Історичні передумови становлення сучасної системи фізичного виховання Румунії

Проте, після закінчення загальної школи дівчата могли вступати в ліцей, на другий рівень навчання (5-8 рік навчання), але лише на класичне відділення. Отже, для дівчат двері гімназійної освіти не зачинялись, а чітко обмежувались її межі.

Закон про професійну освіту від 1899 року (Legea asupra оnvatamantului professional din 1899) визначив напрямки професійного спрямування. Для хлопців це були аграрна, технічна та комерційна школи, а для дівчат -сільськогосподарська, економічна школи та заклади майстринь і домашнього благоустрою [7, с. 67].

На межі ХУП-ХУШ ст. європейські народи опинилися під владою чотирьох імперій: Османської, Австрійської, Російської та Пруської. Характерною європейською ознакою другої половині ХІХ ст., стали національно-визвольні рухи народів, і, як результат, їх незалежність. Чорногорці, угорці, греки, серби, болгари та румуни не лише вибороли таке право, а й на початку ХХ ст. спробували зміцнити свій державний суверенітет. На рубежі ХІХ-ХХ ст. у даному регіоні відбувається політизація національно-визвольних рухів та формування політичних організацій, діяльність яких згодом перетвориться на один з факторів у визначенні спрямованості внутрішньої та зовнішньої політики вже незалежних країн [2; 3].

Революційні події в Російській імперії, російсько-японська війна, національно-визвольні рухи європейських народів сприяли концентрації уваги до фізичного виховання та військової підготовки на державному рівні. Прийнятий у 1905 році «Закон про військову службу» затвердив для хлопців-учнів початкових, середніх і професійних закладів освіти державного і приватного підпорядкування обов’язкові військові та техніко-прикладні вправи. Протягом двох наступних років хлопці, що навчались у закладах всіх типів 1 раз на тиждень займались гімнастикою, 1 – стройовими та прикладними та двічі на тиждень – в іграми та спортивними вправами. Проте, в 1907 році положення відповідного закону про організацію армії скасували всі військові вправи в закладах освіті, залишивши лише кульову стрільбу. Необхідно зауважити, що впровадження та розвиток цього виду спорту сприяв розвитку матеріально-технічної бази шкіл, і навіть, обмеження прикладних вправ не впливало на подальше збільшення тирів у закладах освіти. В свою чергу, розширення мережі тирів саме при закладах освіти заставило державу повернутись до обов’язкової військової підготовки та виокремити стрільбу по мішенях основним елементам цієї підготовки. «Закон про військове навчання» 1909 року регламентував цей вид спорту для учнів старше 15 років середньої школи.

Напередодні Першої світової війни Декрет Міністерства оборони № 3442 від 1913 року крім положень стосовних суто організаційних військових питань затвердив тимчасовий регламент військової школи з поглибленим вивченням фехтування і гімнастики, який увійшов у дію 11 січня 1914 року. Таким чином, була зроблена спроба створити спеціалізований фаховий заклад.

Необхідно зауважити, що такий розвиток законодавчої бази знайшов у 1915 році новий вектор. Саме в березні цього року офіційний юридичний статус отримують фізкультурно-спортивні товариства всієї країни. Закон 727 від 12 березня нормативно затверджує функціонування «Федерації спортивних товариств Румунії». Створена в 1912 році, ця загальнодержавна спілка активно діяла у ранзі громадської організації. Отримання юридичного статусу значно розширило можливості фізкультурно-спортивного руху країни, забезпечило йому державну підтримку та сприяло його активному та швидкому розвитку.

Отже, другим етапом розвитку став період 1859-1915 рр. – час впровадження фізичного виховання (гімнастики) як обов’язкового предмету в навчальну програму військових таборів, військових шкіл; та законодавчого затвердження введення 1 години гімнастики та 2 годин «гімнастичних ігор та вправ» на тиждень у цивільних закладах освіти. Крім того, цей етап характеризується чітким визначенням вимог до призначення вчителів з гімнастики в гімназіях, ліцеях і професійних школах та спробою організації фахової школи із поглибленим оволодінням фехтування і гімнастики.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальшого розвитку. Отже, першим румунським документом спрямованим на розвиток фізичної культури в країні визначено складову «Кодексу Іпсіланте» Регламент панської школи «Святий Сава» (1772 р.), який виокремив по 1 годині для занять гімнастикою і на свіжому повітрі для ігор, розваг і елементів спортивних вправ.

Доведена увага до системи фізичних вправ з сторони військових, проаналізовані нормативні акти, що проголошували аспекти організації фізичних вправ за єдиним зразком для військових, у військових школах та таборах, визначені обов’язкові форми: заняття фізичними вправами та техніко-прикладні конкурси. Таким чином, зацікавлення військових у підготовці сильних, витривалих та дисциплінованих кадрових військових реалізувалось у впровадженні фізичного виховання в навчальну програму закладів освіти, як військових так і цивільних.

Другим етапом розвитку став період 1859-1915 рр. – час впровадження фізичного виховання (гімнастики) як обов’язкового предмету в навчальну програму військових таборів, військових шкіл; та законодавчого затвердження введення 1 години гімнастики та 2 годин «гімнастичних ігор та вправ» на тиждень у цивільних закладах освіти. Крім того, цей етап характеризується чітким визначенням вимог до призначення вчителів з гімнастики в гімназіях, ліцеях і професійних школах та спробою організації фахової школи із поглибленим оволодінням фехтування і гімнастики.

В подальшому варто розглянути форми, методи та засоби фізичного виховання Румунії різних історичних періодів.

 

 

1. Арделеан Г. І. Реформування системи фізичного виховання школярів Румунії: дис... канд. з фізичного виховання і спорту: 24. 00. 02 / Арделеан Георгій Іванович // Тернопільський держ. педагогічний ун-т ім. Володимира Гнатюка. – Т., 2000. – 176 арк.
2. Ґраціозі А. Війна і революція в Європі, 1905-1956 рр. / А. Ґраціозі. Пер. з іт. М. Прокопович. – К. : Вид-во «Основи», 2005. – 350 с.
3. Рудько С. О. Історія Центрально-Східної Європи (кін. XVIII – поч. XXI ст.) : Навчально-методичний посібник з курсу / Рудько С. О. – Вид. 2-ге, доповнене. – Острог, 2010. – 220 с.
4. Dan Cernovodeanu, Stiinta si arta heraldicä оп România, Ed. Stiintificä si Enciclopedicä, Bucuresti, 1977.
5. Din istoria feminismului românesc. Antologie de texte (1838-1929), colec (ia «Studii de gen», Ia§i, Ed. Polirom,
6. 2002.
7. Panaitescu P. P. Mircea cel Batrân, editia a II-a, Editura Corint, Bucuresti, 2000.
8. Perspective asupra dimensiunii de gen оп edicatie // Institutul de Çtiin (e ale Educa (ei, UNICEF. – Bucuresti: MarkLink, 2004. – 144 p.
9. Pravilniceasca condicä, 1780: editie criticä, Editura Academiei Republicii Populare Romûne, 1957.