талановитих полемічних творів, в яких обґрунтовувалися погляди з догматики, філософії, політичних, етичних проблем відповідно до підготовки та здійснення антиуніатських заходів, що охопили всю Україну, формування національно-визвольної ідеології, реформаційної за своєю суттю.

Виступаючи від імені православ'я, вони вивчали і переосмислювали передусім духовну спадщину князівської доби, надбання греко-візантійських книжників, твори Максима Грека, південнослов'янську культуру, вміло застосовуючи для обгрунтування своїх поглядів певні положення гуманістичних, а також вироблених на Заході реформаційних ідей, які вони інтерпретували в контексті вітчизняної духовної культури. Острозькі книжники підтримували тісні зв'язки з представниками балкано-східної культури Євстахієм Нафанієлем, Емануїлом Мосхопулом, єпископом Меглени Феофаном Греком, Діонісієм Палеологом Раллі, що брали активну участь в діяльності Острозького центру. В різний час в Острозькій колегії працювали не тільки відомі діячі української культури Герасим Смотрицький, Христофор Філалет, Клірик Острозький, Дем'ян Наливайко, Йов Княгиницький, Василь Суразький, Іван Вишенський (до переїзду на Афон), Гаврило та Данило Дорофієвичі, а й представники православної церкви з інших країн – Кирило Лукаріс, Никифор Парасхес, Іоанн Лятош, Кіпріан. Більшість викладачів Острозького центру мали високу гуманітарну освіту, яку вони отримали в провідних західноєвропейських університетах, навчанням у домашніх вчителів, самоосвітою. Це можна віднести не тільки до викладачів, а й до книжників науково-літературного гуртка і друкарні. Ознайомимося із творчою діяльністю та поглядами провідних діячів Острозького культурно-освітнього центру. Острозька академія в історії української освіти та культури У 2001 році українська громадськість відзначала 425-річчя першого вищого навчального закладу України – Острозької академії, яка відіграла непересічну роль не лише в історії нашого народу, а й усього східнослов'янського світу. Саме з Острозькою академією пов'язується ренесанс України, збереження її нації, збереження православної віри. «Перше огнище нової освіти, нового шкільництва, нового духовного життя», – саме так охарактеризував Острозьку академію ХVІ – ХVІІ століття великий український історик Михайло Грушевський. Неможливо не погодитись також з думкою відомого вченого, культурно-релігійного діяча Івана Огієнка, який писав, що «Острозька академія набула собі правдиво велике значення в історії української освіти й культури... Це була перша висока наша школа, школа «вільних наук» в Україні. « Саме заснування академії в місті Острозі він бачить однією з причин того, що у другій половині XVI ст. «український національно-культурний рух досяг такої сили й розмірів, яких не знає наша попередня історія», а XVII ст. стало «золотим віком української культури». Саме з Острозькою академією пов'язані імена перших меценатів вищої освіти в Східній Європі. Заснував Острозьку слов'яно-греко-латинську академію у 1576 році найславетніший представник могутнього роду князів Острозьких, перший магнат на руських землях Речі Посполитої, керівник оборони земель України від татарських набігів, один з найвпливовіших політичних діячів Польсько-Литовської держави, меценат друкарства та літератури, опікун православної церкви князь Василь-Костянтин Острозький. Не вдаючись у подробиці його біографії, зупинимось на висвітленні найважливішого аспекту його діяльності як мецената освіти, захисника православної церкви. Необхідно зазначити, що в Україні XVI століття церква виступала носієм вітчизняних культурних традицій і саме на релігійному ґрунті починалось зростання національної свідомості, національної ідеї. Отже, відстоювання православної церкви було своєрідною формою боротьби за вітчизняну культуру. Василь-Костянтин Острозький, як ніякий інший державник, розумів, що однією з найбільших проблем православної церкви є відсутність вищого рівня освіти в той час, коли католицьке та реформаційне шкільництво переживало свій розквіт. Починаючи з 60-х років XVI ст., у Речі Посполитій швидко з'явилися єзуїтські колегіуми. Не було нічого дивного в тому, що більшість православних магнатів і шляхти посилали своїх дітей навчатись у школи протестантські та єзуїтські. Першочерговим завданням у галузі освіти було створення православної школи вищого типу, яка б формувала кадри, потрібні для розвитку культури. Острозька академія і стала першою такою школою. Можна говорити, що завдяки В. -К. Острозькому академія, маючи безперечну першість у Східній Європі, виходила і на все європейський рівень. Релігійну толерантність князя можна вважати взірцевою, під цим кутом зору він дійсно був людиною «на всі часи». Фундація церков, опіка над монастирями, турбота про рівень духовенства і вдосконалення керівництва Київською митрополією доповнювалась увагою до проблем католиків (підняття з руїн острозького парафіяльного костелу у 1582 р.), мусульман (допомога у будівництві мечеті в Острозі), покровительство іудеям тощо. Повною мірою толерантність В. -К. Острозького проявилася у творенні Острозької академії, залученні до неї співробітників незалежно від їх віровизнання чи етнічної належності, клопотанні перед папою про надіслання вчених греків для перекладацької діяльності та постановці перед ним питання про передачу школі книжок та можливість прибуття до Острога людей з Краківського