Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Історія виникнення і розвитку поняття «публічний інтерес» у законодавстві і юридичній практиці

Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
11
Мова: 
Українська
Оцінка: 

різними суб’єктами виключно відповідно до закону. Зрозуміло, що цю норму спрямовано на забезпечення приватних інтересів, але в ефективному та безпечному використанні цієї власності заінтересоване все суспільство, а тому відповідно до ч. 3 ст. 13 та ч. 7 ст. 41 Конституції України «власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству», «використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі». У цьому виражається публічний інтерес, який у цих відносинах пояснюється насамперед тим, що він пов’язаний з найважливішими потребами суспільства.

Крім того, особливу увагу слід звернути на категоричність у визначенні способів набуття прав на земельні ділянки різними суб’єктами – «виключно відповідно до закону».
Публічні інтереси мають характер всезагальний. Вища цінність земель відображена на конституційному рівні. Зокрема, ст. 14 Конституції України [9] та ст. 1 Земельного Кодексу України [15] проголошують землю основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Оскільки публічними є суспільні інтереси, які забезпечуються та охороняються державою, держава здійснює заходи з реалізації публічного інтересу безпосередньо або встановленням нормативних приписів, обмежень, заборон, які регламентують діяльність суб’єктів права.
У належній організації контролю за використанням і охороною земель заінтересовані всі: як окрема особа, так і суспільство в цілому, тому Закон України «Про державний контроль за використанням і охороною земель» [16] віддзеркалює публічний інтерес. У Преамбулі зазначається, що цей Закон спрямовано на забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів та охорону довкілля. З метою забезпечення ефективного управління в галузі використання та охорони земель законом передбачено систему такого управління, зокрема для цього створюється відповідна система органів державної влади.
Досліджуваним земельним відносинам насамперед притаманна ознака публічності: з одного боку, держава, діючи в інтересах особи, забезпечує її земельні права, а з другого, – вона як гарант повинна забезпечити здійснення єдиного порядку оформлення переходу прав на земельну ділянку, визнання факту їх виникнення, зміни чи припинення, гарантувати відповідність земельної документації вимогам законодавства тощо та з метою забезпечення об’єктивних потреб усього суспільства щодо пріоритетності вимог екологічної безпеки, раціонального використання та охорони земель.
Серед принципів земельного законодавства [15, ст. 5] визначальними є ті, що вказують на публічно-правовий характер земельних правовідносин, зокрема принцип поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу й основного засобу виробництва, забезпечення раціонального використання та охорони земель, пріоритету вимог екологічної безпеки. Застосування поряд з імперативним методом правового регулювання земельних відносин диспозитивного методу не призводить до втрати публічного інтересу чи применшення його значення у цих відносинах.
Цілком можливо, що лише наявність сформульованих теорією і судовою практикою принципів забезпечення балансу приватного й публічного інтересів допомогла б уникнути труднощів, помилок і суперечностей під час вирішення спорів, у яких поєднуються інтереси, охоронювані у приватному і публічному порядку.
Оптимальне співвідношення публічних і приватних інтересів як у соціальній практиці, так і в правовому регулюванні є необхідною умовою гармонійного розвитку суспільства, окремої особистості, ефективності функціонування держави.
Основним індикатором публічності є здатність до колективної дії, що заснована на агрегації та артикуляції загальних інтересів приватних осіб через механізми соціального партнерства.
Публічна сфера – простір, у межах якого реалізуються відносини між громадянським суспільством як системою здебільшого горизонтально вибудуваних структур, які слугують для формування та захисту групових інтересів і політичною владою, її юридичними, силовими й адміністративними інститутами. Специфічною особливістю публічної сфери є те, що у відкритому зіставленні поглядів відбувається «притирання» різних груп інтересів і в діалозі з державною владою формується громадянська позиція.
 
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:
 
  1. Weintraub J. Varieties and Vicissitudes of Public Space // Metropolis: Center and Symbol of Our Times, Ed. by Ph. Kasinitz, New York University Press, New York, Forthcoming, 1995. – Р. 13-31.
  2. Habermas J. The Structural Transformation of the Public Sphere: An Inquiry into a Category of Bourgeois Society, Trans; by T. Burger // Polity Press. -Cambridge, 1989. – Р. 47-72.
  3. Бубнис Г. Проблемы модернизации публичного (государственного) управления / Г. Бубнис, В. Смальскис // Теорія та практика державного управління: зб. наук. пр. – Х. : Вид-во ХарРІ «Магістр», 2008. – Вип. 2. – С. 30-33.
  4. Красин Ю. А. Публичная сфера и публичная политика в российском измерении // Публичная политика в России: По итогам российско-канадского проекта «Университет Калгари – Горбачев Фонд». – М. : Альпина Бизнес Букс, 2005. – 193 с.
  5. Политико-административное управление: учеб. / под общ. ред. В. С. Комаровского, Л. В. Сморгунова. – М. : Изд-во РАГС, 2004. – 496 с.
  6. Волков В. Формы общественной жизни: публичная сфера и понятие общества в Российской Империи: дис.... канд. социол. наук: 22. 00. 00 / В. Волков: Кембридж, 1995. – 192 с. [РГБ ОД, 61: 04-22/563].
  7. Тихомиров Ю. А. Публичное право: учеб. / Ю. Тихомиров. – М. : Изд-во БЕК, 1995. – 496 с.
  8. Лопатников Л. И. Экономико-математический словарь: Словарь современной экономической науки / Л. Лопатников. – [5-е изд. ]. – М. : Дело, 2003. – 520 с.
  9. Конституція України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1996. – № 30. – Ст. 141.
  10. Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 р. № 565-ХІІ // Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР). – 1991. – № 4. – Ст. 20.
  11. Про державну службу: Закон України від 16 грудня 1993 р. № 3723-ХП // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1993. – № 52. – Ст. 490.
  12. Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства: Закон України від 22 вересня 2011 р. № 3773^1 // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2012. – № 19-20. – Ст. 179.
  13. Про захист прав споживачів: Закон України від 12 травня 1991 р. № 1023- XII // Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР). – 1991. – № 30. – Ст. 379.
  14. Вінник О. М. Теоретичні аспекти правового забезпечення реалізації публічних і приватних інтересів в господарських товариствах: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук: спец. 12. 00. 04 «Господарське право, господарсько-процесуальне право» / О. М. Вінник. – К., 2004. – 37 с.
  15. Земельний кодекс України: Закон України від 25 жовтня 2001 р. № 2768-111 // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2002. – № 3-4. – Ст. 27.
  16. Про державний контроль за використанням і охороною земель: Закон України від 19 червня 2003 р. № 963-ІУ // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2003. -№ 39. -Ст. 350.

 

 
Фото Капча