Історія Визвольних змагань українців першої половини ХХ ст.

Стрільці здебільшого озброювалися крісами австрійського (рідше російського) зразка, а старшини – пістолетами. В окремих відділах були скоростріли (кулемети). Жандарми носили армійську форму, на лівому рукаві мундиру була синьожовта опаска з літерами “ПЖ”.

Незважаючи на матеріально-технічні труднощі (невисокі оклади в умовах інфляції, постійна нестача стабільного телеграфного і телефонного зв’язку, автотранспорту тощо), Польова жандармерія забезпечувала організовану діяльність фронтових і тилових структур армії, їх взаємодію і координацію з місцевими органами самоврядування. Інколи використовувалася як репресивний орган для нейтралізації виступів ліворадикальної опозиції, яку представляла напівлегальна Компартія Східної Галичини (Дрогобич, квітень 1919 р.).

У четвертому розділі “Участь Залізничної жандармерії у військово-організаціійному і транспортно-технічному забезпеченні воєнних операцій” проаналізовано діяльність Залізничної військової управи (ЗВУ) при Державному Секретаріаті військових справ (ств. 2 лютого 1919 р.). Її керівником був сотник Юліан Буцманюк, який провів чотири фронтові роки у складі легіону Українських січових стрільців. Місцем осідку ЗВУ визначено Будинок дирекції залізниці у Станиславові.

Від Управи уряд вимагав організувати діяльність залізничного транспорту, охороняти шляхи і державне майно, встановити суворий фінансово-господарський контроль за ним. Комендантові Управи надано право командира полку (полковника), і йому безпосередньо підпорядковувалися новостворені структурні підрозділи: адміністрація Контролю шляхів і транспорту (КОШТ), Команди двірців і залізнична охорона. Управа мала представників при Начальній команді та Дирекції залізниць, які збирали від командування заяви на військові переведення.

Команди контролю шляхів і транспорту працювали у Тернополі, Ходорові, Станіславові, Чорткові, Стрию; їм підпорядковувалися відповідні залізничні шляхи (Тернопіль–Підволочиська; Ходорів–Потутори; Ходорів–Галич–Станиславів; Станиславів–Коломия–Снятин; Чортків–Заліщики; Стрий–Борислав–Трускавець; Самбір–Хирів; Самбір–Лавочне та ін.).

Командант КОШТу отримував повноваження курінного отамана. Він співпрацював з Окружними військовими командами і командуванням прифронтових військових частин, організовував охорону залізничних шляхів, мостів, депо, майстерень, їдалень, медустанов, а також щотижня звітував Управі.

Внаслідок надмірної перевантаженості особового складу Управи розпорядженням Державного секретаріату військових справ (24 березня 1919 р.) при ЗВУ створено Залізничну жандармерію. Невдовзі її очолив сотник Матвій Яворський (після війни став істориком, репресований в УРСР 1937 р.) Нова силова структура перевіряла документи у пасажирів, виявляла і затримувала злочинців, шпигунів і диверсантів, забезпечувала правопорядок у потягах. Її службовці були прирівняні у правах до польової жандармерії.

Відділи Залізничної жандармерії діяли у Станиславові, Тернополі, Стрию, Ходорові, Коломиї, Чорткові, Красному, Бродах, Підволочиську, Бережанах, Лавочному, Ворохті. Нова структура нараховувала лише двадцять осіб. Соціальне забезпечення, однострій та озброєння були, як у Державної жандармерії (лише на лівому рукаві мундиру нашито синю опаску з літерами “ЗЖ”).

У висновках узагальнено досвід та уроки життєдіяльності державної, військової та залізничної жандармерії, громадської міліції. 

Зібрані та проаналізовані дисертантом документальні матеріали з історії ЗУНР характеризують майже всі напрями діяльності її силових структур, більше того, дають яскраве уявлення про суспільно-політичне становище та воєнні умови, за яких ця діяльність відбувалася. Зрозуміло, що дисертант не претендує на вичерпну повноту виявлених і упорядкованих офіційних документів і матеріалів. Річ у тім, що більшість документів з історії національної міліції безповоротно втрачені у роки воєнних лихоліть радянського тоталітаризму, частину вивезено в Австрію, Чехословаччину, Ватикан, Канаду, Росію. Але чимало основних документів (закони, ухвали, постанови, інструкції, розпорядження, акти органів влади; накази, донесення, звіти керівних органів силових структур) збереглося. Вони дають можливість не лише скласти уявлення про тогочасну жандармерію на всіх етапах її становлення, але й свідчать про її багатогранну правоохоронну діяльність за важких умов воєнного часу і в період реорганізації господарства республіки у запіллі. Героїзм її цивільних працівників і військовиків усіх ступенів гідний наслідування в наші дні – період розбудови Української демократичної правової держави.

Історичні джерела дають підставу зробити висновок, що одразу ж після першолистопадового повстання формування української жандармерії супроводжувалося роззброєнням австрійських відділень та їх українізацією. У перші тижні цей процес відбувався переважно стихійно, часто на розсуд місцевих комісарів. Однак завдяки самовідданим діям українських жовнірів, селян та робітників загалом удалося зберегти правопорядок і уникнути кровопролиття в момент революційного зриву. 

Важливу роль у забезпеченні правопорядку в місцевостях відіграла народна міліція. Організація громадської міліції та її функції не були чітко регламентовані, проте їхня діяльність вона не суперечила діяльності державних відділів жандармерії. Навпаки, народна міліція допомагала жандармерії і підсилювала її потенціал. Певну роль у забезпеченні правопорядку в місцевостях відігравала міліція національних меншин – єврейська і польська. Організація громадської міліції та її функції не були чітко регламентовані владою, проте їх ініціатива не суперечила діяльності відділів Корпусу української державної жандармерії (створений 6 листопада 1918 р. Українською національною радою і Начальною командою Галицької армії). Навпаки, народна міліція допомагала державній жандармерії і підсилювала її потенціал. 

Загалом цивільна і військова жандармерія вели жертовну боротьбу із злочинністю, сприяли зміцненню правопорядку в країні, боролися за утвердження нової демократичної влади в особі коаліційного Держсекретаріату і Національної ради, закони яких вони намагалися виконувати. Складними і нелегкими були умови її боротьби на соціально-економічному і воєнному фронтах, адже Корпус української державної жандармерії та народної міліції,