Історичний розвиток міжнародного гуманітарного права та його роль в сучасних умовах

 

 

У XX ст. світ пережив дві світові війни, які були безпрецедентні за людських втрат і нанесеному збитку. Розвиток технологій, винайдення і вдосконалення нових видів озброєння призвели до того, що на землі накопичений арсенал, якого вистачило б для повного знищення декількох таких планет, як наша. На озброєння день за днем надходить нова зброя, винаходити в кабінетах вчених. Так, в ході корейської війни початку 50-х рр.. XX ст. було застосовано 9 раніше невідомих видів зброї, у В'єтнамі (1964-1975) – 25, у чотирьох арабо-ізраїльських збройних конфліктах (60-80-і рр..) – 30, а у війні в зоні Перської затоки (1991) – близько 100. Найбільш смертоносне з усіх винайдених видів зброї – ядерна [10, c. 283].

Зусиллями багатьох держав сьогодні загроза глобальної ядерної війни істотно зменшена.

Уже з другої половини XIX ст. почався процес закріплення норм міжнародного права, спрямованих на захист людей, які страждають від лих, викликаних збройними конфліктами. Ці норми проголошені міжнародними документами, які становили в сукупності основу сучасного міжнародного гуманітарного права [10, c. 285].

Процес вироблення конвенцій зайняв тривалий історичний період. У 1964 – 1906 – 1929 роках були прийняті Женевські конвенції «для поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях». У 1899 і 1907 були прийняті Гаазькі конвенції.

Після Другої світової війни було прийнято чотири основних документи міжнародного гуманітарного права, суттєво підсилили захист жертв збройних конфліктів: • Женевська конвенція про поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях від 12 серпня 1949р. ; • II Женевська конвенція про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які зазнали корабельної зі складу збройних сил на морі від 12 серпня 1949р. ; • III Женевська конвенція про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949р. ; IV Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949р. У 1977р. положення цих конвенцій були розширені двома додатковими протоколами: • Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949р., Що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I) від 8 червня 1977р. ; • Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949р., Що стосується захисту жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру (Протокол II) від 8 червня 1977р. [10, c. 279].

Крім Женевських існують ще й Гаазькі міжнародні конвенції, прийняті на1-й (3 конвенції) та 2-й (13 конвенцій) мирних конференціях у Гаазі у 1899 і 1907 роках. Гаазькі конвенції містять положення про мирне вирішення міжнародних суперечок, про відкриття військових дій, нейтралітету, захисту мирних жителів, режим військовополонених. Але я вважаю, що назва «мирна» не зовсім підходяще, тому що центром уваги обох конференцій було питання не про те, як усунути війни, а про те, за якими правилами їх вести.

Згодом Гаазькі і Женевські конвенції не раз порушувалися в ході воєн, тому я вважаю за необхідне створення механізму правозастосовчої політики, зводить до мінімуму порушення міжнародного гуманітарного права.

Загальний захист цивільного населення від небезпек, що виникають у зв'язку з воєнними операціями, можлива тільки за умови, що воюючі сторони можуть відрізнити цивільне населення від тих, хто безпосередньо бере участь у бойових діях (комбатантів) [8, c. 83].

Згідно з нормами міжнародного гуманітарного права, конфліктуючі сторони зобов'язані завжди розрізняти між цивільним населенням та комбатантами та вживати всіх можливих заходів обережності, щоб оберігати цивільне населення. У той же час, якщо цивільному населенню створюють умови захисту від насильства і нападів з боку противника, то це передбачає, що воно не бере участі в конфлікті.

Під час Другої світової війни непоодинокими були випадки, коли цивільні особи ставали жертвами репресій. Такі факти зафіксовані, наприклад, в ноті Молотова німецького уряду від 27 квітня 1942р. : «... В селах Лотошинського району Московської області гітлерівці закатували і повісили 153 людини, 13 сімей живцем спалили... Тільки за січень 1942р. з Харкова надійшли відомості про страту 370 заручників у якості репресій за дії партизанів « [10, c. 291].

Сучасне міжнародне гуманітарне право забороняє акти насильства або загрози насильства, що мають основною метою тероризувати цивільне населення. Міжнародним гуманітарним правом передбачені обмеження ведення військових дій.

 

 

Держави відповідно до Гаазької конвенції про початок воєнних дій 1907 року визнають, що воєнні дії між ними не повинні починатися без попереднього і недвозначного повідомлення у формі: мотивованого оголошення війни; ультиматуму з умовним оголошення війни. Про стан війни необхідно одразу повідомити нейтральним державам.

Згідно із визначенням агресії, прийнятим Генеральною Асамблеєю ООН 1974 року сам факт оголошення війни, що не є актом самозахисту відповідно до ст. 51 Статуту ООН, не перетворює війну протиправну у війну законну,